Новини

Ужгород туристичний?

Те, що Закарпаття самобутній і надзвичайно багатогранний край знають усі. Як і те, що цей багатющий потенціал потрібно якось використовувати. Адже саме в ньому ключ до успішності та процвітання. Тому-то, напевно, останнім часом так багато і говорять про розвиток туризму, залучення інвестицій тощо. Й начеб навіть не даремно – попри всі проблемні моменти, яких, як завжди вистачає, усе більше з’являється свідомих та небайдужих людей, яким цікаво робити своє місто цікавим. Про це і не тільки Zaholovok.com.ua у Всесвітній день туризму вирішив поспілкуватися із головою ГО «Сілверленд», ініціатором проведення численних міських атракцій Олегом Бурдуковим.

 

Олеже, розкажіть, будь ласка, з чого власне почалася громадська організація «Сілверленд»?

 

Просто була група людей, ужгородців, кожен із яких мав власну справу, але попри це не забував дивитися і навколо себе. В якийсь момент нам набридла одноманітність та сірість, і ми вирішили самотужки створити свято. Адже йому має бути місце щодня. Так у 2009 році й створилася ГО «Сілверленд».

Першого ж року ми провели «Сакуру-фест» - встановили рекорд на найдовший пивний стіл в Україні, організували безкоштовний концерт, запросили зірок (причому більшість із них в Ужгороді були вперше, угорці «Бешодром», наприклад), висадили алею сакур. Тоді ж у рамках фестивалю ми вперше провели акцію «Чисте місто» - це вже зараз вона вийшла за межі фесту. 

І тоді ми зрозуміли – якщо група людей грамотно підійде до питання і буде крок за кроком його просувати, то все вдасться. Й навіть таке маленьке містечко як наше зможе стати привабливим для туриста. В тому  числі й з-за кордону. Адже подивитися на сакуру було б особливо цікаво саме для іноземців. Де вони це ще можуть зробити? Хіба що в Канаді та США, де подібні фестивалі дуже популярні. До прикладу, щороку у Вашингтоні (у 2012-му буде вже сотий фест) упродовж кількох тижнів проходить National Cherry Blossom Festival. І на нього приїжджають мільйони туристів. Все вже давно працює, треба тільки перейняти досвід, адаптувати його до наших умов і почати заробляти. 

Сакурову тему, як ви знаєте, ми продовжили. На черговому фесті досадили найдовшу в Європі алею сакур. Цього разу захід уже японізувався – завдяки тому, що вдалося налагодити діалог із українсько-японським культурним центром. У рамках останнього фестивалю ми провели виставку японської культури, різноманітні майстер-класи, написали листа місту-побратиму Нагасакі. Словом, справа живе і це не може не тішити.

 

Помітила, що заходи, організовані «Сілверлендом», проходять зазвичай у два періоди – весною і восени. Це випадковість чи час ретельно планується?

 

Все пояснюється специфікою місцевого клімату. Так уже склалося, що найбільш комфортна температура тут в кінці квітня – на початку травня та у вересні-жовтні. І саме в цей час сюди охочіше б приїжджали гості. В тому числі, й вихідці із Закарпаття, яких дуже багато живе по світу. Вони, переважно, добре влаштувалися, але при цьому не забувають своє місто і дуже тепло про нього згадують. І ці іноземні ужгородці із задоволенням сюди б приїздили, якби знали, що на них чекатиме дружня атмосфера, цікаві атракції. Взимку не приїдуть, бо холодно. Влітку – місто пустує. Тому то і залишаються два сезони – весна і осінь.

Відтак тими заходами, які ми організовуємо, ми ще й хочемо сказати тим, хто поїхав - повертайтеся хоча б іноді. Й обов’язково приводьте з собою друзів та знайомих. Адже ми, ужгородці, люди з багатою історією та культурою, зможемо поділитися з вами надбанням, яке залишилося від наших предків. Так, аби й ви відчули себе наче вдома.

 

А не шкода Вам часом своїх зусиль, коли не отримуєте очікуваної реакції від тих же ужгородців?

 

Трагедія нашого міста в тому, що кістяк корінного населення, який задавав тон ще сто років тому назад і давав можливість Ужгороду залишатися престижним містом (місцеву владу ще треба було переконати, що ти достойний залишитися тут) із часом розчинився. Раніше наше місто процвітало. Свідчення тому - вишукана архітектура, та ж синагога - сьогоднішня філармонія,– абсолютний клон синагоги у Відні. А це ж була столиця Австро-Угорської імперії. І тут – точна копія у містечку на кілька тисяч чоловік.  

Але вже після Голокосту, який пережила і моя родина, Ужгород дуже змінився. Він став пустим. Тоді сюди почали направляти російський солдатів, приїхали цигани, підтягнулися мешканці сіл. У принципі, це нормальний процес, коли відбувається притік свіжих людей, які шукають кращої долі. Але ж ніхто не йде в чужий монастир зі своїм уставом. Хочеш не хочеш, а загальним правилам треба підкорятися. Та слідкувати за цим не було кому. Ось ми зрештою і маємо таку сумну ситуацію, хоч вона і не трагічна.

