Мала сцена для великої мети
Як ефективно популяризувати театральне мистецтво
Кілька довгих рядів крісел, задрапіровані чорною тканиною стіни, простір, який можна перетнути по периметру за десятки кроків. І повний зал людей. Це Мала сцена культове місце для ужгородських поціновувачів театру. За кілька хвилин тут розпочнеться вистава «Це все вона», яку привезла в Ужгород Римма Зюбіна. Відома українська актриса родом із Закарпаття перед цим востаннє грала на сцені Закарпатського академічного облмуздрамтеатру у 1991 році.
Квитки розкупили за кілька днів. Аншлаг – постійне явище на Малій сцені за останні чотири роки. Тут зуміли привернути увагу глядача до театру, який суттєво поступався шоу-бізнесу та кіно.

«Я настільки була здивована, що у нас на виставу квитки були продані. І на додаткову теж! Чому? 200 грн. для Ужгорода – це багато, - ділиться враженнями актриса і пригадує, коли Малу сцену в Закарпатському академічному обласному муздрамтеатрі вперше відкрили у 1989 році за ініціативи режисера Станіслава Моісеєва. Пропрацювали актори такому форматі недовго. «Не було підтримки від дирекції, тільки нинішній керівник театру Василь Марюхнич сказав: «Робіть»! – розповідає Михайло Фіщенко, провідний актор театру, режисер-постановник Малої сцени.



Лаштунки від швейної фабрики, вивіска з пінопласту

І група акторів, за словами режисера, зробила все сама. Починаючи від лаштунків, закінчуючи вивіскою. Залів у театрі вистачало на кілька малих сцен, обрали достатньо містке приміщення балетної зали. «Рулони чорної тканини для драпірування подарувала місцева швейна фабрика, ліхтарі познаходили по закутках комірок обласного муздрамтеатру. По них бігали щурі та миші, голуби вже звили гнізда. За систему сценічного освітлення, що є найдорожчим у театрі, взявся ужгородець Михайло Буланов, він запропонував дешевий варіант: знаходив і інтернеті списані пульти, димери, які вийшли з ладу. Ми їх купували «за копійки» та ремонтували. Ось таким «кулібінським» способом все і облаштували», - згадує Фіщенко.

Перша прем'єра на Малій сцені відбулася 24 квітня 2016 року. Ставили «Спадкоємця» за однойменною п'єсою сучасного французького драматурга Лео Е.Манна. Так актори спробували себе у новому амплуа. А провідний актор обласного театру Михайло Фіщенко став режисером-постановником. Але до театральної каси черги не стояли.

Сила соцмереж та квитки, які продає сам Ганс Кіфер

«Треба зізнатися у тому, що через «оренди» (обласний муздрамтеатр надає в оренду велику сцену для розважальних шоу, концертів тощо), глядач почав сприймати наш театр як якусь розважальну структуру, – пояснює Михайло Фіщенко. – А хотілося постійно вистав, які б залишали після себе певний післясмак. Вистави, які б піднімали проблеми сьогодення нашого суспільства. П'єси, які дарували б певні емоції. На цьому ґрунті і виникла наша Мала сцена. А якщо взагалі коротко казати, то ставлю вистави, в яких я хотів би грати як актор».

Незважаючи на відмінний від великої сцени репертуар та великий ентузіазм трупи, треба було якось повернути глядача до театральної сцени. До справи взявся актор Рудольф Дзуринець. І пішов у соцмережі. «Ми стільки часу і зусиль потратили на виставу, а все притихло. Я не міг доказати, що у нас є театр. Бігав з тими афішами, розказував, що у нас відкрилась Мала сцена. А на мене здивовано дивилися: що, у театрі є актори? Звикли до співаків та шоубізнесу на сцені. Я зрозумів, що просто так квитки не будуть брати. Відкрив сторінку у ФБ і почав продавати квитки», – вже з ностальгією згадує той період Рудольф.

Квитки на «Спадкоємця» було продано. Як і на наступну виставу «Круті віражі». Через ФБ ужгородці почали дізнаватися, що в місті існує Мала сцена. Зараз прихильників у мережі понад 1000, ще стільки ж стежать за он-лайн афішею. «Вирішили зробити вивіску. Грошей не було. То ми пішли в бутафорський цех до художників, допомагали з Михайло Фіщенком підклеювати пінопласт, – розповідає Рудольф Дзуринець. – Це найдешевший варіант вивіски взагалі: банер з наклеєним пофарбованим і підсвіченим пінопластом. Спеціальних місць для афіш у місті немає, сітілайти «окуповані» гастролерами».

Водночас розширювався репертуар Малої сцени. «Краще повертайся мертвим» - вистава про військового, який нікому не потрібен, зібрала повну залу глядачів. Рудольф Дзуринець зіграв головну роль Ганса Кіфера. Близькість до публіки, каже актор, ще більше підігріла зацікавленість глядачів і привернула увагу до Малої сцени: «Люди почули про виставу, передають один одному: о, там якась бомба! Приходять за квитками. Я виходжу, а вони дивуються: це ж сам Ганс Кіфер квитки продає! І фотографуються. Прикольно так робити: ти граєш і ти продаєш. Люди тобі довіряють».

