Ранкова кава з Олександром Кеменяшем
Олександр Кеменяш –політик, який нечасто дає інтерв'ю. Не дуже любить телеекрани і в соцмережах його особливо не відслідкуєш. Але це не заважає бути йому відомим та впливовим. О.Кеменяш – це закарпатська «Батьківщина», обласну організацію якої він багато років очолює. Все-таки ми знайшли момент покавувати з паном Олександром і запитали про таке:
- Якщо переглянути Вашу політичну біографію, то помітно відданість одній партії – «Батьківщині». І Ви багато років очолюєте обласну організацію. Як вдається не міняти партійні прапори? Це не характерно для закарпатців.

- Це не питання відданості якійсь політичній силі конкретно, а тим ідеям і напрямкам, які вона сповідує. Якщо партія має бачення розвитку держави, то, можливо, не треба змінювати партійні кольори, а йти до однієї мети разом. На жаль, на прийняття рішень людьми при виборі політичної сили впливають інші фактори та складові. Можливо, треба ще трішки часу, що це все було сприйнято людьми так, як воно має бути насправді. Тобто, більш детальніше вивчити ті пропозиції, які пропонують і лідери партій, і самі політичні структури.

І один з основних аргументів: я вірю Юлії Тимошенко, яка має чітку позицію і чітку стратегію розвитку. Саме стратегію розвитку України, а не просто якихось напрямків. Чіткої позиції ні в кого, крім нашої політичної сили, я не почув. Можливо, її сформулюють пізніше.


- Які інтереси закарпатців потрібно лобіювати в Києві у першу чергу? Назвіть три нагальні проблеми області.

- Говорити тільки про три проблеми досить важко. Двома-трьома не можна обмежитися. На жаль, на Закарпатті, як і у будь-якому регіоні, вистачає проблем, хоча вони мають дещо іншу специфіку, ніж у тій же Центральній Україні. Візьмемо хоч до прикладу масовий виїзд закарпатців на заробітки до Європи. Розумна, грамотна та інтелектуальна молодь їде вирішувати задачі інших держав. Це питання дійсно державного рівня. Зараз дуже легко вступити в іноземні виші, тому важче втримати випускників тут, вдома. Безвіз - це добре, але хотілося б, щоб ми його використовували за прямим призначенням. Тобто мали можливість подорожувати, збагачувати знання про історію та культуру інших країн. А не йти працювати в чужі краї. Одна з основних задач не просто повернути людей, а дати їм нормальні умови праці та відповідні зарплатні. Тоді не буде потреби виїжджати, адже вдома завжди краще.

Ще одна з глобальних проблем — екологічна. Про ліси говоримо вже скільки років. Це ж стосується і сміття та розумного поводження з відходами. Якщо подивитися на наші річки навесні – це як несанкціоновані сміттєзвалища. Багато років про це говорять, але реально проблема не вирішується.

- Чи реально цю проблему з трудовою міграцією вирішити, наприклад, за два роки?

- Будучи економістом за освітою та підприємцем із багаторічним стажем, можу сказати, що за два роки — це нереально, потрібно мінімум років 5. Все залежить від доброї волі. Такої, яка була після першого Майдану, десь приблизно у роки приходу Ющенка. Люди були готові змінювати все навколо, для того, щоб в загальному життя покращилося. Та з часом політики не виправдали надій революції і тільки розчарували людей.


- Як би Ви продовжили речення «Закарпаття – це…»?

- Особисто для мене Закарпаття — це неймовірна природа Карпат. Хотілося б, щоб ми, ганяючись за економічною вигодою, не забули залишити нашим дітям цю красу. Закарпаття — це дивовижний край заповідників, національних парків та природних пам'яток із неймовірним ландшафтом. Такого, як у нас, не побачиш більше ніде в Україні.

Проте однією природою не можна обмежуватися. Було б добре, щоб ми працювали над розвитком на Закарпатті й інших напрямків. Важливо віднайти баланс — щоб не нашкодити природі та давати можливість утримувати цей прекрасний край. Для прикладу, Силіконова Долина теж не сама виникла в Америці. Можливо, прийде час і IT-компанії вподобають Закарпаття, як місце, де можна в екологічних умовах втілювати інноваційні проекти для всього світу.

- Ви, до речі, активний юзер сучасних засобів комунікації, інформаційних технологій?

- Я з того покоління, яке не зовсім прив'язане до усіх цих інновацій. Але розумію, що все іде вперед і треба адаптуватися під сучасний ритм життя. Розуміючи важливість для мене, як політика, звітування про свою роботу виборцям — вже інформую про все на своїй офіційній сторінці у Фейсбук.

- Тобто Фейсбук, Інстаграм використовуєте?

