ЗМІ: Чому міліція не захищає закарпатку від чоловіка-дебошира?

Продовження проблеми, висвітленої в газеті «РІО» № 42 від 19 жовтня 2013 року.

Майже півтора року тому до редакції «РІО» по допомогу в порятунку від колишнього чоловіка, громадянина Росії, який нелегально перебував на території України, звернулась мукачівка Катерина Планкіна (нині Яворська).

Нагадаємо, що ще під час шлюбу він, постійно перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, часто її бив та ще й піддавав тортурам за те, що вона розмовляла з дітьми українською мовою та допускала інші неіснуючі вади, які поставали у його хворій уяві. Навіть після розірвання шлюбу кошмар не закінчився - переслідування із застосуванням фізичної сили та погрозами вбити тривали.

Кримінальні провадження по фактам нанесення тілесних ушкоджень правоохоронні органи з явною неповагою не тільки до вимог кримінально-процесуального закону, а й до загальноприйнятих норм мораліцинічно закрили, зухвало мотивуючи це тим, «що в діях Планкіна О.О. відсутній склад злочину».

Дивлячись на фотографію, зроблену невдовзі після майже п’ятигодинного катування у присутності двох маленьких діточок (одного і чотирьох років) сумлінної і люблячої матері-українки, мимоволі згадується загальновідома істина, що душевноздоровий чоловік прекрасно розуміє - жінка значно слабша від нього  і вдарити її – це табу для справжнього мужа.

Беззаперечна ганебність факту «кришування» працівниками міліції і прокуратури жорстокого злочинця, сягає свого апогею ще й тому, що Планкін О.О., будучи громадянином держави-агресора, у війні з яким сьогодні гинуть кращі сини нашої Батьківщини, не приховував свою патологічну ненависть до всього українського і своєю діяльністю мав би привернути увагу вітчизняних органів безпеки.

На жаль, вартових закону тоді не цікавило – чому підданий Кремля, який обожнює свою «елітну» націю і рідне місто Москву, раптом покинув «рай вєлікай Рассії» і подався на окраїну огидної йому«убогої» України? Як пересічний росіянин уник депортації, якщо проживаючи в м. Мукачево декілька років підряд, він відкрито і грубо порушував українське міграційне законодавство, яке чітко вимагало від громадян Російської Федерації, в разі перебування на території нашої Держави більше 90 днів за пів року, або покинути її, або отримати посвідку на тимчасове проживання в Закарпатській області? Які грошові кошти були джерелом матеріального забезпечення потенційного співробітника російських спецслужб, якщо він ніде не працював і не займався підприємницькою діяльністю?

Місцеві «правоохоронці» залишили зневірену жінку сам на сам із колишнім чоловіком-садистом,котрий продовжував переслідувати її та маму, до якої дівчина вернулась разом із однорічним малюком. Знахабнілий мерзотник настільки був упевнений у своїй безкарності, що дозволяв собі прийти до чужого помешкання (недоторканість житла гарантується Конституцією України), вибивати в ньому двері, а потім на видноті у переляканих сусідів і власного сина «мужньо» наносити потужні удари кулаками по жіночим обличчям. А прибулому наряду «міліціонерів-гопників», також не обтяжених духовними чеснотами, ні від кого не криючись, дати відкупного.

Саме тоді Яворська Катерина, доведена до відчаю московським покидьком і тими, кому по закону належить її захищати, звернулась по допомогуу боротьбі за свої,богом дані,життя і здоров’я, до чоловіка рідної сестри – Вячеслава (мешканця м. Києва,активного учасника Помаранчевої революції і Революції гідності, щирого християнина, керівника підприємства – постійного  лідера поліграфічної галузі, нагородженого в 2010 році державним орденом «Професіонал галузі», батька однорічної доньки). Йому, як і всім активістам Майдану,властиве непримириме відношення до несправедливості, брехні і беззаконня, які чинив колишній антиукраїнський режим і, на превеликий жаль, продовжують чинити члени злочинних організацій, якими стали правоохоронна і судова системи сонячного Закарпаття ще за часів Януковича.

