Новини

Чому українська ментальність не дозволяє сприймати жінку як рівну чоловікові, або Як працюють стереотипи

Попри наявність великої кількості інформації про гендерну рівність, про те, що як жінки, так і чоловіки мають право на різні професії та різні ролі у сім’ї й суспільстві, у повсякденному житті часто стикаємося з тим, що насправді добре усталені стереотипи, які живуть у суспільстві уже сотні років, продовжують «успішно працювати» й надалі. І все б нічого, якби вони не приносили шкоди: нові упередження і старі проблеми як у професійному, так і в сімейному житті.

Стереотипи щодо ролі жінок і чоловіків – давно тема для палких дискусій. Хтось і досі щиро вважає, що одна-єдина ознака успішності чоловіка – це високі заробітки і повага в офісі, а жінки – троє дітей і відмінні навички ведення господарства. Насправді життя дає більше варіантів і «правильність/не правильність» їх вибору – це особиста справа кожного. Проте, часто люди можуть навіть не здогадуватисть, що страждають від «роботи стереотипів», бо певна усталеність суспільної думки змушує їх вести себе тільки так, як того «хоче стереотип», а не сама людина.

Про гендерну рівність, ролі чоловіків і жінок у сім’ї та суспільстві, про стереотипи та про те, як вони впливають на наше життя говоримо із Маріанною Колодій – директоркою Центру гендерної освіти при Ужгородському національному університету.

- Якщо розглядати українське суспільство, які зараз маємо найбільш усталені, непоборні стереотипи щодо рівності чи нерівності чоловіків і жінок?

- Стереотипи були, є і будуть завжди. Гендерні стереотипи у тому числі. Тому що це – спрощені шаблони, за допомогою яких приймає і відтворює інформацію наш мозок. Впродовж існування людства, у тому числі всієї історії України, зокрема й Незалежної з 90-х років, якісь стереотипи з’являлися, якісь – відходили. Із таких стереотипів, які стосуються безпосередньо поведінки жінок та чоловіків, ми виділяємо ті, які пов’язані із поведінковими ролями для жінок і чоловіків у межах суспільства.

Українське суспільство є патріархальним. Тут можна чітко простежити ті ніші, ті місця, які виділені для ролей жінки та чоловіка.

Для чоловіка відводилася, і по сьогоднішній день це залишається актуальним, роль здобувача, захисника сім’ї, голови родини. Людини, яка займається, скажемо так, стратегічним курсом сім’ї. Поза межами сім’ї роль його також активна: він працює, приносить прибуток для сім’ї, взагалі може проявляти будь-які всі свої лідерські якості, вміння, навички, таланти і за межами сім’ї.

Для жінки її традиційні гендерні ролі (ті, які сприймаємо стереотипно), завжди були пов’язані або прив’язані до сім’ї. Оскільки, жінки виношують, народжують дітей, то, на жаль, вони займаються і вихованням дітей, і веденням всього спектру домашнього господарства. Пошиття одягу, приготування їжі, наведення ладу, прання, готування…

Відповідно до цього, формувалися і стереотипи жіночої і чоловічої поведінки. Якщо жінка – це лише домашня сфера, значить, те, що за межами дому, не сприймалося як «жіноче». Тому навчання, професійне зростання, лідерство у громаді і сім’ї – це були скоріше винятки, ніж правила для жіночої поведінки.

Сьогодні ці поведінкові норми зберігаються, але вже у вигляді стереотипів. Не можна сказати, що вони зараз на такому рівні, настільки усталені, як було раніше. Зараз вони зберігаються у трактуванні окремої поведінки окремих сімей і якихось конкретних сфер діяльності. Тобто, наприклад, ми, як і раніше, говоримо про те, що сфера виховання дітей – це сфера все-таки більше жіночої відповідальності і тому, зрештою, ми транслюємо цю роль жінки-матері, жінки-виховательки, жінки-вчительки, жінки-наставниці, жінки-піклувальниці у тому числі про всю сім’ю. Цей стереотип у суспільстві зберігається.