- Інстаграм не веду, а от Фейсбук необхідний для комунікації із колегами та виборцями. Це здебільшого суто робочі моменти, без яких сьогодні ніяк не обійдешся. Товариші мені жартома говорили, що пора би вже вийти із стану динозавра, адже я досить скептично ставився до соціальних мереж.

- Маєте багато фоловерів?

- Ну я не великий блогер, так би мовити. Це моя офіційна сторінка, де здебільшого публікую про свою роботу, як депутата. Ще пишу про різні цікаві заходи, які ми організовуємо по області з партійцями.



- Ви неодноразово обиралися народним депутатом. Чи міняються методи виборчих кампаній від виборів до виборів? Щоб ви сказали про електоральні настрої закарпатців?

- Якщо говорити про президентську кампанію, то це були більше емоційне висловлення електоратом своєї позиції, ніж логічне. Черговий раз людей довели до ручки, вони вже не дивилися ні на що і приймали емоційне рішення. Я вважаю, що все-таки іноді треба проаналізувати позиції, того чи іншого кандидата. Щоб прийняти для себе рішення. Але поки що нам цього треба вчитися. Людей допекли обіцянками: 5-річка за три дні, закінчення війни за 2 години. То неправильно. Політик повинен за свої слова відповідати. Пройшов, наприклад, якийсь час, прийти під Адміністрацію президента і запитати про результат. Адже ця посада асоціюється з дотриманням Конституції, дотриманням слова тощо. Якщо цілитися на таку посаду, треба бути готовим нести відповідальність. Це стосується будь-якого політика.

- Чи вигідно бути нардепом взагалі? Ви балотуватиметесь вже вчетверте.

- У народі побутує думка, що вигідно. Можливо, й вигідно, я підтвердити це не можу, якоїсь вигоди матеріальної або іншої не мав, і це не було ціллю. Ціль була – взяти участь у командній грі. Для зміни нашого життя, життя наших дітей.

На жаль, це набагато складніший процес, ніж я його собі уявляв, коли йшов у депутати у 2002 році. Я думав, що достатньо представити обґрунтовані аргументи, і більшість колег буде готова прийняти те чи інше рішення. Але в житті це трохи по-іншому.

- По-іншому це як?

- Різні інтереси у політичних сил, лобіювання потрібного рішення, домовленості, і т.д.

- Верховна Рада 2002-го року і тепер. Чи бачите якусь різницю, зважаючи на всі ті процеси, які відбувалися в Україні за цей час?

- На мою думку, хоч Верховну Раду 2002-го року не можна було назвати ідеальною, але вона була більш кваліфікованою. Працювали у складніших умовах, на той час була спроба узурпації влади. У цілому після виборів так, як і тепер, створювались свої групи. Не знаю точно, як проходить цей процес тепер, не є депутатом ВРУ цього скликання, але те, що бачу, процес не зовсім демократичний чи справедливий.



- З ким з політиками дружите?

- Майже з усіма колегами, з якими працювали ще з 2002-го року, залишилися хороші стосунки. Ну, точніше було б сказати, що з майже усіма. До слова, Петро Олексійович теж тоді був депутатом.. На жаль, останнім часом все рідше зустрічаємось з колегами, хтось остаточно пішов з політики, хтось залишився, але є певні розбіжності у поглядах, а з кимось працюємо і далі.

- Які три речі Вам потрібні для щастя?

- У першу чергу здоров'я своїх близьких. Адже коли негаразди із здоров'ям родини, це викликає тривогу і страх за них. По-друге, стабільність. Щоб ми перестали експериментувати на собі і нарешті могли бути спокійними за своє майбутнє, і майбутнє своєї країни. Постійно ловлю себе на думці, що ми увесь час експериментуємо, свого роду — краш-тест на міцність та витривалість українців. У нас було багато реформ, які впроваджувалися і закінчувалися провалом, або провалювалися вже на стадії реалізації їх в життя. Треба визначитись і стабілізувати свій вибір, що дасть надію на завтрашній день.

- Як гадаєте, це можливо? Адже стабільності у нас немає десятиліттями.

Вважаю, що забезпечити сталий розвиток в країні здатна Юлія Тимошенко. Не приховую симпатії до неї, як до політика, інакше б з нею не працював. Вона казала: якщо я виграю і не буде результату за 100 днів, я подам у відставку. Юлія Володимирівна спроможна відповідати за свої слова. А не вчепитися зубами за крісло і будь-яким чином намагатися втриматися.

- Завжди було цікаво, звідки стільки енергії в Ю.Тимошенко, щоб десятиліттями бути у політиці, перемагати, програвати, і не здаватись.

- Не тільки це, а й з гідністю приймати поразку. На таке спроможні не всі чоловіки у політиці, а більшості і не дано. Хоч не можу сказати, що це була поразка, швидше, новий етап у роботі партії, можливість проаналізувати результати і рухатись далі. Можу вас запевнити, у мене менше витривалості й терпіння, ніж у неї. Тому вона і є справжнім лідером, а не призначеним.

