Хто не любить біціґлі, той не знає, що воно таке. Бо не любити двоколісний транспорт, коли тиснеш на педалі і сам собі регулюєш, наскільки інтенсивним буде «вітер у вухах», мабуть, просто неможливо. Редакція Zaholovok.com.ua майже у повному складі обожнює велосипеди. Ми любимо кататися на біціґлях по набережній, у парку, їздити на велосипеді на роботу, за місто. А тепер – ще й по-новому відкривати для себе Закарпаття – на біціґлях.
Zaholovok.com.ua розпочинає нову серію матеріалів, які розповідатимуть читачам про популярні та непопулярні велосипедні маршрути. Ми описуватимемо свої велопоїздки для того, аби ви могли для себе обрати напрямок на вихідні, вибрати міста і села, де хотіли б побувати, заклади, які хотіли б відвідати, та пам’ятки природи, які були вам незнайомі.
Кажуть, починати треба із простого. Тому для першої публікації «Біціґлями по Закарпаттю» став невицький напрямок. Село, про яке знають і яке люблять усі ужгородці. Сюди можна їздити на річку, по гриби, на пікнік чи просто відпочити, погуляти по лісу. Але головне – побачити Невицький замок.
Маршрут Ужгород – Оноківці – Невицьке – Кам’яниця вже досить популярний серед ужгородських велолюбителів. Крім того, меценати вже збираються прокласти тут велосипедну доріжку. Буде приємніше і безпечніше їздити.
Отже, якщо ви маєте намір трохи відволіктися від міської суєти, але не хочете далеко їхати, то Невицьке і Кам’яниця – ідеальний варіант. Правда, на вихідних саме там ви можете зустріти своїх друзів, знайомих, колег і навіть родичів, з якими давно не бачились. Однак, якщо вам вдалося вибратися туди у будні, – складеться враження, що, прокрутивши педалі ледве годину, ви потрапили у тишу, зустріли гармонію, красу і відпочинок разом взяті.
Zaholovok.com.ua вирушав «випробовувати» біціґлями маршрут ледь не з офісу. І, не повірите, у будній день. Поки всі ще були на роботі, завершували свої справи, переймалися домашніми і робочими клопотами, Zaholovok.com.ua вже крутив педалі за містом. Старт – вулиця Другетів. Друга половина дня (до 16-ї години) не відзначається надто пожвавленим дорожнім рухом, але уважність не завадить. Особливо на перехрестях.
Відчуття, що ти вже виїжджаєш за місто, з’являється одразу, коли біціґлі наблизилися до будівлі «Закарпаттяобленерго». Це вже не Ужгород, а село Оноківці. Однак, жителі міста звикли тут бувати, тому село як село не дуже то й сприймається.
Минаємо автобусні зупинки, милі АВСшки і на мить зупиняємося біля вивіски Готель «Уют». Просто так. Бо нагадує епізод із фільму «О чем говорят мужчины». В гості до «Уюту» не заїжджаємо, бо попереду ще трохи менше 10 кілометрів.
Трохи по-осінньому палючого сонечка, трохи пилюки і шалених водіїв, які точно про велосипедистів не переживають, і заїжджаємо у Невицьке. Гарне, трохи облагороджене село із смішними рожевими вказівниками, які дуже точно показують напрямок, де знаходиться річка Уж.
По дорозі не раз думається про те, наскільки урожайна осінь: на узбіччях купа яблук! І все б нічого, але, дякуючи водіям, які страшенно не люблять аби велосипедисти їздили по асфальту, траплялися ситуації, коли отой урожай перетворювався у маленьке випробування, як на «Дивогонці».
Зупиняємося відпочити. Біля яблуні. Так, не випадково. І хай нас простить господар, забираємо із собою в дорогу два червоні солодкі яблучка.
Їдемо-їдемо і справа вже починає виднітися наша ціль – Невицький замок. Ноги трохи не розуміють такого різкого марш-кидка з офісу на Кам’яницю, але слухняно крутять педалі далі. Ще трохи – і Кам’яниця. Буквально кілька десятків метрів – повертаємо направо і вже прямуємо до замку.
Якщо у вас буде потреба тут зупинитися, чи виявите бажання у цій місцевості провести якесь торжество, вибір є. Готелі і ресторани – поруч. Та й шашлик можна скуштувати від 20 гривень за 100 грам. Ну це на випадок, якщо сильно захочеться перекусити.
З вікон закладів відпочинку звучить якась гарна музика. Ми з велосипедом ловимо момент і думаємо про прекрасне. Дорога починає підніматися вверх і доводиться свої біціґлі приводити в рух вже не ногами.
Складається враження, що лісі досить чисто – ужгородське АВЕ і тут попрацювало. Однак, у закутках таки видно плоди людської недбалості: пакети зі сміттям, пляшки, упаковки.
Переходимо місточок. Зупиняюся попити води. Вирішую підніматися до замку «складнішим» маршрутом. А далі – виникає ідея сфотографувати біціґлі на фоні «цілі». Одразу кажу: якщо ви захочете зробити так само, краще відмовтеся від цього. Бо автор цих рядків відмовився на половині дороги, коли волочити за собою велосипед вже просто було несила.
Це було неправильним рішенням, бо довелося залишити свого двоколісного друга майже напризволяще: дерево було надто товстим, щоб велосипедний замок міг бути корисним. На свій страх і ризик залишаю біціґлі там (ніколи так не робіть!) і піднімаюся (читай – біжу) до замку. Насправді часу зовсім небагато, але переживань через можливу появу нечемних грибарів – достатньо. Тому краще залиште свій велосипед внизу, біля ресторану чи готелю.
Невицький замок, незважаючи на його напівзруйнованість, дуже цікавий. Його історія починається у XIV столітті, замок пов’язаний з родом графв Другетів трансільванський князем Дьордем ІІ Ракоці, який його і зруйнував.
Можна пройтися по руїнах замку, пофотографувати, помилуватися краєвидами і подумати про вічне. З останнім у мене б точно нічого не склалося: десь внизу під деревом чекали біціґлі.
Набираю води, трохи граюся із «маленьким гейзером»: якщо постаратися, то з нього можна набрати воду в долоні. Фотографую річку і беру із собою в дорогу одну ягідку шипшини (якщо знати як, її можна їсти, не відчуваючи колючок).
Дорога назад, можете бути певні, не менш приємна. Каміння, ями і водії – справа звична. Але насолода від велопоїздки все одно є. Минаємо Невицьке і Оноківці – і вже вдома. Ужгород трохи метушиться, всі спішать розбігтися по домівках. А мої біціґлі нікуди не спішать: ми просто повільно наближаємося до дому.
Маршртут Ужгород – Оноківці – Невицьке – Кам’яниця добре підійде для початківців, або велолюбителів, які хочу провести свій відпочинок дуже легко і без будь-яких навантажень. Буде хорошою ідеєю для проведення вихідного велодня, для поїздки з друзями чи сім’єю на пікнік, чи для проведення велоекскурсії для немісцевих.
Протяжність: близько 15 км (в одну сторону).
Час: від 45 до 60 хвилин (в залежності від темпу та зупинок; час підняття до замку не врахований).
P.S.: Осінній велосипедний сезон тільки стартував. Тому ми маємо намір розвідати ще кілька зручних і цікавих веломаршрутів. Закликаємо до співпраці читачів, які можуть підказати нам напрямки, та власників закладів відпочинку: можливо, наступного разу Zaholovok.com.ua на біціґлях заїде до вас у гості! :)
Аня Семенюк, спеціально для Zaholovok.com.ua