- Ви з 2018 року очолюєте Управління спільною власністю Закарпатської обласної ради. У чому полягає Ваша робота? Наскільки вона цікава і, може, небезпечна?

- Особисто моя робота полягає у тому, що я організовую роботу інших людей. У нас працює 80 людей і понад 50 з них задіяні в обслуговуванні адмінбудівель, які використовуються органами місцевого самоврядування і державної влади в якості службових приміщень. Це будівля облради та облдержадміністрації на площі Народній в Ужгороді та інші. Робота з людьми та організаційними процесами завжди цікава, робота у публічній сфері – тим більше. Чи небезпечна? Ні, просто відповідальна. Потрібно усвідомлювати, що процес розпорядження будь-яким суспільним ресурсом завжди перебуває під прискіпливою увагою різноманітних контролюючих і правоохоронних органів. У будь-який момент можуть прийти з якимось запитом або виїмкою певних документів. Це нормально, адже вся інформація, що стосується бюджетних коштів і комунального майна, належить до категорії публічної і жодних секретів там немає.

- Чи були у Вас в роботі випадки, які привертали суспільну увагу?

- Насправді резонансні теми час від часу у нас виникають. Із останніх, це, напевно, встановлення турнікетів в адмінбудівлі облради та облдержадміністрації. Ми були замовниками їх монтажу, закуповували обладнання, вибирали модифікацію. Турнікети мали бути розраховані на велику пропускну спроможність людей, бо в цій будівлі розташовано близько 40 різних структур. Стояло питання, яку систему турнікетів встановити. Якщо карткову, то поки одна людина пройде, – вже черга. Ми зупинилися на одній з найбільш сучасних, яка розрахована на біометричне розпізнавання обличчя та сканування відбитку пальця і може ідентифікувати до 2,5 тис. осіб. Ми виконували спільне розпорядження голови ОДА та облради, але через суспільний резонанс у нас є турнікети та налагоджена система ідентифікації працівників, проте вона не функціонує так, як планувалося.

- То Ви за турнікети в будівлі облради та облдержадміністрації чи ні?

- Якщо я стану депутатом обласної ради, зможу свою позицію висловлювати публічно :) Як посадова особа, яка була зобов'язана виконати рішення вищестоящих органів, я утримаюся від відповіді.

- До речі, Ви коментували журналістам ту гостру тему про пропускну систему (турнікети) в ОДА. Читали потім публікації? Чи відповідали вони тому, що Ви сказали?

- Чесно – ні, не читала і не цікавилася. Процедурно я впевнена у тому, що ми зробили. А щодо раціональності і доцільності – це не моя сфера відповідальності. У принципі, громадськість добилася свого: турнікет є, але він не запущений, вхід у будівлю вільний. Десь його тільки державна охорона використовує при проведенні термоскринінгу.

- Чи залишилося взагалі ще щось у розпорядженні громад? Цікаві, цінні об'єкти?

- Об'єктів, які належать до комунальної власності області, дуже багато. У першу чергу це заклади соціального спрямування: всі обласні лікарні, соціальні установи, заклади культури, освіти та спорту. Переважна більшість з них сконцентровані в Ужгороді, але також діють обласні театри в Берегові та Хусті, школи-інтернати, розміщені в різних населених пунктах області тощо.

Є низка об'єктів без визначеного цільового призначення, радянський спадок, який нам дістався: будівлі аптек, які по суті вже не використовуються. Колись їх мережа була величезна, покривала всю область. В Ужгороді по вулиці Фогорашія був розташований централізований аптечний склад – це об'єкт, який періодично привертав до себе увагу журналістів. Останні років 15 років він перебував у вкрай занедбаному стані. Цього року, на виконання рішення облради, ми почали процедуру його приватизації через електронні аукціони ProZorro.Продажі. Це стало можливим завдяки якісно новому закону, який був прийнятий у 2018 році та передбачив, що процедура торгів проводиться за допомогою електронних сервісів, щоб кожен охочий міг легко взяти у них участь. Ця була перша спроба з 2012 року, коли востаннє відбувався продаж об'єктів комунальної власності області на торгах. На місці аптечного складу тепер буде багатоквартирний житловий будинок.