Що стосується чоловіка, то для нього також відведена ця стереотипна ніша. Фактично це звучить так: «Ти, в принципі, займайся, чим хочеш, але маєш утримати сім’ю». Це може бути будь-який вид діяльності, не можна сказати, що тут чоловіка обмежують. Єдине – відсторонюють від виховання: «Тримайся трохи далі від дітей, бо це якось нетипово для чоловіка – цікавитися вихованням дітей». Але в решті сфер діяльності чоловіка суспільсьво не так жорстко обмежує, як жінку.

- Чому стереотипи, особливо ті, які стосуються ролей та місця жінок та чоловіків у суспільстві й сім’ї, такі живучі?

- Бо існування одних стереотипів породжує інші. І заперечує можливості для чогось іншого. Наприклад, починаючи з дитячого віку, у школі ми кажемо хлопцям: «Ти не обов’язково повинен гарно вчитися, у тебе не обов’язково має бути зразкова поведінка, ти маєш завойовувати авторитет силою, спортивними досягненнями, фізичною спритністю». А дівчаткам кажемо, що «ти маєш бути більш терплячою, сумлінною, більш глибокою у знанні предметів, особливо тих, що стосуються гуманітарної сфери – мова, література». До чого призводить така установка? До того, що, наприклад, хлопці свій авторитет у школі завойовують якимось спортивними досягненнями, або навіть часто у бійках відстоюють свій авторитет. Дівчата переживають, можливо, навіть більший стрес, бо вони  повинні завжди добре вчитися, бути відмінницями. На виході, звичайно, знання у дівчат на хорошому рівні, вони мають кращі можливості для вступу до вищих навчальних закладів. Тому майже 77% випускників ВНЗ в Україні – це дівчата. Це високий відсоток. Але після того, як вони закінчують ВНЗ, тільки приблизно 40% із них працевлаштовується за спеціальністю. Решта працевлаштовується не за фахом, але основна частина потерпає від іншого – суспільство тисне на них новим стереотипом: влаштовувати особисте життя, створювати сім’ю, народжувати дитину. У той час хлопці, виходячи із школи, йдуть і здобувають якусь професію, і вже спішать йти працювати. Чому? Тому що суспільство від них вимагає заробляти гроші. «Якщо ти хочеш, плануєш сім’ю, плануєш стосунки, народження дітей, то ти вже маєш мати якісь особисті збереження».

Тобто, у нас достатньо велика частка дівчат, які мають чудову освіту, але перебувають у відпустці по догляду за дитиною і варять борщ, і достатньо висока кількість юнаків, які заробляють більше, але переважно важкою фізичною працею: у будівництві, промисловості і т.д. Цей стереотип яскраво показує неефективне використання ресурсу: людського, інтелектуального і навіть економічного певною мірою.

Суспільство змінилося за останні 200 з чимось років і стереотипи також змінилися. Але з іншого боку, ці настрої у стереотипі змінили колір і форму, сам зміст стереотипів залишився і процвітає.«Жінка – берегиня, чоловік – здобувач». Що зараз відбувається? Стереотипи змінюються стрімкіше. Науково-технічний прогрес, розвиток інформаційних технологій призводить до того, що сьогодні цей розділ гендерних ролей стає не таким яскраво вираженим. Сьогодні багато праці, зокрема і домашньої, технологізовано. У нас є пральні машини, мультиварки, є напівроботи на виробництві. Зараз не обов’язково тому, хто збирає автомобіль, володіти великою фізичною силою – все робить машина. Те саме і вдома: вже не потрібно йти на річку прати одяг, вимочувати льон і так далі. Пральна машина зробить це за вас. Приготування їжі можна так само відкласти, запрограмувати, прийти додому – і все буде готово. Тобто ця роздільна лінія у сенсі винятково чоловічих чи жіночих ролей стає розмитою.

- Що чи хто підживлює ці стереотипи? Це психологія українців чизагаломусього людства?