Всі намагання допомогти безпорадній родичці, її малечі та бабусі правовими методами, добитись притягнення до кримінальної відповідальності немилосердного ката, щоб покласти край знущанням над беззахисними жінками, були безрезультатними завдяки надійному «прикриттю» його протиправних посягань силовими структурами Закарпатської області.

Власне, ця огидна обставина, яку неможливо навіть уявити собів цивілізованому суспільстві, виявилась непереборною і змусила Вячеслава їхати в м. Мукачево, щоб по-чоловічому поговорити з «вєлікорусскім» інквізитором.

Маючи інформацію, що нелегал володіє кількома вогнепальними пристроями (до цього «кремлівський молодець» вже стріляв у Катерину та невлучно, що достеменно відомо місцевим «нишпоркам» з карного розшуку), киянин взяв з собою незареєстровану перероблену мисливську рушницю з метою запобігти застосуванню проти нього зброї, а також - настрахати очманілого представника «братнього народу», щоб він відчув пережите Катериною та припинив нестерпну наругу над закарпатською  ріднею.

Подолавши нелегку зимову дорогу довжиною майже в 900 км, 26 січня 2014 року близько опівдні, родич Катерини зайшов до приватного будинку, в якому росіянин мав нелегальний притулок. Але трапилось непередбачуване: останній раптом вийшов на зустріч, як на гріх, з пістолетом в руці. З переляку свідомість у Вячеслава затьмарилась і він мимоволі, рефлекторно, вистрілив в осатанілого садиста. Відтак, не відчуваючи себе, без тями покинув будинок…

Але, саме жахливе в тім, що донька від попереднього шлюбу, котра мала бути в дитячому садочку, спала за зачиненими дверима у сусідній кімнаті… (Вячеслав не знав про цю прикру обставину). Скоріш за всеїй випало пережити шок ще більший, ніж той, коли тато катував Катерину у неї на очах. Та на сьогодні вона проживає в Москві і, ймовірно, знайшла свою матір, у якої її викрали.

А в цей час в позашляховику, оснащеному відкритою системою супутникової навігації GPS, сидів Олег (теж мешканець столиці, колишній працівник карного розшуку, неодноразово заохочувався нагородами й черговими званнями за сумлінну працю, активний учасник Євромайдану, батько семирічного хлопчика). Вячеслав запросив його як водія на час виснажливої поїздки з Києва до Мукачево і назад. Офіцер в запасі зайвих питань не задавав - знав лише, що його товариш їде в далеку путь заради серйозної розмови з російським негідником.Він навіть гадки не мав, що Вячеслав вирушив на зустріч з укороченою мисливською рушницею. Та й довідався, що насправді відбулось під час того візиту, лише через два місяці після його незаконного затримання чотою вояків спецпідрозділу  УБОЗ «Сокіл".

Зібрані під час досудового розслідування докази достеменно доводять саме ці обставини вчинення кримінального правопорушення, про які слідство знає і свідомо їх замовчує. Інших - немає і бути не може, тому що вони не існують в дійсності.

Все. Наявні докази у відповідності до вимог КПК України – належні, допустимі, достовірні, а їх сукупність достатня для прийняття відповідних процесуальних рішень, які виключають тримання під вартою: невинуватий Олег повинен отримати статус свідка; Вячеславу належить повідомити підозру в незаконному поводженні зі зброєю і, в залежності від обставин, підозру у вбивстві при перевищенні меж необхідної оборони.

Однак не по-людськи, абсолютно несподівано і безглуздо, з точки зору нормальної людини, мізантропи і «небожителі» з карного розшуку, слідства, прокуратури і місцевих судів, немов біснувата вовча свора, цілком звично для себе ощирились проти правди.

