Близьке Закарпаття: погляд журналістки із Донецька

Близьке Закарпаття: погляд журналістки із Донецька

Найвіддаленіша і від Києва, і від мого Донецька, область України виявилася дуже близькою мені. Ментальністю її активістів, широкою національною палітрою, емпатією мешканців.

Свій місток до Ужгорода я планувала ще влітку, але обставини вирішили, що я маю поїхати в Закарпаття саме взимку. І це було цікаво. Бо час, коли підводяться ітоги року, підсумовується.зроблене та формуються плани на майбутнє, виявився дуже сприятливим на різнопланові зустрічі. Вважаю свою поїздку успішною, бо під час Програми національних обмінів пощастило зустрітися з неймовірною кількістю активних закарпатців, зав'язати нові знайомства, запланувати подальшу співпрацю.

Про свої насичені шість діб в Ужгороді скажу так – скучати було ніколи.

Партнерство з Ужгородським прес-клубом

Перший день мого приїзду почався з зустрічі з колегами-журналістами.Пошуки будівлі, де знаходиться офіс Ужгородського прес-клубу почалися з досить забавного діалогу.

  

Від питання, як потрапити на вулицю Жупанатська, що напроти Художнього музею, портьє в готелі трохи розгубився.

- А що там ще?

- Ну навряд ви знаєте, там в будинку номер 15 знаходиться прес-клуб.

- Ох! Ну звичайно знаю, бо я журналіст за професією.

Жупанатська - історична назва вулиці. Жупанатом колись називали місце, де знаходилася місцева влада. Тут служили-засідали люди в жупанах, тобто дорогому одязі.

 

Виявилося, що будинок, де працює Ужгородський прес-клуб знаходиться в колишньому єврейському кварталі. А голова прес-клубу Ірина Бреза показала мені цікаві особливості інтр'єру свого кабінету – спеціальні ніши, де імовірно зберігалися сури. На жаль, єврейське населення багатонаціонального Ужгорода дуже постраждало під час ІІ Світової війни, було знищено біля 85 тисяч євреїв Закарпаття.

Зараз Ужгородський прес-клуб є медіа-майданчиком, що допомагає налагодити довготривале співробітництво зі ЗМІ та місцевою владою, представниками ділових кіл, експертами, громадськими організаціями.

 

До речі, наші «Мiстки громадської iактівностi» знову з'єднали нас з Анною Семенюк, колегою-журналісткою з Ужгородського прес-клубу. Наше знайомство відбулося ще два роки тому під час спільної поїздки у Красногорівку, організованої Донецьким прес-клубом, та продовжилося під час проекту «Голос місцевих ЗМІ».

Наступний день почався для мене з відвідин сесій місцевої та обласної ради, а продовжився на круглому столі у прес-клубі, де ми обговорили успішні соціальні кейси польських регіональних редакцій та українських місцевих ЗМІ.

Місцеві журналісти та представники громадських організацій також поділилися своїм досвідом.

А власний проект, з яким приїхала до Закарпаття,  я назвала так «Разом змінимо: соціальні кампанії у співпраці медіа та громади». Рік тому я була у Польщі, і мене вразило наскільки продуктивно у цій країні медіа співпрацюють з громадськими організаціями, щоб поліпшити комфорт, безпеку та активність громад.

Саме ця тема і стала основою круглого столу в Ужгородському прес-клубі. Під час презентації, де були представники ЗМІ та ужгородської громади, Леся Лойко та Юрій Дербаль з громадської організації FORZA розказали, що подібні проекти з успіхом реалізуються у їх партнерів у словацькому місті Кошиця. «Форзівці» запросили мене у свій офіс наступного дня.

Крім проведення зустрічі з місцевими активістами та представниками регіональних медіа, я мала приємну місію передати особисті привітання ужгородським колегам від Донецького прес-клубу. Як член правління цієї партнерської організації, що працює зараз у Києві.

