Свого часу лісівники Кошіце відмовилися від підходів соціалістичних часів, у процесі активної євроінтеграції змінивши їх на більш сучасні, екологічно і економічно виправдані та науково обґрунтовані передовими фаховими дослідженнями.
Вони зробили більший акцент на вибіркові рубки і поступові втручання. Ліс у Європі вже давно розглядають як аналог суспільного організму, де поступово відмирає старше покоління або хворі особи, але не винищуєтсья одномоментно певна суцільна група, - пояснює український експерт лісової галузі Юрій Дербаль.
Так, словаки відмовилися від поняття суцільно-лісосічної системи, що практикує ніби інкубаторні підходи, коли нове покоління вирощується відокремлено в часі від попереднього, - наводить знову ж таки аналогію Ю. Дербаль.
А Україна все ще практикує таку систему. Але з 18 грудня вступає в силу Закон про оцінку впливу на довкілля, що відповідає європейським підходам в оцінці господарської діяльності.
І, відповідно до нього, всі суцільні і поступові рубки обсягом вище 1 гектару будуть підлягати попередній оцінці впливу уповноваженими органами на довкілля.

Словацький досвід як можливість для України ефективно пройти шляхом змін

Для України вивчення словацького процесу змін може стати безцінним прикладом і можливістю пройти подібний шлях значно швидше за сусідів. «Колись ми вчилися від сусідів, їздили, наприклад, до Австрії чи Німеччини, вчилися і надихалися там, - каже Мирослав Текелі. – Тоді ми ще позбувалися наслідків соціалізму, його подекуди нераціональної системи. І ми розмовляли із західнішими європейськими сусідами, як тепер ви з нами. Ми теж тоді фактично усвідомили, що можна господарювати по-іншому, можна доглядати за природою і використовувати її дари інакше».

Кошицькі лісівничі підходи активно вивчає та запозичує українська сторона, зокрема завдяки зусиллям Агентства сприяння сталому розвитку Карпатського регіону «ФОРЗА», тривають робочі зустрічі, партнерство у рамках міжнародних проектів.

За словами Наталії Волошиної, чимало лісівників з України вже побували у Словаччині у рамках візитів обміну досвідом. «Мені здається, що щоразу вони повертаються трохи із сумом - саме щодо своєї роботи. Але за цим – прогрес і розвиток, - каже фахівець. – Так, ми в Україні не можемо перескочити всі етапи еволюції, 25 років незалежності показують, що, на жаль, таки не можемо, нам треба потихеньку рухатися вперед. Але рухатися треба. У словацьких колег вирішено багато питань, які для є нас є дійсно кроком вперед у лісовому господарстві. Необхідним кроком. Те саме наближене до природи лісівництво, обмеження по рубках або ж те, як вони розвивають лісову рекреацію – є чому повчитися. Також, до слова, нам класно було б навчитися, але у словаків це ще теж не розвинене – плата за екосистемні послуги. Вони намагаються щось робити у цьому напрямку, але менталітет там ще дуже близький до нашого, а не захіноєвропейського: люди не готові платити, наприклад, за забезпечення якості питної води або за той самий вхід до лісу, або за збір грибів. Але це теж наступні кроки у розвитку».

Від Марії Терезії до природоохоронної політики ЄС

Сьогодні кошицькі ліси – це 20 тисяч гектарів, у тому числі гірської території. Четверта частина – приміський лісопарк з рекреаційною функцією, про який також піклується АТ «Міські ліси» (на це йде понад 50 тисяч євро на рік). Нараховується близько 200 км лісових доріг.

А початок історії кошицьких лісів – це 1311 рік, коли місто набуло перший лісовий маєток. Сьогодні це не праліси, але культивована, господарьована територія, упродовж останніх 700 років. Марія Терезія знана саме численними реформами у часі свого правління, і одна з них – саме порядок в лісах. До того копальні золота і міді шкодили лісам, а також щоб запобігти неконтрольованій вирубці і почали наводити порядок.

По другій світовій війні ліси стали державними, а з 1993 повернулися з державної власності попереднім володарям – населеним пунктам, церквам, об'єднанням та приватним особам. Тоді ж і Кошіце отримало свої ліси. Загалом у Словаччині є 50 % лісів державних і інших власників (з них більшість – саме з числа населених пунктів). «Ліс з прадавна існував для людей – з нього будували будинку, лісом їх опалювали. Та й досі живемо у дерев'яному віці», - зауважує М. Текелі.

Головна деревина тут—бук. Місто – єдиний 100 %-й акціонер організації, яка дає до бюджету 500-600 тисяч євро щорічно (а з дивідендами – усі 700 тисяч), загальний бюджет міста – близько 3 млрд євро. Щороку від діяльності «Міських лісів» є зиск для міста, вони ніколи не були у збитку. «Лісові заробітки не є дуже об'ємні, - каже М. Текелі, - адже ми маємо і ряд витрат. Але їх рекреаційна функція, екологічна, зокрема, водоохоронна – неоціненні».

