Кожен українець щороку накопичує близько 300 кілограмів відходів, з них утилізується лише невелика частина. Із 2018 року в Україні запрацювали нові правила поводження з побутовими відходами: громадян зобов’язали сортувати сміття. Правка до закону «Про відходи», що забороняє захоронення не переробленого сміття, прийнята ще у 2012 році, однак зміни почали впроваджуватися тільки у 2018 році і, на жаль, у більшості міст – тільки на папері, бо фактично дія цього закон більше декларативна.

Відповідно до Угоди про асоціацію з Європейським Союзом, Україна має зобов’язання протягом найближчих років впорядкувати поводження з відходами та привести законодавство у відповідність до європейських вимог. Згідно зі змінами, які вступли у силу із січня 2018 року, органам місцевого самоврядування заборонено захоронення неперероблених побутових відходів на полігонах, відтак міста і села мають забезпечити сортування сміття за видами для переробки та утилізації. Проте, чіткого механізму дій законодавці не передбачили, тому наразі маємо «сміттєві непорозуміння»: хто має закуповувати контейнери, звідки візьмуться потужності для утилізації сміття, за чиї кошти утримувати сортувальні пункти.

З часу прийняття змін у 2018 році проблема вирішилась лише дуже несуттєво. На Закарпатті це більше виглядає як власна ініціатива громадян та підприємств, які працюють у цій сфері, – масштабного вирішення «сміттєвого питання» поки не сталося і механізм роздільного збору сміття у містах Закарпаття теж фактично не запроваджено. Сортують тільки великі підприємства, відповідальний бізнес і громадяни. Останнім доводиться думати й вирішувати, куди ж відсортоване сміття подіти.

Поки механізм поводження з відходами якісно не запущений, а міська влада думає, як вирішувати питання з полігоном, ужгородці потрохи звикають до сортування самостійно. Допомагає їм у цьому Станція заготівлі вторсировини «Проектна, 3». Тут збирають відсортоване сміття із Ужгорода та інших міст області. Пластик, скло, макулатуру на станції пересортовують і відправляють на подальшу переробку. Зараз це – чи не найбільше подібне підприємство в Закарпатській області, яке нещодавно запустило власну сортувальну лінію – єдину в краї. Про діяльність станції розповідає її керівник Руслан Шварц.


– Підприємство працює вже більше 15 років. Починалось усе з маленької «газельки» і двох людей. Зараз це – вже велике підприємство, декілька автомобілів, декілька водіїв, складські приміщення, прийом по всій області, вивіз на переробку – на всю Україну.

– За 2019 рік ми відправили на переробку близько 1 250 тонн макулатури, 300 тонн полімерів і 500 тонн склобою. Дуже багато пивних пляшок . Це при тому, що обсяги – значно впали, до подій на сході України цифри були значно більші. Забираємо відсортоване сміття у Мукачеві, Виноградові, Берегові. Працюємо із супермаркетами, маленькими заготівельними пунктами, обслуговуємо заводи. В Ужгороді працюємо максимально активно, оскільки навіть від населенням приймаємо на місці. На жаль, по місту не маємо можливості забирати, не можемо гнати п’ятитонну машину за 10 кілограмів макулатури і в нас немає спеціального транспорту, щоби вивантажувати сміттєві баки. Налагоджуємо роботу із ОСББ. Є кілька пілотних ОСББ, які намагаються сортувати. Деякі самі привозять, деяких ми забираємо. Населення теж здає, але не дуже активно.

Законодавчих норм щодо сортування відходів дотримуються, переважно, великі підприємства, оскільки штрафні санкції для них відчутні. У когось простоє просто відповідальність, вони сортують, дехто заробляє копійку – як-не-як, але 500 кілограм картону, пару кілограм плівки, ще якийсь пластик, полімери – це додаткові кошти. Супермаркет, магазин чи кондитерська можуть трошки навіть заробити.

Є незручності в логістиці. В основному, переробні підприємства – це центральна Україна. Київ, Харків, Хмельницький, Кіровоград, Полтава. Все зосереджено там. Логістика забирає багато коштів. Крім того, по області – велика кількість гірських районів, в які нам важко доїхати і дорога всю рентабельність знищує.

– Щодо більш глобального вирішення проблеми зі сміттям в області, то перший крок ми зробили. Він відносно невеликий – це наша нова сортувальна лінія, єдина на Закарпатті. Наша лінія передбачена для того, щоби із кінцевого продукту – ПЕТ-пляшки – знову зробити сировину, яку можна використовувати й надалі. У ній є 5 циклів мийок і 3 цикли сушки. Мало її подробити, посортувати по кольорах і відправити на переробку. Вона обов’язково має бути ідеально чистою, ідеально сухою після переробки. Якщо щось із цього пункту не виконується – це брак. Потрапляє піщинка – брак на виробництві, недосушено – сировина нормально не розігрівається, не склеюється, є волога, пар – брак. Це все передбачено для того, аби максимально зменшити кількість браку. ПЕТ-пляшки – це найбільш масовий продукт у використанні і самий великий по кількості в лісах і річках. Вони складні в переробці. З ними мало хто вміє себе поводити і мало хто хоче за це братися, щоб виробляти щось із нього. Наша лінія здатна переробити ПЕТ-пляшку і ми зараз ведемо переговори з приводу придбання обладнання: хочемо замкнути цикл. Тобто, у нас є збір вторинної сировини, є переробка сировини і ми плануємо виробляти щось із неї.