У будь-якому випадку, це набагато краще, ніж те, що там було. Оскільки об'єкт простоював, він продовжував занепадати, а неподалік розташована школа, високий ризик нещасного випадку та травмування дітей, це було справді небезпечно. Такої кількості коштів, яка потрібна була для його відновлення, в обласному бюджеті просто немає. Але завдяки підтримці членів нашої Наглядової ради вдалося переконати більшість депутатського корпусу обласної ради прийняти рішення про продаж цього занедбаного аптечного складу. Тим більше, що система електронних аукціонів дозволяє зняти питання корупційних ризиків, яке багатьох хвилює, коли йдеться про державне чи комунальне майно.


- Чи часто Ви чули на свою адресу закиди, мовляв, не жіноча це справа? У Вашому резюме пише про дві освіти. Бути розумною складно чи вигідно?

- І те, й інше :) Залежить від ситуації і від того, з ким ти спілкуєшся, але скоріше вигідно. З приводу того, що я займаюся «нежіночою справою», то мені пощастило. До 2018 року схожі за своїми повноваженнями обласні структури очолювали жінки, тому те, що обласна рада знову призначає на цю посаду жінку, було сприйнято абсолютно нормально. Тим більше, що одночасно зі мною рада призначала двох моїх заступників, а вони обоє чоловіки.

- Ви відчували якусь дискримінацію упродовж своєї кар'єри? Навчанні, роботі?

- Мені пощастило в плані кар'єрного шляху, бо юриспруденція дуже багатогранна. У цьому контексті розкажу одну історію. Завдяки прийняттю нового закону в 2017 році був оголошений добір кандидатів на посаду судді після значної перерви, яка тривала з 2014 року. До цього нового закону на посаду судді могли претендувати кандидати віком від 25 років, а з 2016 року – це вже мали бути люди, які досягли 30 років. Відбір був оголошений 3 квітня 2017 року, у той день мені якраз виповнилося 30 років. Це було так символічно, що я наважилися спробувати свої сили, хоча на той час працювала у виконавчому апараті обласної ради. Процедура добору тривала дуже довго: процес збору і подачі документів, потім їх ретельна перевірка. Потім ми масово брали участь в тестуванні на знання правознавства та української мови. Коли відбулося тестування з 4500 осіб залишилося 650, я була на 110-ій позиції.

- Достойний результат!

- Так, дякую :) Я готувалася, навіть займалася з репетитором української мови. Але повертаючись до Вашого запитання про дискримінацію, ця історія до того, що кількість жінок, які брали участь в доборі, була більшою за кількість чоловіків. Ненабагато, але жінок точно було більше 50%. З тих 650 кандидатів, які були відібрані і отримали можливість навчатися у Національній школі суддів України теж збереглася така пропорція. Тому про дискримінацію говорити не доводиться. Я провчилася в Львівському відділенні школи тиждень, взявши відпустку за власний рахунок, але прийняла рішення відмовитися від подальшого навчання і залишитися на тій посаді, що у мене є зараз.

- Таке коротке запитання : чому?

- По-перше, від моменту подачі документів і до початку навчання минуло більше року і за цей проміжок часу я встигла змінити місце роботи. По-друге, формат навчання передбачав абсолютну залученість на 9 місяців, заняття з 8 ранку до 5 вечора щодня. Тому суміщати навчання в Львові з постійним місцем роботи в Ужгороді було неможливо. У той час організація, яку я очолюю, тільки почала ставати на ноги. Мені довелося приймати вольове рішення, що я хочу і як себе бачу далі. З одного боку – боротися за потенційну можливість стати суддею, але ніяких гарантій не було. Ти навчаєшся, щодня набираєш бали, наприкінці складаєш кваліфікаційний іспит. І за результатом рейтингу зможеш претендувати на ту чи іншу вакансію у тому чи іншому суді на всій території України. З іншого боку – займатися новою для мене і цікавою роботою. До того ж, за тиждень навчання і тісного спілкування з лекторами, які були діючими суддями, я зрозуміла, що не зовсім морально готова до цього статусу. Що не зможу, керуючись тільки формальними ознаками, вирішувати, хто правий, хто – ні. Я доволі емоційна людина і, якщо буду бачити якусь явну несправедливість, не зможу від цього абстрагуватися при прийнятті рішення.

