Новини

Оксана Штефаньо: «Іноді в редакції закривалася на ключ, щоб не відволікали від Джорджа і Доріс»

1 липня Закарпатський академічний обласний український музично-драматичний театр імені братів Шерегіїв показавнову прем’єру. Глядачі побачилина Малій сцені п’єсу«Same time, next year» («Наступного року в цей же час») американського драматурга та сценариста Бернарда Слейда. Вперше на афіші поруч з іменитими акторами з’явилось ім’я не менш іменитої закарпатської журналістки Оксани Штефаньо. Дебютувала Оксана у якості перекладача! Завдяки їй Ужгород побачив п’єсу українською мовою. Що привело журналістку до перекладацтва, що відбувалося за кулісами, як проходила  підготовка до прем’єри на ужгородській малій сцені розповіла Zaholovok.com.ua Оксана Штефаньо.  

- Як так сталося, що журналістка дебютувала в ролі перекладача?

- Все почалося із трагікомічного абсурду "Краще залишайся мертвим" за п’єсою Карла Ветлінгера “Чи знаєте ви чумацький шлях?» - прем’єри на "малій сцені" облмуздрамтеатру в Ужгороді у грудні 2017 року. Це була дуже сильна постановка режисера, Заслуженого артиста України Михайла Фіщенка, а також неперевершена гра акторів Рудольфа Дзуринця, Олександра Мавріца, Степана Барабаша, Жанни Баранович та Дар'ї Горшкової. Це був якийсь вибух мозку, обговорення, знайомство вживу. Я нарешті почала пишатися нашим театром, який має такі постановки. Опісля стала фанатом «малої сцени», й майже щотижня ходила в театр на вистави. Й по кілька разів на одну й ту ж виставу, приводила друзів, колег. Мені подобався ентузіазм акторів, режисера, бажання спілкуватися із глядачем. Й, можна сказали, сталася журналістсько-театральна співпраця. Точно пригадую, був лютий 2018, волонтерила із нашим Рухом підтримки закарпатських військових на фестивалі у Боздошському парку. Дзвінок, дивлюся Михайло Фіщенко. Тоді ще так був якийсь поганий зв’язок, там у парку. Але головне я почула добре - пропозицію зробити переклад п’єси для майбутньої прем’єри. Чесно, я навіть не просила часу на роздуми (його постійно бракує), й одразу погодилася. Хоча до того із перекладами не практикувала. Хіба із італійської, та й то не для сцени.

- Й процес пішов? З якої мови ви перекладали ?

Ще й як! Не пішов, а побіг (сміється, - авт.). Михайло Фіщенко надіслав п’єсу «Same time, next year» («Наступного року в цей же час») американського драматурга та сценариста Бернарда Слейда, володаря премії «Оскар». Однак не англійською, а російський варіант. Переклалад робила, як ви вже здогадалися, на українську. Й це тішило, адже за фахом я український філолог. Тому українську мову знаю, так би мовити, зсередини. Багато читаю, пишу. Це було 50 сторінок друкованого тексту. Й на початках я думала, що процес піде швидко. Та де там!

- Важко?

- Не те, щоб важко, але моя «перекладацька діяльність» тісно переплелася із журналістською. То кудись бігла на прес-конференцію чи робити інтерв’ю, то бралася за переклад. Потім чітко розподілила час. Чесно, іноді в редакції закривалася на ключ, щоб не відволікали від Джорджа і Доріс. Це головні герої п’єси, герої –коханці, які мали власні сім’ї, але щороку зустрічалися в одному й тому ж місці впродовж 25 років. П’єса побудована на їхньому діалозі. Але якому! Це психологія людей, яка з роками змінювалася, бачення життя і стосунків між чоловіком і жінкою. Тому із самого початку відчула, що це саме воно, що саме потрібно глядачу. Питання без відповідей, щоб був простір для власних переживань, думок. Я так занурилася у п’єсу, що почала «жити життям» героїв. Іноді зникало натхнення писати статті. Хотілося перекладати й перекладати, щоб знати, чи вже нарешті скаже Джордж Доріс, що кохає її. Якщо на початку п’єси героїня навіть не мала середньої освіти, то наприкінці – це вже впевнена в собі жінка, яка здобула вищу освіту, й має бізнес. То відповідно й манера говорити змінилася. Потрібно було це в перекладі передати. Й емоції також. Й журналістика допомогла в певній мірі. Чіткі фрази, які б не були важкі для сприйняття слухачем. Жодних складно - підрядних чи складно - сурядних речень (сміється, -авт.). Місяць щоденної роботи завершився щасливо.

-Які емоції переповняли Вас, коли вся робота вже була зроблена?

- Якось щасливого фіналу й бажання побачити п’єсу на сцені. Й, звісно, задоволення, що ти допомогла театру, робила ж для людей. Режисеру я відправляла п’єсу частинами, щоб актори змогли поступово вивчати текст. Й почалося чекання, а також… перегляди інших вистав. Михайло Фіщенко обнадіював, що до завершення театрального сезону я таки її побачу. Й що це буде його прочитання. А коли сказали, хто гратиме, то взагалі раділа. Два склади – акторське подружжя Світлани й Олександра Мавріца (його якраз і уявляла в цій ролі), й ще один склад – заслужений артист України Степан Барабаш та акторка Наталія Фечо. Чесно, перед прем’єрою, яка відбулася 1 липня, дуже переживала, ніби це був мій дебют у режисурі (сміється, авт.). Ще до прем’єри якось спитала головного героя Олександра Мавріца його думку стосовно перекладу. Його слова «дуже достойний» обнадіяли.

- І як враження? Є вже відгуки стосовно проробленої роботи?

- Це ж Фіщенко, й це ж Мавріци! Постановка крута, у перервах між діями балет покоївок, адже події відбуваються в готельному номері, «the end» для роздумів…Щодо перекладача, то помітила окремі огріхи. Різні речі, коли ти перекладає, перечитуєш вголос, а тут чуєш це в «живому» діалозі. Доріс чомусь більше подобалося звертатися до коханого «Джордж», а не «Джордже», як у перекладі. Хоча більш важливі емоції, вигуки залу «браво» для акторів. А коли Михайло Фіщенко оголосив всіх задіяних у постановці, й згадав моє ім’я, то я зрозуміла, що таке щастя (сміється, -авт.). Після театрознавець Вероніка Переверзєва вітала мене із дебютом. І це було дуже приємно, як і слова Костянтина Куцова, який написав у ФБ «Саме вдалий переклад зробив п'єсу легкою для сприйняття сучасним українським глядачем». Чекаю ще відгуків, зауважень. До слова, людям цікаві дрібниці, до прикладу, питали, який там фінал у п’єсі чи, як насправді «Майкл О’Херлі» чи «Майкл О’Герлі» (сцена, коли Джордж видав себе за падре).

- Ви б хотіли знову повторити такий досвід?

- Більше перекладів – більше досвіду у цій справі. Тому я готова. А тим паче, якщо мова про театр. Бо мені подобається працювати із людьми, які живуть театром, які закохані в те, що роблять.

Людмила Дітріх, спеціально для Zaholovok.com.ua

Коментувати
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.