- По-різному відбувається. У сільській місцевості стереотипи усталеніші, сильніші, ніж у місті. Це не завжди пов’язано із психологією конкретної людини і тим, що вона просто не здатна до сприйняття змін. Найчастіше це пов’язано із сімейними традиціями, звичаями і тим, наскільки вони сильні: як жили дідусь і бабуся, як жили тато і мама і  наскільки це є значимим для нащадків. Якщо відбувається така своєрідна ідеалізація відносин дідуся-бабусі, мами-тата, то, звичайно, в своєму реальному житті вони будуть продовжуватися. Якщо, навпаки, – соціальні, економічні умови диктують, що той тип відносин був неефективним, призводив до конфліктів, до насильства в сім’ї, можливо, до неефективного використання економічного ресурсу, коли хтось один працював надміру, хтось – у півсили, то такого стійкого зв’язку не буде і людина буде особисто приймати рішення.

Ще важливо, що той зв’язок між поколіннями сильніший тоді, коли зберігаються матрилокальні або патрилокальні сім’ї. Зараз таких мало, тому що вже невелика частина молодих сімей хоче жити або з батьками жінки, або з батьками чоловіка. В Україні протягом 30 років спостерігається стійка тенденція до утворення нуклеарних сімей. Нуклеарна сім’я – це подружжя і дитина. І ця нуклеаризація сім’ї призводить до того, що люди відходять від традицій батьківської сім’ї. Чим буде більшою кількість нуклеарних сімей, ти меншою буде таких стійких родових традицій, пов’язаних із гендерними ролями. 

- Чи у стійкості стареотипів присутня «вина» жінок, які можуть докладатися до цього фразами типу «Ну я ж дівчинка», «Така жіноча доля»?

 - Однозначно. Стереотипи підживлюються як від жінок, так і від чоловіків. Не можна сказати, що від когось більше, від когось – менше. Людина не може бути виключена від тих соціальних зв’язків, соціальних відносин, всередині яких вона перебуває.

Взагалі помітити стереотип у своїй поведінці дуже важко. Коли це можна зробити? Коли ти бачиш інший вид поведінки, нетиповий для тебе. Якщо людина щодня нарізає хліб прямокутником і тут вона бачить, що хтось нарізав хліб трикутником, тільки тоді вона помічає, що може бути інакше. За інших обставин, коли вона не знає іншого досвіду, не бачила іншого, помітити у своїй поведінці стереотип майже неможливо. 

Ми дуже багато говоримо про стереотипи. І говоримо так, наче ми кожного дня позбуваємося якихось стереотипів. Але насправді ні. Щодня ми багато стереотипів закріплюємо. Ми їх підтверджуємо, передаємо дітям своєю поведінкою, своїми настановами.Чи жінки закріплюють стереотипи? І продукують, і закріплюють. Жінки-виховательки, жінки-матері особливо. Якщо у сім’ї дитина чує: «Ти дівчинка, поводь себе чемно, не заплямуй одяг, «Ти хлопчик, будь ласка, не плач». Дитина це побачила у сім’ї, приходить до школи і там кажуть: «Дівчатка, полийте квіти», «Хлопці перенесіть стільці». Цей стереотип уже закріпився і далі дитина буде продукувати його. Сам по собі стереотип не є поганим, тобто не несе за собою якогось шлейфу негативу. Він стає негативним, коли не дозволяє розвиватися особистості людини, коли через стереотип людина не може реалізувати власні знання, вміння, таланти. Коли тебе не пускають вчитися у військовий ліцей тільки тому, що ти  – дівчина, або коли тебе не пускають вчитися у педагогічний коледж тільки тому, що ти – хлопець.

Зараз, до речі, багато стереотипів в Україні, які пов’язані із роллю захисника, змінилися. Це сталося через військові дії на сході. До цих подій багато українців мали більш консервативні погляди щодо ролі жінки у війську і в армії. Сьогодні ці погляди змінилися: у нас багато жінок-військових, жінок, жінок-військових медиків. Ми зробили небагато у сенсі захисту прав жінок-військовослужбовців, але досягли поступу у доступі жінок до воєнної справи. У цьому році у нас вперше буде набір у військові ліцеї дівчат.