- Не шкодуєте?

- Не шкодую, ще буду мати таку можливість. Якщо я для себе колись вирішу, що хочу і готова стати суддею, то точно знаю, що зможу повторити цей шлях і знову пройти всі етапи відбору. До речі, якщо у 2017 році я проходила відбір вперше і одразу успішно, то для декого це була 3-4 спроба. Ці учасники…вони не бачили для себе іншої альтернативи в кар'єрному плані, а у мене вона була. І вона була цікавішою за суддівську кар'єру.

- Але ви ж зібралися у політику. Це, мабуть, ще складніше, ніж суддівство?

- Це складно, тому що це – публічність. У принципі, можна сказати, що я у політиці з 2016-го року, коли почала працювати у виконавчому апараті Закарпатської обласної ради. Дуже добре знаю весь чинний депутатський корпус. Це трохи дивно усвідомлювати, що доведеться конкурувати з діючими депутатами облради, які підтримують тебе в тих чи інших робочих питаннях. З якими ти звикла спілкуватися, як з представниками керівного органу. Але зараз у мене є можливість відстоювати власну позицію тільки на етапі попереднього обговорення тих чи інших рішень. А ось в сесійній залі обласної ради, де безпосередньо приймаються ці рішення, у мене права голосу немає. І коли вони прийняті, мені не залишається нічого іншого, як їх виконувати.

- Хочете впливати на ці процеси. І вас не лякає публічність?

- Лякає. Це мій перший досвід. Я спілкувалася із журналістами як посадова особа, виключно по окремих робочих питаннях. Навіть на своїй сторінці у ФБ утримувалася від того, щоб висловлювати власну позицію. Можу когось підтримати, розмістити публікацію, яка мені близька по духу. Але свої особисті думки з тих чи інших гострих тем, тримала при собі. Могла ділитися ними тільки з обмеженим колом людей, які мене добре знають. Дуже важко наважитися заговорити в повний голос і зіткнутися з критикою, несприйняттям. Це неминуче. А на критику теж доведеться реагувати, відповідати. Чи завжди я зможу робити це конструктивно? Наскільки це буде вибивати мене з колії? Поки що в мене не має відповідей на ці питання. Буду їх шукати, це черговий особистий виклик. Іншого шляху отримати можливість впливати на прийняття рішень немає.

- Назвіть три причини, для чого жінки потрібні у політиці?

- Не готова відповісти на це питання. Бо насправді я не вважаю, що в політиці потрібні саме жінки чи якась конкретна їх кількість. Хоча європейський досвід і говорить про необхідність гендерних квот. Але мені більше імпонує заборона позитивної дискримінації, коли в деяких країнах не дозволяється надавати будь-які переваги тільки тому, що ти, наприклад, жінка, чи ти маєш інший колір шкіри, або приїхав з якоїсь певної країни. Взагалі це правильніше, коли оцінюють за компетентністю, фаховістю, відповідністю тому чи іншому суспільному запиту. Ніж за тією ознакою, чоловік ти чи жінка.

- Вважається, що політика – брудна річ. Якщо у політику йде жінка, то цей бруд подвоюється. Різні сексистські нападки, знецінення жінки та обмеження її світогляду борщем та варениками.

- Мене важко обмежити борщем і варениками :) Мені, навпаки, можна дорікнути іншим, що у мене нема сім'ї, дітей, тому з точки зору традиційних уявлень про роль жінки, я особливо не маю чим зайнятися. Чим не привід піти в політику?

- Можна завжди знайти привід, заміжня – погано, незаміжня – теж. Чи не відбиває це охоту будувати кар'єру?

- У мене – ні, навпаки перепони викликають ще більше бажання їх подолати, дають додаткову енергію та запал.

- Ви самі хотіли піти в юриспруденцію? Чи це була мода?

