Новини

Про Ужгород. Суб'єктивно

Не знаю, чи “закохалася” би в Ужгород, якби побачила його вперше в рамках якоїсь екскурсії. Не знаю, чи навіть виникло б у мене бажання відвідати його як Львів, Кам'янець-Подільський, Чернівці чи Івано-Франківськ. Коли друзі кажуть — "все таки наше місто найкраще", я відповідаю, щось типу: ну так, напевно краще за якийсь Комсомольськ, нехай вже простять мені його мешканці, але це дійсно так :)

У випадку з Ужгородом я все ж переконана — місто — це люди, не побачивши їх і їхніх справ, важко зрозуміти це місто, принаймні мені. Тому б я і не “закохалася” в Ужгород.

Для мене Ужгород — це хлопець (спеціально без прізвищ) на “зеленому базарі”, який продає смачні булочки і хліб, дівчинка, яка сидить на лавиці біля “адідаса” і продає квіти з бісеру, циганчуки, які обіцяють плюнути на тебе, якщо ти не даш копійки, кондитер  і його торт, продавчиня в магазині, яка відкладе тобі необхідну річ до початку знижок:), скульптор і його маленькі скульптурки, дідик, який щовечора їздить велосипедом по місту і продає домашні троянди, бабуся, яка пропонує купити яблука ходячи по кафешкам, дизайнер, який шиє одяг, візажист, який зробить з тебе “міс”, КВНщик, який розсмішить до сліз, бармен, який попередить, що пиво скисло, “закарпатський турист”, який відкриє новий маршрут, байкер, який влаштує зліт, художник і фотограф, вчитель і перукар, хореограф і письменник, журналіст і навіть прибиральник. І т. д. і т. п.

Ужгород - це коли ти викликаєш таксі, а диспетчер тобі повідомляє, що приїде автівка без "кукушки" на словацьких номерах, і ти без жодної перестороги сідаєш і не переживаєш, що не доїдеш до місця призначення. 
Ужгород — це коли ти приходиш у кав’ярню, а в тебе так по-рідному запитують: “Ви так давно не заходили до нас. Вам те, що й завжди?”. Тому, місто, в якому я живу може і не найкраще, але таке рідне :) 

Коментувати
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.