- Чому роль жінки у сім’ї вважається більш відповідальною? Навіть при усталеності «чоловік-захисник», чому стається так, що, коли виникають проблеми у сім’ї (серйозна хвороба дитини, до прикладу), то все лягає якраз на плечі мами, а не тата?

- Не можна казати, що це зараз типова ситуація. Сучасні чоловіки більше цікавляться життям і вихованням дитини. Вони більш близькі до своїх власних дітей, ніж їхні дідусі, наприклад, котрі мали менший емоційний і референтний зв’язок зі своїми дітьми.

Те, що ми говоримо про чоловіків і їх роль у  відповідальності за сім’ю, це пов’язано із соціальним установками, соціальними стереотипами. Суспільство каже, що повною мірою за сім’ю і, власне, за потомство, більше відповідальна жінка, ніж чоловік, «бо вона народила». Народна мудрість каже про це: «Завжди відомо, хто мама людини і важко сказати, хто батько», або «Батьків як дубів, а мати – одна». Коли сім’я переживає якісь труднощі, то суспільство досить легко ставиться до того, що чоловік залишає таку сім’ю, фактично дає йому можливість так вчинити. Зберігається подвійний стандарт в одній і тій самій ситуації. Тобто, якщо в таких умовах з хворою дитиною, чи з якимось проблемами у родині із сім’ї йде жінка, то її звинувачують у занепаді й руйнуванні сім’ї. Якщо йде чоловік, то його поведінку виправдовують і кажуть: «Він не справився з труднощами», «Він не зміг прийняти цю ситуацію». Більш нейтрально і схвально висловлюються. Стосовно жінки – це завжди негативна форма: «Як вона могла, вона ж мама», «Це її кровинка». Хоча насправді відповідальність однакова на обох.

- Це схоже на те, як суспільство ставиться до жінки і до чоловіка, у яких однакові проблеми з поведінкою, наприклад, коли є наркотична чи алкогольна залежність, але кардинально різна «оцінка» від суспільства.

- Так, це похідний стереотип від стереотипу відповідальності: жінка відповідальна за сім’ю. Якщо вона починає злоловживає алкоголем, якщо вона йде із сім’ї, якщо вона зраджує, значить «це загроза існуванню сім’ї». Як це в народній мудрості передається: «У хаті три кути тримає жінка» і лише один – за чоловіком». Якщо жінка має девіантну поведінку, неприйнятну для збереження сім’ї, вона її руйнує. Якщо чоловік проводить таку ж саму поведінку, яка також несприятлива для сім’ї, то суспільство каже, що він руйнує своє особисте життя, але не сім’ю. Бо якщо жінка мудра і терпляча, то вона збереже сім’ю  у будь-якому випадку. Те, що стосується алкоголю чи якоїсь девіації, можемо перенести на заробітчанство. На Закарпатті роками, поколінно на заробітки виїжджають переважно чоловіки. І сім’ї зберігаються у цілісності. Тому що дім, хазяйство, діти – на дружині. Чоловік повертається двічі на рік, повертається у дім, який доглянутий, є господарство, він приносить ресурс для сім’ї, або перераховує кошти. Фактично сім’я існує як дистантна. Водночас ми маємо приклади, Тернопільської, Івано-Франківської, Львівської областей, де на заробітки в останні 10 років більше виїхало жінок. І тут що ми бачимо: форма дистантної сім’ї не зберігається. Тобто, якщо жінка більше, ніж на півроку їде на заробітки, її сім’ю нічого не рятує.