 

Владні коридори

Побувати на звітних сесіях в Ужгороді виявилося досить просто. Було достатньо мого журналістського посвідчення. Втім у залі місьради було достатньо активістів, що також прийшли на сесію висловити свою незгоду по багатьом питанням. Від затягування виділення землі ветеранам АТО до закликів відсторонити хабарника та припинити незаконні забудови у паркових зонах.

 

Обстановка на сесії облради була більш святкова. Депутатів, учасників останньої у 2017 році сесії та журналістів піснею зустрічав Закарпатський народний хор. Щоправда питання у залі обговорювалися серьозні та актуальні. Основні – боротьба з наслідками та новими загрозами повеней, забезпечення подальшого розвитку регіону.

 

 

«Зелений офіс» FORZA

За своїм статутом, Агентство сприяння сталому розвитку Карпатського регіону FORZA є професійною, незалежною, недержавною, некомерційною та неприбутковою громадською організацією.

 

Виявляється, що регіональна громадська організація з найкомпактнішого обласного центру України відома в багатьох куточках світу. Основний напрям діяльності: стале лісове господарство, екологія, мобільність, децентралізація енергетики, розвиток еко-туризму.

Ця невгамовна команда з шести осіб рухає масштабні проекти зі сталого розвитку. Активні професійні люди створили дієву силу, з якою із задоволенням співпрацюють шведські, швейцарські, австралійські, американські, інші європейські та світові фонди і урядові організації. Спостерігала, як вони розглядають тільки що розпаковану посилку календарів від американських партнерів з фото зі спільних проектів.

 

Організація є членом Дунайського форуму громадянського суспільства, Робочої групи неурядових екологічних організацій з питань зміни клімату в Україні та активно співпрацює з владою у Громадській раді при Закарпатській ОДА.

Вікна їх мансардного офісу спрямовані в небо, а приміщення більше нагадує картинну галерею в тропічній оранжереї. «Ми дотримуємось принципів зеленого офісу», - каже Леся Лойко. А її команда заявляє, що місія організації полягає у сприянні сталому розвитку Карпатського регіону України і всебічному розвитку громад.

Партнери їх люблять, інакше не подарували б такі незвичайні ковані двері з електронною адресою форзівського сайту. Такого креативу я ще не бачила. Думаю, що завдяки такому колективу, справа сталого розвитку Закарпаття знаходиться в надійних руках.

 

 Мукачево та «зелена» енергія

Разом з активістами FORZA 22 грудня 2017 року ми направилися в область. В цей день у м. Мукачево розпочав роботу перший в Україні Міжнародний інформаційно-навчальний центр з енергоефективності та ВДЕ (ІНЦ з ЕЕ та ВДЕ).

 

У просторому приміщенні у центрі міста, на другому поверсі вже було відкрито демонстраційну експозицію сучасних технологій та обладнання. Відвідувачі знайомилися з обладнанням, бажаючі могли отримати консультації з фінансування проектів у представників банку. Організатори повідомили, що у центрі планується проведення навчальних семінарів, конференцій. План заходів вже існує, уточнюються дати.

Засновник центру, президент Україінського Пелетного Союзу Микола Коломийченко розказав: «Центр вже працює в тестовому режимі, офіційне відкриття відбудеться трохи пізніше, але вже зараз його роботою можуть скористатися всі бажаючі. Це стало можливо за сприяння мера міста, міської ради, Держенергоефективності, партнерів з галузевих асоціацій, інституцій та підприємців. Щкода, що подібний центр, який ми кілька років тому готували у Києві, так і не вдалося відкрити».

Цікаво: саме місто Мукачево стало одним з провідних міст України в сфері енергоефективності в комунальному секторі. Тут вже кілька років впроваджуються проекти з енергоефективності та використання ВДЕ, проведено енергетичний аудит закладів охорони здоров’я та освіти. Сучасні котельні навчальних закладів та муніципальних підприємств працюють на місцевому енергоресурсі - деревній пелеті.

 

Директор Міжнародного ІНЦ з ЕЕ та ВДЕ Лілія Гвоздьо каже: «Символічною стала дата відкриття, її приурочено до Дня енергетика. Мета нашого Центру - надання повного комплексу інформаційно-навчальних програм з енергоефективності та ВДЕ, які спрямовані на підвищення обізнаності всіх верств населення, ОСББ, чиновників, промисловості та бізнесу щодо раціонального ставлення до енергоресурсів».