- Це сукупність факторів. По-перше, мені важко давалися точні науки, вчителі казали, що я гуманітарій. Мова, в тому числі іноземна – це просто "must have", але робити лінгвістику своєю професією не хотіла. Вибрала юриспруденцію, тим більше, що мама фактично з моменту мого народження працювала в органах прокуратури. У школі постійно бігала до неї на роботу, тому якесь уявлення, нехай спрощене і неповне, про роботу, яка пов'язане з правом, у мене було.

- Чого б Ви як юрист ніколи б не зробили?

- Свідомо не порушила б закон. Інколи це дуже важко, бо кожна сфера нашого життя до найменших дрібниць є внормованою. Ми просто про це не замислюємося, поки все добре. Ось на прикладі кав'ярні, в якій ми сидимо. Тут мають бути відповідні дозволи, ліцензії, у працівників – санітарні книжки. Якщо ми раптом вип'ємо кави і нам стане погано, то можемо пред'явити закладу претензію. Тоді вже у нас виникнуть питання, а чи все добре тут із дозволами, чи добросовісний постачальник продуктів, чи зберігають ці продукти належним чином і таке інше. На всі ці та багато інших питань дають відповіді десь-колись прописані кимось правила, починаючи від Конституції України і завершуючи вузькоспеціалізованими нормативами та регламентами. Тому свідомо я б не порушила закон. Але десь є незнання, десь вимушеність обставин. Навіть в кримінальному праві існує таке поняття як крайня необхідність і необхідна оборона. Ніхто з нас не знає, в якій життєвій ситуації він може опинитися.

- Адвокатом у яких справах Ви працювали?

- Я починала свою трудову діяльність на посаді помічника адвоката. У 2011 отримала власне адвокатське свідоцтво. Працювала адвокатом по 2014 рік. Починала з господарських справ, з цивільних справ, сімейних майнових спорів. У 2011 році був прийнятий спеціальний закон, завдяки якому почала розбудовуватися система первинної безоплатної правової допомоги, коли держава забезпечує адвокатом людину при будь-якому затриманні в кримінальній справі чи внаслідок вчинення адмінправопорушення. Я була в числі тих адвокатів, які пройшли перший конкурсний відбір у 2012 році. Так у мене почали з'являтися кримінальні справи.

- Розкажіть про кримінал. Це одна з трьох тем, яка завжди викликає цікавість у читачів/глядачів будь-якої країни.

- Був цікавий випадок, одна з перших моїх справ у системі безоплатної правової допомоги. Зауважу, що дзвонити адвокату могли і серед ночі, очевидно, до кого додзвонювалися, той і йшов на виклик. Як правило, я завжди відповідала, тому мені траплялися цікаві нічні випадки. Один з таких – виклик до Ужгородського райвідділку поліції. Я не знала нічого, крім прізвища людини. Коли серед ночі туди прийшла, познайомилися із своїм підзахисним. Це був громадянин Росії, який перебував у міжнародному розшуку за дуже серйозною статтею КК Російської Федерації, яка встановлювала відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк понад 10 років. Хоча за українським законодавством цей злочин не вважався особливо тяжким, чоловіка охороняли як супернебезпечного злочинця. Мені потрібно було з ним поспілкуватися, я почала вимагати можливості реалізувати своє право і поговорити із підзахисним наодинці. Але всі ті хлопці з числа працівників поліції, які його охороняли, категорично відмовилися залишати мене разом із підзахисним. Бо у них на той момент не було для цього спеціально пристосованої кімнати в райвідділку. У зв'язку з цим мій ранок почався із написання 3 чи 4 скарг, це дійшло до керівництва центральної системи безоплатної правової допомоги. І викликало досить великий резонанс просто на рівному місці. Через те, що райвідділок не мав пристосованого приміщення, де адвокат міг би поспілкуватися із підзахисним. Зараз вони є всюди.

- Чим закінчилася історія з небезпечним злочинцем?

- Його депортували до Росії. Хоча були допущені процедурні порушення і я домоглася скасування рішення суду першої інстанції про депортацію. Але на той момент його встигли виконати і для людини перемога в апеляції вже не мала жодного значення…

- Чи вірите Ви в жіночу дружбу? Особливо в політичному контексті.