- Чи маєте гасло, яким керуєтеся в житті?

- Правду кажучи, не концентрував увагу на фразах та виразах. Але основна думка така: якщо нема можливості змінити щось на краще, то хоча б не нашкодити. При спробі зробити щось хороше, треба зрозуміти, що воно змінить, і чи справді на краще. Все в житті відносно, для когось це правильно, а хтось в страшному сні бачив таке "правильно".

- Якби ви писали книгу, мемуари, як вона б називалась?

- Ніколи про це не думав. Але якщо брати загалом, життя – це одне, політичне життя – трохи інше, але все ж невід'ємна частина першого. Не спадає навіть на думку.

- А про мемуари думали?

- Ні, ніколи.

- Кажете, багато ваших знайомих виїхало закордон. Ви інколи не думали змінити країну?

- Ні, не думав. Мої опоненти інколи чекали такий перебіг подій, щоб я забрався звідси. Я народився тут і, поки є сили, буду працювати на благо своєї батьківщини, щоб і надалі тут жити і виховувати своїх дітей та внуків.

- Чи підтримує вас сім'я у ваших політичних прагненнях?

- Мирно дають згоду на мої дії. Це підтримка та хвилювання одночасно. По очах бачу, що вони втомлені цими політичними рухами, адже я в них з 1998 року по теперішній час. Ви б і самі втомилися.

- До речі, як ви відпочиваєте? Чи маєте рецепт, який швидко відновлює сили?

- Ну от сиджу з вами, п'ю каву. Тому що спланована ще у січні поїздка не відбулася. Жінка поїхала з дочкою, а я залишився. Так і відпочиваю. Досить смішна життєва ситуація, яка періодично стається зі мною: планую відпочинок на свій день народження, а це наприкінці жовтня. І в той час призначають якісь вибори: чергові, позачергові. Тепер я зібрався їхати на відпочинок улітку, то вибори призначили якраз на цей період. Доля.

- Наше традиційне питання про Бога. Якби Ви зустріли Його, про що запитали б, попросили б?

- Боже дай нам розуму і волі не дозволяти експериментувати над собою. Дозволь зрозуміти і піти правильним шляхом, бо вже не має сили блукати довкола.

- Чи маєте кумирів, з ким відомих особистостей хотіли б покавувати?

- У мене нема кумирів. Є люди, яких я поважаю за їхні дії чи позицію, швидше за все вони є авторитетними у якійсь сфері життя. Ось простий приклад: на когось можу орієнтуватися в економічній сфері, це будуть одні люди. В політичній – інші. Є правильні люди, яких поважаю, таким завжди був патріот нашої країни – Левко Лук'яненко. Вони завжди активно боролися за свою позицію, свою точку зору, за Україну.

- Які людські якості цінуєте?

- Коректність, відвертість.

- Які не визнаєте?

- Лицемірство. Хочеш сказати правду – скажи. Принциповість також непогана риса.

- Який Ви у побуті?

- Складно сказати, навіть сам не думав. Достатньо спокійний, врівноважений.

- Чи любите готувати, чи маєте особливі рецепти?

- Інколи раз у півроку-рік маю бажання зробити страву, яку полюбляє вся сім'я, а не тільки я. Люблю різні кухні: і українську, і тайську, і угорську та інші. Кожна має свої колоритні страви і по-своєму смачна.

- Каву любите? Може маєте свій особливий рецепт?

- Свого рецепта у мене немає. Але точно знаю, що на основі арабіки можна робити будь-що. Каву полюбляю випити, коли є потреба, або на зустрічах. Воно десь приносить свою родзинку, хороший настрій.

- Щоб Ви собі побажали, щоб здійснилося років через 5-10?

- Я б хотів через років 5, щоб у нас в сім'ї було хоча б 4 онуки.

- А зараз маєте?

- Одна внучка, у старшої доньки.


P.S.

Ми любимо вранці пити каву. Часто п'ємо її у компанії з цікавими людьми. Чуємо при цьому цікаві думки, які інколи розважають, часом – змушують замислитись, а останнім часом все більше викликають бажання записати їх і поділитися з читачами нашого сайту. Тому започаткували рубрику «Ранкова кава». Щовівторка і четверга читайте нові розмови. Усього з кількох запитань, тільки щоб вдало розпочати інформаційний день за горнятком кави у гарному товаристві. Чекаємо Ваших пропозицій щодо осіб, яких Ви хотіли б "почути" за "ранковою кавою".

Ваш Zaholovok.com.ua

Розмовляла Ірина Бреза, фото Олександри Шевченко


Ранкова кава з Олександром Кеменяшем