 

 

Два Йосипи

За історіями про мультикультурні особливості регіону та мистецькими цікавинками я завітала до музеїв. Художній музей Ужгорода носить ім'я найвідомішого художника закарпатської школи Йосипа Бoкшая.

 

На фото полотно його роботи - Хустський замок. По музейних залах мене супроводжував Йожей (теж Йосип, якщо українсько.). Йому 67, він з угорців. Музикант, художник-самоук, працює технічним співробітником музею. Ми з ним подружилися, він виявився самим уважним і доброзичливим представником галереї. Фінансову підтримку надали музею фонди ЄС - більш ніж на 300 тисяч євро. Пан Йожей супроводжував залами, вмикав світло в експозиціях. Звертав мою увагу на особливо значимі картини.

В музеї багато цікавого, колекція різноманітна. У перших залах акценти на закарпатських художників, далі по епохах, починаючи з українських, російських, угорських, словацьких, чеських. Є дві графічні роботи Шевченка, Айвазовський, Піменов, Маковський, картини голландців, італійці

 

Форум-театр за права виборців

Як родини ужгородських переселенців з Криму та зони проведення АТО адаптувалися до життя в нових громадах та можливість ВПО приймати участь у виборах ? Ці питання були темою ще одного круглого столу.

 

З закарпатськими ВПО ми зустрілися на репетиції форум-театру, який організували активісти ГО «Закарпаття-Донбас». Організація об’єднує переселенців зі сходу України та Криму в Закарпатській області. До участі у форум-театрі мене запросила голова організації, колишня донеччанка професійний психолог Тетяна Хорошилова.

Таку форму, як театр діалогу, обрали мої земляки, щоб донести громаді своє бажання приймати участь у всіх процесах, що відбуваються там, де вони зараз живуть і працюють. Тема форум-театру «Виборчі права ВПО». Цікаво, що у виставі активно виконували ролі і закарпатці.

Під час вистави глядачі активно реагували, багато ужгородців навіть не здогадувалися, що нові члени їх громади не можуть скористатися своїм конституційним правом обирати місцеву владу.

Один з акторів-аматорів, професор УжНУ Ігор Тодоров так органічно показав лінію поведінки критично налаштованого до ВПО місцевого мешканця, що дехто з присутніх ужгородців навіть обурилися тому, як він «наїзжає» на переселенців під час мініатюри. Вони навіть не здогадалися спочатку, що пану Тодорову самому довелося залишити свій дім та викладацьку діяльність в Донецькому національному університеті. Подія відбулася в філії №2 Ужгородської центральної бібліотеки.

 

«Кірпічка» і карасі

Мені та активістам «Закарпаття-Донбас» пощастило прийняти участь ще у одній цікавій події. Ми запустили мальків карася у озеро. Це зариблення вже втретє зробила ініціативна група «Кірпічка» - по назві водойми, яку мешканці «відвойовують» у незаконного забудовника. Активісти відстоюють збереження озера та облаштування парку на його території.

 

Ці мальки карася були випущені в «спальному» районі Ужгорода. На озері вже є свої екзотичні мешканці – це пара білих лебедів, що залишилися зимувати, городяни доглядають за ними, підгодовують.

 

Тож, підсумовуючи, можу сказати, що нам – журналістам та активним представникам громадських організацій  вдалося познайомитися, поспілкуватися, об'єднати  зусилля не тільки для вирішення регіональних задач, а і трохи посприяти інтеграції вимушено переміщених осіб Донбасу та Криму в місцеві громади.

За можливість міжрегіональної співпраці дякую проекту, який  реалізується в рамках Програми національних обмінів, за фінансування Європейського Союзу та Національного фонду підтримки демократії (США).

 

Автор: Лариса Білозерова
Фото: Анна Семенюк, Лариса Білозерова

Loading...

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
CAPTCHA
Питання для відсіювання автоматичного коментування.
Введіть відповідь на питання