- У політичному контексті повинна бути співпраця, незалежно від статі. Суб'єктивні речі не повинні впливати у спільній роботі на результат.
Взагалі у жіночу дружбу вірю. У мене є подруги з часів навчання в університеті, з часів школи. Хтось з них давно живе Києві, але я завжди рада можливості їх побачити. Також у мене є певне коло спілкування серед жінок, є приятельки, з якими ми ходимо в баню. Зрештою, є речі, з якими ти можеш поділитися тільки з іншою жінкою.

- Які три б'юті процедури Ваші улюблені?

- Йога, тому що насправді ніщо так не сприяє гарному зовнішньому вигляду, ніж внутрішній спокій. Особливо остання частина після медитації, коли повністю розслабляєшся. В результаті, ти себе краще почуваєш і, відповідно, краще виглядаєш. Навіть після важкого робочого дня. Друге – це масаж обличчя. Це просто приємна процедура, я усім рекомендую спробувати. У мене класний косметолог, і, за сумісництвом, людина, з якою теж можна говорити на жіночі теми. Третє – це баня, ванна, душ. Те, на що вистачає часу. Якісь водні процедури після яких відчуваєш, що зняв з себе все, що набралося за день, тиждень.

- Не можу не запитати про борщі, варите? :)

- Варила. У зв'язку з тим, що цей період мого життя, на щастя, скінчився, то не знаю, через скільки років виникне бажання знову повернутися до цього процесу.

- На шопінг любите ходити?

- Так, безперечно, як віртуальний, так і реальний. Це і необхідність, і задоволення від результату, бо все-таки зустрічають за одягом. Крім того, якщо ти розумієш, що твій вигляд відповідає зовнішній обстановці, відчуваєш себе впевненіше.

- Серед Ваших постів у ФБ і посилання статті про суддю, яка зробила гендерну революцію у праві. Чи не хотіли б ви зробити революцію у своїй сфері діяльності і що б це було?

- Революції не хотіла б :) Кардинальні зміни мають як позитив, так і негатив. Краще втілювати зміни поступово, але впевнено. Я хочу розвивати те, що почала просто як виконавець. Проблеми нашої області, її районів, міст, сіл – вони здебільшого однакові та перманентні. Кожен з кандидатів в депутати буде говорити про одні й ті самі речі: про аеропорт, про дороги та охорону здоров'я. На рівні села чи міста проблеми будуть ставати більш приземленими, мова буде йти про дитячі садки, ремонти клаптиків доріг чи тротуарів, освітлення на конкретній вулиці. Але дуже мало хто дивиться на ці речі в комплексі. Наскільки, наприклад, необхідно ремонтувати саме цей відрізок вулиці: чому саме цей, кому від цього буде користь, куди веде ця вулиця? Або, коли говорять, що ми не дамо закривати дитячі садки чи про необхідність зберегти усі школи. А якщо у селі 500 жителів і це, переважно, люди похилого віку, майже немає молоді і дітей. Чи не краще у такому разі зробити до села нормальну дорогу, забезпечити район нормальними комфортабельними автобусами і організувати довіз дітей до опорної школи, де будуть хороші матеріально-технічні умови, викладацький склад? Тому я б хотіла, щоб на такі речі дивилися комплексно, зважували усі «за» і «проти», і враховували інтереси різних населених пунктів. Наприклад, для мене стало відкриттям, що жителі Рахівського та Міжгірського районів за медичною допомогою скоріше поїдуть в Івано-Франківськ, ніж в Ужгород, бо туди зручніше доїжджати, в тому числі потягом. Тому дуже багато різних факторів, які повинні розглядатися саме у комплексі та вирішуватися системно на рівні області.

- Я вас бачила у гарних вишиванках. Маєте колекцію?

- Маю кілька сучасних вишиванок, до колекції ще далеко. Чесно кажучи, не так давно відкрила особисто для себе те, що вишиванка може бути сучасною, стильною, доречною у будь-якій ситуації, на роботі і дозвіллі. Є багато українських дизайнерів, майстринь, які продають свої речі через соцмережі. Я раніше, ніж Президент натрапила в Інтернеті на марку «Етнодім», так в моєму гардеробі з'явилися вишиванки. Хоча я народилася в Ужгороді, але не є корінною закарпаткою. Мої батьки познайомилися в Києві, там народилася старша сестра. Самі батьки з центральної України: Вінницької та Чернігівської областей. І окремі речі, пов'язані з суто закарпатськими традиціями і традиційним одягом, не є природними мені з дитинства, я їх відкриваю для себе вперше.