Не зважаючи на те, що хвилі народного гніву давно змели усім ненависну злочинну владу партії регіонів і комуністів в надії відновити закон і справедливість, деструкції правоохоронних органів і судів, рейтинг яких був нижче плінтуса і які перетворились в злочинні бізнесові угрупування - все, на жаль,залишилось без змін. Принаймні на Закарпатті.

Сторона обвинувачення (слідство і прокуратура спільно з суддями) з метою незаконного збагачення, отримання чергових звань і підвищень, помсти за боротьбу киян на Майдані, з відчайдушним бажанням приховати волаючу правду (міліція і прокуратура Закарпатської області спочатку сприяли злочинній діяльності громадянина Російської Федерації, агента кремля Планкіна О.О., а згодом, фактично чужими руками, позбавили його життя), глумлячись над Законом, переступаючи через загальнолюдські морально-етичні цінності - сфальсифікувала обвинувачення у злочинах Вячеслава і Олега, яких вони не вчиняли – мов Олег, на замовлення Вячеслава, позбавив життя людину!!!

Відверте презирство до верховенства права і законності зі сторони слідства, прокуратури і суддів, вчинені ними суспільно небезпечні винні діяння, вилились в те - що Вячеслав і Олег без будь-яких правових підстав майже рік тримались під вартою!!!

З однієї сторони, одурілі від власної значущості та безкарності «правопохоронці» з піною у рота переконують усіх, що вони, буцімто, мають право повідомляти підозру, складати обвинувальний акт, ініціювати тримання під вартою роками будь-якої особи лише на основі своїх божевільних умовиводів, не переймаючись при цьому наявністю, дослідженням та оцінкою доказів вчинення особою кримінального правопорушення, яку повинен робити, на їх шаленну думку, тільки  суд у судовому розгляді, який, в свою чергу, може розпочатись через декілька років, а потім ще декілька років неквапливо добігати кінця.

З іншої сторони, слідчі судді і суди першої і апеляційної інстанцій сонячного Закарпаття теж ніби дурзілля об’їлись: «Ми не зобов’язані при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ні досліджувати, ні оцінювати, наявні докази вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення!» І постановили чотирнадцять злочинних, завідомо неправосудних рішень!!!

А якщо особа невинувата…??? Їй по чиїсь хворобі втрачати роки життя…??? Скільки ми маємо і матимемо жіночих і дитячих сліз, скалічених людських доль…???

Працівники міліції, прокуратури, судів, в головах яких снує таке людиноненависницьке, сатанинське мариво - повинні бути негайно виявлені, ізольовані від суспільства і переправлені для лікування в спеціалізовані заклади!!!

Не потрібно володіти юридичною освітою, потрібно лише бути людиною,  уміти читати і мати елементарну совість, щоб зрозуміти, що КПК України чітко і недвозначно вказав: «Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність доказів – з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення», зокрема: для повідомлення слідчим і прокурором підозри, складання слідчим і прокурором обвинувального акту, постановлення суддею, судом будь-якого рішення, в тому числі ухвали про тримання під вартою.

КПК України також чітко і недвозначно вказав, що в кримінальному провадженні при обранні запобіжного заходу і ухваленні вироку обов’язково підлягає доказуванню подія кримінального правопорушення, а в судовому розгляді, після якого виноситься вирок, крім того, й інші обставини, в тому числі винуватість у вчиненні кримінального правопорушення - тобто чи мали місце умисел або необережність.

Окремо слід зупинитись на морально-етичних якостях представників сторони обвинувачення: слідчих і прокурорів, а також небіжчика.

В самих матеріалах справи, а також в місцевих  інтернет-ресурсах і друкованих засобах масової інформації, куди, заради приховування своїх безчинств,сторона обвинувачення викладає власну  брехню (під видом закарпатців, занепокоєних відсутністю в м. Мукачево «гопнутого москаля», як його презирливо називали місцеві чоловіки), міліція і прокуратура прикрашають ворога України і всього людського «крилами ангела і німбом святого».