Так поступово, за словами режисера Михайла Фіщенка, організатори Малої сцени змогли привернути увагу глядачів. «У нас тепер немає проблеми продати прем'єру. Вона розкуповується за 2 тижні. Навіть три вистави одночасно можуть бути продані за кілька днів», – каже Фіщенко.

Вибух мозку та емоцій – перші враження глядачів

Ужгородська журналістка Оксана Штефаньо – серед справжніх фанатів Малої сцени. Зізнається: після вистави «Краще залишайся мертвим» у неї стався вибух мозку та емоцій. «Я кілька днів жила тією виставою. Тема важка для сприйняття. Про бійця, який повернуся додому, а виявилося, що його поховали, – ділиться враженнями Оксана. – Після почала ходити щотижня. Тут справді сталася якась хімія. Журналісти подружилися з акторами, кожного знаємо особисто. Дуже рада за Малу сцену. Вистави глибокі, там нема фальші. Актор настільки близько до глядачів, вони живуть соєю роллю! Донедавна театралкою я не була, періодично ходила на велику сцену. Але більше на гастролі приїжджих театрів. Як Мала сцена змогла повернути ужгородського глядача до театру? По-перше, підбором матеріалу. Він у них глибокий, психологічний, про те, що сьогодні турбує людей. По-друге, це камерність. Я ходжу на виставу по кілька разів. Ти зовсім по- інакшому починаєш аналізувати. На більшості вистав є дублерський склад. Цікаво подивитися, як різні актори грають одну й ту ж роль. І акторський склад зумовлює успіх Малої сцени». Оксана навіть долучилася до творчого процесу: переклала п'єсу «Same time, next year» («Наступного року в цей же час») американського драматурга та сценариста Бернарда Слейда з російської на українську. Згадує, що на прем'єрі переживала не менше, ніж режисер.

Передивилася всі вистави Малої сцени і ужгородка Андріана Сочка. Розповідає, що завжди сідає у першому ряду, щоб відчувати краще енергетику акторів. «У великому театрі ти один із кількох сотень. А у малому ближче до акторів, в камерному середовищі. Гра передається зовсім інакше. І хоч квитки дорожчі, гроші віддавати взагалі не шкода», – коментує дівчина.

Актори розказують про ще одно відданого глядача, який не пропускає жодної вистави. Олег Белейканич, колишній військовий, серед тих, хто переглядає одну й ту ж виставу по кілька разів. І щоразу пише розлогі відгуки у соцмережах.

Ужгород може бути театральним містом


«Дуже дратував мене вислів, що Ужгород нетеатральне місто, я мав іншу думку, - каже Михайло Фіщенко. – Просто театр був не здатен запропонувати для ужгородського глядача якісний продукт, вистави які би зацікавили. 90-ті роки – переломний момент для театру - трупа розвалилася, актори пороз'їжджалися. Люди звикли до того, що в театрі якісь концерти, приїжджі вистави».

Поступово актори почали переносити захоплення Малою сценою і на велику. Це і є їхня велика мета. Нещодавно зібрали повний зал на виставі «№13», перед тим були продані всі квитки на оновлену виставу «Нічний вартівник і праля», яка пережила кілька поколінь акторів.

«Ми насправді дуже пишаємося, що Мала сцена є потужною і вона «на слуху». Це дуже тішить! Намагаємося змістити увагу глядача на велику сцену, не втрачаючи обертів на малій. Але не вистачає кадрової потужності. Після відпустки цього сезону у театрі звільнилося 8 акторів. Причина банальна- рівень зарплати, – пояснює Михайло Фіщенко. – Взагалі ми єдина область в Україні, де театр не має 50% доплати за академічність. Зараз я набрав перший акторський курс в Інституті культури і мистецтв. Дівчата беруть участь у виставах, їм цікаво. Поки по 17 років, але згодом побут дасться взнаки і буде важко зрозуміти, чому ти цілуєшся з хлопцем за 4 тис. грн. на місяць. Це питання до держави взагалі, чи потрібен театр».

За кілька кроків до великої мети
Паралельно з творчістю артисти із своїм керівництвом періодично ходять на прийоми до обласної влади. Кожен новий керівник області, за словами режисера, обіцяє посприяти у кращому фінансуванні. Але потім їх міняють і все починається спочатку. «Останній раз під дверима нового голови ОДА просиділи 5 годин, розмова була 2 хв., нам пообіцяли, що все вирішиться, а потім керівника області зняли», – пояснює Михайло Фіщенко. Хоча був період одного із заступників голови ОДА, згадують в театрі, який надихнувся Малою сценою та всіляко її популяризував і підтримував. Тоді на вистави Малої сцени чиновники ходили цілими департаментами, власноруч купуючи квитки.

А ще у акторів Малої сцени є мрія: щоб у театрі щовечора запалювалися вогники, приходив глядач, працював класний буфет, зручний гардероб. Зрештою, це реальний план до виконання, зважаючи на їхню роботу упродовж останніх чотирьох років. Тому готуйтеся: театралів в Ужгороді побільшає у кілька разів.

Ірина Бреза

Фото авторки