- Які три речі Вам потрібні для щастя?

- Вмотивованість, якийсь сенс того, що ти робиш. Дужу не люблю безглузду роботу, а без роботи не уявляю своє життя. Це здоров'я: власне і членів родини. Коли щось трапляється, це дуже вибиває із колії і забирає ресурси, які ти б міг витратити на щось корисне і приємне. Третє - можливість насолоджуватися моментом.

- Можете назвати осіб, на яких ви рівняєтесь у своїй роботі, світогляді?

- Самі персоналії змінюються залежно від того чи іншого періоду життя. Тепер на публічній службі більше слідкую за громадськими діячами та політиками. Те, що постійно присутньої в моєму полі зору – це тема гендеру та проблем жінок. Завдяки ресурсу «Жінки - це 50% успіху України» відслідковую Ларису Денисенко, Іру Славінську, Ірену Карпу. Ірена – класна, крута, розкута, говорить простими словами про важливі речі, для розуміння яких декому знадобилося 33 роки, тобто мені :)

- Якби Ви зустрілися з Богом, про що б запитали? Одне з традиційних наших запитань.

- Якщо дуже традиційно сприймати Бога, як особистість високого порядку, яка відповідає за все те, що створено та відбувається на землі, то запитала б, чому так багато несправедливості, жорстокості. Чому не можна було створити світ таким, щоб все було класно, ніхто нікого не ображав, ніхто нікого не їв, як в прямому так і в переносному значенні. Це така базова річ, яка не дає спокою у цій картині світу. Якщо могло бути інакше, чому це не так?

- У Вашому профілі у ФБ є багато перепостів про домашніх тварин із закликами допомогти. Чи маєте своїх домашніх улюбленців?

- Є пес - московська сторожева. Його звати Байкал. І двоє котів. Для мене це норма, в дитинстві завжди батьки чи старша сестра приносили когось з вулиці вони жили у нас в квартирі. Інколи це були собаки, інколи коти, частіше і ті й інші в різній кількості та співвідношенні :). Для мене це нормально, не уявляю собі життя без домашніх тварин і тому завжди вболіваю за їх долю, і серджуся на безвідповідальність людей.

- Без кави і не було б розмови, полюбляєте? Маєте якийсь особливий рецепт?

- Маю літній рецепт, його колись знайомі примусили скуштувати. Мені дуже сподобалося. Міцне еспресо додати в охолоджений апельсиновий сік. Кави п'ю щонайменше 2-3 чашки на день, зазвичай з молоком. Експерименти ставити не люблю. Це має бути класичне еспресо і вершки або трохи молока.

- Чи маєте гасло, вислів, який допомагає у житті?

- Є така латинська сентенція «Перемога любить підготовку».

- То Ви готуєтеся?

- Насправді все життя – це підготовка до чогось. Якщо у контексті передвиборчого процесу, то скоріше ні. За місяць просто з людини, яку переважну більшість знають і сприймають тільки як фахівця, заявити про людину, яка хоче впливати на публічні процеси, складно. Але можливо.

Ірина Бреза, спеціально для Zaholovok.com.ua
Фото: Наталія Боднар

P.S.

Ми любимо вранці пити каву. Часто п'ємо її у компанії з цікавими людьми. Чуємо при цьому цікаві думки, які інколи розважають, часом – змушують замислитись, а віднедавна все більше викликають бажання записати їх і поділитися з читачами нашого сайту. Тому започаткували рубрику «Ранкова кава». Усього з кількох запитань (частина – із знаменитої анкети Марселя Пруста), тільки щоб вдало розпочати інформаційний день за горнятком кави у гарному товаристві. Чекаємо Ваших пропозицій щодо осіб, яких Ви хотіли б "почути" за "ранковою кавою".


Ваш Zaholovok.com.ua