Тому ми, носії міської культури, які тут виросли, хочемо достукатися до справжніх ужгородці, які люблять це місто. І не лише тому, бо тут живуть, але й тому, що пам’ятають, яким воно було ще недавно.

 

За 3 роки існування організації достатньо вдалося зробити, як вважаєте?

 

Точно не мало. Але у нас не було на меті зробити багато, аби про це комусь розказати. Втім, нині маємо найдовшу алею сакур в Європі. Наша заслуга це чи ні – неважливо. Головне, що вона є.  Ми маємо прибраний скверик за будівлею ОДА. Вже вдалося створити якісь бренди. Живе «Сакура-фест», який і далі будемо робити і не стільки для нас, як для дітей. Аби, коли виростуть, отримали у спадок щось нематеріальне. Щоб вони вчилися жити з відчуттям свята.  

 

Крім того, у вашому активі ще й кулінарні фестивалі. Останній якраз був на День міста…

 

Ідея проведення кулінарного фестивалю народилася несподівано – одразу після сакур. Наближався день міста, і ми захотіли організувати якесь масове гуляння. А оскільки у нас край багатонаціональний, то всю його різноманітність якнайкраще може продемонструвати якраз наша кухня. Так виник «Карпатський Рататуй».

Минулого ж року, як пам’ятаєте, була дуже напружена політична ситуація. І тоді ми з Аллою Хаятовою та Валентином Штефаньо придумали як розбавити це дурнувате напруження. Відтак хотіли запропонувати політикам позмагатися в кулінарних здібностях. Захід назвали «Політика в шоколаді». Мало бути весело, але попередня влада не дала нам його провести. Тому минулого року ми дещо випали з фестивального руху.

Цього ж разу планували робити «Карпатський рататуй-2», але на це потрібні були значні кошти. А охочих допомогти провести захід теж не було помітно. Тому ми згадали про формат барбекю – він трохи простіший і водночас зрозуміліший.

Ще влітку ми зібралися з товаришами і почали думати, що ж організувати на день міста. Зрештою, свято ми зробили силами трьох людей – Саші Мерявчика (наш арт-директор), Іштвана Зозулича (шеф-кухаря) і мене.

Ми знаємо для чого це робили. Ми хочемо тримати марку. Так, сподіваюся, зможемо розбудити інші ініціативи, а ще – задати планку. Ми придбали 10 туалетних кабін, забезпечили всі санітарні умови, дали можливість людям, навіть впізнаваним особам, приємно посидіти в демократичній атмосфері.

Насправді, багато не треба. Дайте людині можливість піти у вбиральню, помити руки, викинути сміття в урну. І все. Але навіть це потрібно робити. Тільки так добре. Тільки так рахується. І з несмаком ми будемо боротися. Звичайно, ніхто не піде на барикади. Ми просто будемо далі працювати. І нехай ми комусь мозолимо очі, нехай будемо натикатися на стіну байдужості, нехай нас ігнорують і навіть часом саботують, але це наше місто. Не подобається - скажіть. І тоді давайте разом будемо шукати вихід.

Зараз, до речі, думаємо про те, аби зробити гастрольний тур по Україні. Я питався у тих гостей, які приїхали до нас із інших регіонів – а що, якби ми до вас приїхали? І всі відповідали – тоді везіть хоч 20 биків.   

 

Ви кажете, що останній фест організували силою трьох людей. А як, взагалі, намагаєтеся решту ужгородці підключати до співпраці, владу?

 

Нам би і справді дуже хотілося б, аби влада згадала де вона живе і чим має займатися. Адже світлі вулиці, чисті узбіччя, теплі оселі – це має бути в нормальному суспільстві, навіть не обговорюється. Але ми повинні усвідомити, що наше місто має майбутнє тільки як туристичний об’єкт. І на цьому треба навчитися заробляти. Так, як це роблять у Львові, Чернівцях, не кажучи вже про Будапешт чи Прагу. А для цього треба розвивати івент-індустрію. І коли прийде усвідомлення цього почнуть звертатися до людей, які щось уміють у цій сфері. Інакше, без діалогу, нічого доброго на нас не чекає.

Тому ми і закликаємо нас підтримали, хоча б добрим словом.  Просто давайте всі разом зробимо своє місто кращим. Адже від кожного щось, та й залежить. Усі мають певні таланти, які згодяться. Електрик допоможе з освітленням, музикант забезпечить звукове наповнення, а інший, хто має змогу, виділить фінанси. 

Безперечно, у всіх свої клопоти, всі переймаються власними справами, але все ж є в місті соціально активна група, яка розуміє – місто у нас одне, іншого не буде. І ми одні - інших не буде. Але ми зараз маємо спільно показувати рівень, підтверджувати наш слоган (покажемо всьому світу, що ужгородці живуть зі смаком). І це наша головна задача. Бо влада тимчасова. А наші ідеї мають жити.

 

Людмила Олійник, спеціально для Zaholovok.com.ua

Фото Олександра Поповича та з архіву ГО «Сілверленд»



Коментувати
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.