Левова частина тих жінок, які виїхали на заробітки, вже через два-три роки констатують, що змушені або розлучатися із чоловіком, або забирати дітей до себе, або віддавати дітей батькам, тому що чоловік або знайшов іншу сім’ю, або почав зловживати алкоголем, одним словом – сімейний фронт не втримав. Чоловіки це пояснюють тим, що вони і не мали втримувати цей сімейний фронт, вони почували себе знедолено, погано, бо їх кинули, залишили. Із іншого боку, багато чоловіків говорять про те, що українки там, за кордоном, собі знайшли краще життя. Тут нікого не можу звинувачувати, бо «риба шукає, де глибше, а людина – де ліпше». Чому ця жінка повинна прагнути з алкозалежною людиною, або людиною, яка її ображає, не може працевлаштуватися, знайти себе? Це також похідні цього стереотипу – «я чоловік, я не зобов’язаний тримати сім’ю», «я жінка – я зобов’язана». Жінки, чоловіки яких поїхали, не відчувають такої своєї безвиході від того, що залишились самі, вони це сприймають, як те, що залишилися на своєму фронті робіт. У той час, чоловіки, дружини яких поїхали, вважають, що вони «не в своїй тарілці», вони не повинні цим опікуватися і вони в ситуації, коли їхній світ зруйнували. Це та реальність, з якою ми зараз маємо справу.

- Але вони мають однакові і фізичні, й інтелектуальні якості, щоб втримати сім’ю?

- Безумовно. Вони керуються тільки стереотипами. Відомо багато ситуацій, особливо на початку 90-х років, коли змінювалась кон'юнктура ринку праці. Велика кількість заводів і фабрик, на яких працювало багато і жінок, і чоловіків, були закриті. Головними інженерами цих заводів і фабрик були, переважно, чоловіки, жінки працювали в сфері харчування, легкої промисловості, торгівлі і, наприклад, були юристами. Якщо візьмемо приклад однієї сім’ї, де чоловік був головним інженером заводу, а дружина – юристконсультантом у газеті, то, коли змінилась кон’юктура ринку і юрист став затребуваним, відбулось ось що: жінка почала заробляти більше чоловіка. Зараз у нього є можливість опікуватися домом і сім’єю, у неї є шанс більше заробляти. Але такі сім’ї не витримали цього соціального тиску. Фактично всі такі сім’ї припинили своє існування, пари розлучилися, тому що почалися взаємні звинувачення на кшталт «ти не поводишся як жінка», «ти не ведеш себе як чоловік». Претензії від чоловіка, чому жінка не готує вечерю, від неї – «я тільки що прийшла, ти весь день був удома», на що чує: «Я не зготував вечерю, бо це жіноча робота». Власне через те, що сьогодні ми не можемо чітко прогнозувати, як часто буде змінюватися ринок праці, в межах гендерного підходу пропонується егалітарний підхід до розподілу сімейних і соціальний обов’язків у суспільстві. Тобто, не поділ на жіночі і чоловічі сфери діяльності, на жіночу і чоловічу роботу вдома, а взаємопроникнення у сфери, коли для середньостатистичної сім’ї жодних проблем не створює те, що сьогодні на роботі затримується жінка, а чоловік готує вечерю чи навпаки. Тобто, якщо стереотип каже «вечерю, добре було б, якби готувала дружина», то ця егалітарна пара не буде робити проблему, якщо сьогодні картоплю насмажить чоловік. Суспільство розвивається дуже динамічно і ми повинні бути готові до того, щоб ролі переливалися.

Водночас, якщо уявимо собі ситуацію, коли чоловік втрачає працездатність (тимчасово захворів, чи став людиною з інвалідністю), то для дружини не створює жодного дискомфорту більше долучитися до продуктивної праці у сфері професійних відносин. Для неї це не є обтяжливою обставиною, не є «все, я втратила годувальника». Ця взаємозамінність зменшує ризики.

- Щодо рівності у доступі до різних професій,сьогодні, ніби все не так погано в Україні. Однак, навіть при тому, що зараз серед рятувальників є жінки, для них відводяться «менш складні завдання» – психологи у рятувальних загонах, працівниці офісу. Чому так? 