Вимоги ЄС: більше природоохоронних зон і чітка сертифікація зрубаного дерева

Мирослав Текелі зазначає, що Євросоюз не здійснює безпосереднього впливу на лісогосподарську політику своїх країн-учасниць, нема єдиного законодавства у цій сфері, та це і неможливо, адже ліси Словаччини і, до прикладу, Фінляндії – це зовсім інші ліси, що, відповідно, потребують інакших підходів. «Ще до того, як ми вступили до ЄС, були прийняті певні спільні засади лісогосподарювання, але кожна країна має власну лісову політику, адже практично неможливо виробити якийсь єдиний «лісовий закон».

Вплив відчутний лише через охоронну концепцію щодо живої природи. З часу вступу до ЄС у нас збільшились площі охоронних території. Так, на 17 з 20 тисяч гектарів у нас є особливий охоронний режим. Крім того, діють ліміти не лише щодо обсягів вирубаної деревини, а й часові, наприклад, обмеження рубок у вегетаційний період», - каже фахівець.

Крім того, у зв'язку євроінтеграцією особливо актуальною є сертифікація деревини. Сертифікат FSC (Forest Stewardship Council, Лісова Опікунська Рада) – міжнародного зразка документ, який підтверджує, що дерево має легальне походження. В ЄС взагалі не може продаватись чи використовуватись деревина, яка не має документу про походження.

Також у Словаччині є програма «самовирубки», коли люди самі заготовляють деревину для опалення будинків там, де нема газу. Але, відповідно до чинних правил, забирають тільки стовбур, а гілки та все інше залишають на місці в лісі. При цьому платять невеликі суми за вибрану деревину, залежно від віддаленості її розташування. Це платежі сумами від 1 євро у важкодоступних місцях до 6 євро у більш доступних. Але ці люди економлять державні витрати на опалення, а також не користуються газом, тож це є взаємовигідно.

Природа схожа, карпатська. А підходи все ще різняться

Мирослав Текелі неодноразово бував в Україні та знайомий із роботою наших лісгоспів. Частина з того, що відмінне, у Словаччині також застосовувалося, щось донедавна, інше – й чверть століття тому. Тож рухатися, запозичуючи успішний досвід, є куди. Нещодавно фахівець побував на робочій зустрічі в Ужгородській міській раді (Ужгород – місто-побратим Кошіце). Тут обговорювали напрацювання і підготовку спільних проектів у сферах транспортної інфраструктури та озеленення у рамках транскордонної співпраці із залученням європейських фінансових механізмів. Зокрема, словацькі фахівці розповіли про ревіталізацію парків й озеленення загалом у їхньому місті, порівнювали інвентаризацію зелених насаджень, хворих дерев у Кошице й Ужгороді, говорили й про введення нового тренду – вертикального озеленення. У результаті намітили спільний план заходів із відновлення парків Ужгорода, а також комплексну програму озеленення, яка може реалізовуватися у рамках транскордонного співробітництва чи інших грантових програм ЄС.

Щодо згаданих відмінностей у господарюванні, то Мирослав Текелі, зокрема, називає відсутність у Словаччині надмірної централізації рішень: «Ми самі регулюємо ціну, гнучкі на ринку і при ціноутворенні, залежно від економічної ринкової ситуації, нам легше у цьому плані, ніж вашим державним підприємствам, автономність дає нам швидкість прийняття рішень. У нас з вами схожа природа, карпатська. Але система організації роботи різниться. Йдеться в основному саме про економічні моменти, адже природничі норми схожі. В Україні теж йде тенденція наближеного до природи господарювання, що є пріоритетним сьогодні у Європі. Суцільні рубки вже не є домінантним господарським способом. У нас це взагалі заборонене вже 25 років тому. Тобто на лісовій території стало мусить бути ліс, можливі лише вибіркові рубки, а це запорука природнього оновлення лісу. Природній приріст лісу є стабільніший, надійніший, ніж одновіковий насаджений ліс».