Якщо почнемо виробництво, нам потрібно буде ще більше сировини. Тому, скоріш за все, почнемо підвищувати ціни, щоби мотивувати людей здавати ці пляшки нам. Вища ціна – є мотивація не викинути, а здати. Плюс ми стараємося вести просвітницьку роботу, проводити освітні лекції з ГО «Зелений Варош». Ведемо переговори із сільськими радами і ОТГ щодо стимулювання створення комунальних пунктів збору, де, наприклад, не просто контейнери б стояли, а саме пункт збору – невеличка сортувальна станція, де би був один прес і комунальна служба сільради чи ОТГ звозила б на пункт сировину, перебирала, сортувала і вже менша кількість сміття йшла би на полігон, а відсортовану сировину ми би викуповували. Це було би вигідно і для громади теж – і вирішення проблеми, і, хоч і не дуже великі, але кошти для бюджету.

– Намагаємося донести людям саму ідею, навіщо сортувати, навіщо здавати. Раніше ми гарантовано відвозили те сміття на заводи на переробку. Зараз ми маємо можливість частково переробляти тут. Ми пропонуємо людям готове рішення: якщо ви не хочете, щоби ваша ПЕТ-пляшка потрапила в річку і щоб Угорщина потім її виловила через півроку під час паводку, просто принесіть її нам. Ми приймаємо сировину за кошти, і стараємося людей мотивувати.

Проводимо активну інформаційну діяльність. Найкраще це діяло в школах. Ми почали ще в минулому році. І діти більше цим цікавились, їх це мотивувало, вони розпитували деталі. Основна ідея – діти прийдуть додому і будуть вчити своїх батьків. Це реально працює. Ще плануємо До Дня пам’яті провести масштабну інформаційну кампанію, щоб люди менше купували пластикових вінків, які потім будуть розкладатися 50 років.

– Це робота, яку я люблю. Разом з тим, це і місія. Якщо не ми то хто? Хто цим буде займатися? Робота має приносити задоволення. Я від неї задоволення отримую. Якщо вона приносить ще і користь для навколишнього середовища і для людей – це чудово. І кожен може до цієї роботи долучитися. Хтось може прийти і принести той кульочок макулатури, хтось може елементарно вдома посортувати і викинути не в загальний контейнер, а в контейнери для роздільного збору. Кожен може чимось допомогти. Вірю, що сміттєву кризу можна на Закарпатті подолати. Просто це треба робити всім і одразу.

Не тільки в містах задумовуються про «сміттєву» проблему Закарпаття. Дуже гостро це питання звучить в Карпатах. І, поки місцева влада тільки думає, як вирішувати ситуацію, самі жителі гірських районів беруться за роботу і – вже мають перші кроки до успіху. Бийло Франц, місцевий мешканець, засновник ініціативи "Чиста Ріка - Чиста Вода", організував у селищі Ясіня сортувальний пункт. Зараз це – невеличке сортувальне підприємство, яке вже обслуговує не тільки саме Ясіня, а й сусідні села – Чорну Тису, Лазещину, Кваси та гірськолижний курорту Драгобрат. До сортування відходів залучають і місцеві магазини, кафе, ресторани, а також – місцеве населення. Крім того, підприємець регулярно проводить роз’яснювальну роботу з мешканцями сіл, заохочує сортувати сміття та запрошує до участі в екологічних акціях – прибирання берегів річок.

– Ідея виникла 3,5 років тому,коли я жив закордоном. Одного разу, коли приїхав додому, взяв сина і пішли на річку скупатися. Побачив, наскільки забруднена річка й вирішив дослідити проблему: чому в Європі може бути чисто, а у нас із цим проблеми. Почав досліджувати, як там борються із твердими побутовими відходами, зрозумів, що можна все зробити, просто треба, щоб хтось взявся за цю нелегку роботу.

– Для мене в першу чергу це не бізнес, а місія – очистити Карпати від сміття. Дуже люблю цей край, тут мої діти ростуть, моя мама живе, сестри і брати, всі знайомі. Гори дарують мені енергію, щоб це все робити. І я не відступлю назад, поки не зроблю Карпати чистими.

Спочатку починали з маленького гаража. Там встановили прес, починали збирати спочатку від підприємців, – у них найбільше сировини, почали працювати із населенням і не тільки в Ясінях, а й в сусідніх селах – Лазещина, Чорна Тиса, Кваси, ТК «Драгобрат». Також у Рахові за допомогою хороших друзів відкрився пункт прийому вторинної сировини.

Зараз вже бракує місця, ростемо, треба шукати щось більше. Працюю над тим, щоб встановити в Ясінях сортувальну лінію. Бо в Ясінянській долині не так проблема зібрати сміття, як питання, куди його далі подіти? Щоб було куди його подіти, треба максимально відсортувати, а це якісно можна зробити тільки на сортувальній лінії.

– Щоразу більше стає сировини і щоразу люди стають більш свідомі. Я не тільки сиджу і сортую тут сміття, я проводжу в школах заняття з дітьми, з населенням зустрічаюся, веду роз’яснювальну роботу в соціальних мережах. Заключаю договори із підприємцями, тим, хто співпрацюють зі мною, даю наліпки на вітрини, щоб люди бачили, що це – свідомий, відповідальний підприємець. Проводимо щорічні акції щодо прибирання річки Чорна Тиса. Цьогоріч – третя поспіль.

– Маємо трохи незручностей із логістикою. Проблема в тому, що сміттєпереробні заводи на сході України – дуже далеко звідси. Щоб його відвезти у Харків, Дніпро – це дуже затратно. З Європи доставляють сировину в Україну за копійки. Ми теж змушені продавати за копійки. Тому дуже непросто заробити на цьому. Але потрохи рухається питання на державному рівні, допомогли також угорці. Провели пожертвування, – прості люди зібрали мені кошти на автомобіль. Я купив більшу машину, вже трохи легше стало. Згодом плануємо розширити діяльність на весь Рахівський район.