- Дискурс про «жіночі» та «чоловічі» сфери діяльності тривав 27 років у незалежній Україні. Минулого року нарешті це закінчилося і більше 450 професій із списку Міністерства охорони здоров’я було скасовано. Якщо ми так довго йшли до того, що цей список просто не повинен існувати, бо він обмежує свободу вибору професійної діяльності для людини, то, очевидно, нам потрібно трохи більше часу, щоб призвичаїтись до того, що жінки можуть бути в тій чи іншій професії та виконувати цю роботу фахово. Десь цей процес іде дуже швидко, десь – довше. Рятувальники, правоохоронні орагни, військова служба – тут є свої особливості. Але що стосується того, що жінки не могли працювати цілодобово або в нічний час, фактично всі ці 27 років вони так і працювали:  у цілодобових маркетах, квіткових магазинах. Але це було неофіційне працевлаштування. І тут є загроза, про яку говоримо: де соціальні гарантії? Де виплати за інтенсивність праці? Бо для чоловіків це було передбачено.

Потрібен час для того, щоб ми призвичаїлися, що професії є і для чоловіків, і для жінок. Ми і чоловіків виключаємо з низки професій. Хоча у нас немає якогось подібного списку, але є суспільна домовленість, що ми на певній посаді чоловіка не повинні бачити. Цей процес буде тривати. За останні 100 років норма фемінності, норма для жінок змінилася дуже суттєво. Жінки пройшли колосальний шлях від заборони на освіту до можливостей бути докторами наук, академіками і обіймати будь-які посади. Що стосується стереотипу маскулінності, він еволюціонував дуже мало. Ми тільки зараз говоримо  про можливості чоловіків у спілкуванні із дітьми, про їхню успішність у межах сім’ї. Тобто, такого, який не відбувся у професійному сенсі, але який все своє життя присвятив сім’ї, ми його навіть не розглядали, як успішну людину. Тому зараз можемо прогнозувати: найближчі 50-80 років найбільше буде змінюватися якраз норма маскулінності, стереотипи щодо поведінки чоловіків. Як ці зміни буде переживати патріархальне суспільство, важко сказати. Думаю, буде пручатися. Тому що разом зі зміною ролей чоловіка у суспільстві та сім’ї, змінюються норми патріархального суспільства. Це, по суті, зазіхання на усталені норми патріархату, тому супротив буде і дискусії навколо гендерної рівності триватимуть.

- Чи є якийсь «рецепт» для зміни стереотипів?

- Насправді тут усталеного рецепту й не може бути, бо кожна людина у різні етапи свого життя, у різних ситуаціях стикається зі змінами стереотипів, або усвідомленням своїх стереотипів. Кожна людина намагається обирати свій, найменш болісний шлях їх подолання. Хтось приймає думку іншого/іншої, як рівного/рівної. Хтось приймає для себе позицію «поки зі мною це не відбулося, це мене не стосується». Хтось говорить, що «це неважливо, життя саме розставить все на свої місця». Можу сказати тільки одне: хоче людина цього, чи ні, якщо у її поведінці є стереотип, який заважає їй розвиватися, у неї два шляхи – або у глибокий депресивний стан (бо вона буде незадоволена своїм життям), або змінювати свої упередження щодо поведінки інших людей, чи якихось явищ і ситуацій. Тобто розуміти, що я – не один і я – не одна, варіантів і ситуацій може бути багато.

Що цьому сприяє? Подорожі, безумовно. Коли ми подорожуємо в інші країни, міста, села, бачимо інших людей, іншу культуру, розуміємо наскільки мозаїчним є наш світ, в тому числі й у поведінці, у ставленні до різних груп жінок та чоловіків.У світі – 7 мільярдів варіантів стереотипів щодо жінок і чоловіків. Бо скільки людей, стільки й бачень цих поведінкових норм. Тому, чим більше ми усвідомлюємо мозаїчність світу, тим більше отримуємо стійкості, тим менше тривожить те, що у нас щось відбувається інакше, як у когось. Людина не є мірилом усіх речей. І якщо мій досвід такий, то не означає, що в інших він такий самий.

Аня Семенюк, Zaholovok.com.ua

______________

Матеріал виготовлений в межах проекту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським прес-клубом у партнерстві з Гендерним центром, Незалежною громадською мережею прес-клубів України та за підтримки Української медійної програми (Інтерньюз)

 

Коментувати
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.