Цікавим є досвід роботи Словаччини із лісівниками. Вони, на відміну від України, не є штатними працівниками, натомість з ними укладають контракти за певний обсяг роботи у лісі і відповідно її оплачують. «Ми забезпечуємо головну діяльність в лісі. А з лісівниками – контрактна співпраця. У вас лісгосп залежить від того, чи прийшов лісник, чи ні, і чи, грубо кажучи, працює він, чи ні, робота оплачується. І якщо раніше були скарги, що нема техніки чи часу нема, чи ще чогось, то після переходу на контракти – все знаходиться, - жартуючи, пояснює М. Текелі. – Це у соціалістичну добу штучно створювали зайнятість людям. У 90-тих ми заліснювали 200 га щороку, а зараз заліснюємо 12. Тому що маємо Божий дар: ліс омолоджується самостійно. Тож, відкинувши соціалістичне намагання будь-якою ціною зайняти безробітних, ми отримали природнє і дешевше оновлення лісу. Коли змінити систему лісогосподарювання на наближену до природи, то і молодий ліс сам виросте, і нема такої значної потреби і людях, грошах. Думаю, при соціалізмі тодішню систему зробили не тому, що це не знали, а навпаки робили це свідомо, і цілі села працювали в лісі».

У кошицьких «Міських лісах» працює 54 особи, плюс близько 33 контрактів на місцях. Тобто майже 100 людей задіяно загалом у лісовому господарюванні, власне міським озелененням опікується інша організація. Ще 10 осіб задіяно у експедиції дерева, є власний автопарк для вивозу деревини. У цьому контексті М. Текелі додає: «Багато можна зекономити на логістиці, раніше транспортування лісу не було у нас економічно продумане. Спочатку з лісу все їхало на центральні великі склади, а звідти йшло до замовників. Зараз – прямо з лісу їде до місця призначення. Це надзвичайна економія витрат».

Окремим прибутком є оренда від мисливських організацій. На 8 тисячах га підприємство полює власними силами, інше віддано мисливцям. «Історично тут були мисливські громади, - каже М. Текелі. - Вони діють відповідно до мисливського закону, відстрілюють в основному оленів, сарни, кабанів. Вовків- лише за особливим дозволам, але цьому є дуже сильне протистояння природозахисних організацій, хоч популяція і перевищує вдвічі орієнтовні норми. Але це лише додатковий, не такий суттєвий дохід. Натомість Угорщина майже половину «лісового» прибутку має саме із звірів, тому лісівники інтенсивно їх підгодовують, але мають дещо гіршу деревину, тож мусять заробляти на мисливстві. Вони відстрілюють чи не вдесятеро більше, ніж у нас».

«Хочемо навчитися у словаків лісової безбар'єрності»

«5 хвилин часу і люди з Кошіце – в глибокому лісі, це Божий дар і плюс для міста», - констатує Мирослав Текелі. Таку ж розкіш мають і чимала кількість українських міст, але значно відстають, наприклад, у забезпеченні доступності насолоди лісом для різних категорій населення.

Наталія Волошина із закарпатської ГО «Форза» зазначає, що доступність лісів - одна із цілей українських організацій, які працюють у цій сфері. Тому у рамках міжнародних проектів наші фахівці активно навчаються європейського досвіду. «У нас був спільний проект «Ліси для суспільства - Ліси без бар'єрів», що впроваджувався у рамках програми „SK08 Транскордонна співпраця" Норвезького фінансового механізму 2009 – 2014 та за сприяння Словацької республіки.

Ми створили кластер організацій, які займаються відкритістю лісів і розвитком їх недеревних функцій, забезпеченням їх доступності. У рамках кластеру пишемо нові проекти. Наприклад, стосовно створення додаткових атракцій для відвідувачів, які демонструють багатофункціональну роль лісів. У цьому співпрацюватимуть і лісові господарства, і природоохоронні території, і громадські організації.

Також тривали навчання для лісових педагогів у Словаччині. Цей досвід словаки запозичили від австріяків, а в Україні інституту лісових педагогів наразі взагалі не існує», - каже Н. Волошина.

У Кошіце свого часу зробили так звану безбар'єрну стежку лісом близько 6 км. Сама дорога була і раніше, але зараз її зробили доступною для візочників. Обабіч стежки – фітнес майданчики, а також місця відпочинку з лавицями і столами, доступ до яких можливий і на візку. «У нас такого нема, тому це і було нам цікаво. Ми дуже хотіли зробити подібну стежку, але наразі це трохи складно узгодити з усіма сторонами», - коментує Наталія.

Підписана Україною рамкова конвенція про охорону і сталий розвиток Карпат передбачають, що в Україні слід вести лісове господарство у сталий спосіб, не нищити ліси і забезпечувати виконання ними інших функцій, таких, як гідрологічні, рекреаційні, естетичні, очищення повітря, пом'якшення повітря. Тож словацький досвід є важливим і цікавим у цьому процесі, де попереду ще чимало кроків, вже здійснених словаками. Можливо, вміло застосовуючи досвід сусідів та адаптовуючи його до власних потреб, Україна має шанс пройти цей шлях швидше, аніж чверть століття.

Ганна Твердохліб, Ужгородський прес-клуб
Переклад: Наталія Загола

Матеріал підготовано в рамках проекту «Просування реформ в регіони» Програма Європейського Союзу «Підтримка громадянського суспільства в Україні».