Одночасно, підло і немилосердно, щоб знеславити патріотів Батьківщини, обливають їх брудом. Щоб сформувати у суддів упередженість щодо доброчинців, без доведення в суді їх винуватості, самостійно виносять вирок: «Вони – вбивці!». І це при тому, що чоловіки покинули свої затишні домівки, щоб Вячеслав хоч в якийсь спосіб міг зарадити в біді українським жінкам, тому що на Закарпатті не знайшлося жодного мужчини, який би став на захист молодої матері, її маленького сина і бабусі!

До речі, чоловік сестри ось уже третій рік поспіль утримує не тільки власну сім’ю, а й тимчасово непрацюючу (доглядає за малолітньою дитиною) Катерину і її сина.

ЇЇ життю і здоров’ю тепер ніщо не загрожує. Однак, завдячуючи «титанічним зусиллям правоохоронців і  представників правосуддя» страждання бідолашної продовжуються: нестерпне, болісне відчуття провини, що колись необачно вчинений вибір відібрав у її сестри чоловіка, а в її племінниці - батька.

В документах кримінальної справи слідство лицемірно характеризує чотири рази розлученого дебошира із Росії,котрий мордував усіх без винятку своїх  жінок і співмешканок, як «доброго сім’янина і люблячого батька», лише на підставі показних світлин із зображенням тата і дітей. На російському сайті «В контактє» це називається формуванням іміджу – штучної імітації позитивного образу.

При цьому навмисно приховується небувалий за своєю жорстокістю і свавіллям (без будь-якого судового розгляду) факт насильницького відібрання заїжджим деспотом трирічної доньки у нещасної матері-москвички (попередниці нашої краянки, Ірини Золотарьової), позбавивши, з однієї сторони, дитину материнської любові і ніжності, а з іншої - віднявши у бідолашної жінки материнство.

Не згадуються також і «високо педагогічні» прийоми виховання, до яких «чуйний» тато часто вдавався. Наприклад: щоб дівчинка не дратувала своїм плачем, він міг просто роз’юшити їй губи.

А після припинення шлюбу «турботливий» батько без жодного докору сумління, ухиляючись від сплати призначених судом 500 гривень аліментів (для «впливово підприємця» це дуже великі гроші), ще й вмудрився подати позов до місцевого суду про стягнення з безробітної матері його однорічного сина нібито завданої йому, згаданою публікацією в газеті РІО, моральної шкоди в розмірі 10000 гривень.

Однак сторона обвинувачення, усвідомлюючи, що Олексія Планкіна абсолютно не цікавлять ні добробут сина, ні його виховання, свідомо розповсюджує плітку,що в основі конфлікту колишнього подружжя лежить химерне бажання Катерини позбавити Олексія можливості спільно з нею утримувати і виховувати сина.

У дійсності ж, окрім отримання насолоди від мучення жінок,садист був одержимий параноїдальним бажанням помститись за те, що українська жінка наважилась, захищаючи себе і сина від розправи, покинути гаспида. Адже під приводом кожного побачення з сином Катерина зазнавала фізичних і моральних знущань зі сторони колишнього. Після дебілкуватого питання: «Какого … Сашка пахнєт твоімі духамі?», - слідували тілесні ушкодження, які наганяли на неї невимовний жах.

Для запобігання таким страхітливимпроявам його звіриної натури, колишній дружині нічого іншого не залишалось, як добиватись, щоб побачення відбувались тільки в порядку, визначеному  рішенням суду, і в присутності представників органу опіки і піклування.

Але цих «перлів» для нашої закарпатської міліції і прокуратури замало і вони, якось нерозважливо і гордо, величають російського нелегального мігранта і злочинця - «відомим, впливовим підприємцем».

Чому необачно? А тому, що іноземець, у якого відсутня посвідка на тимчасове проживання, не може бути зареєстрований на території України як підприємець.

То може він як нерезидент офіційно виступив засновником юридичної особи «Кофєйня Тайм»?

Та ні ж бо! Такої юридичної особи ми не знайдемо в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців. Ми не знайдемо в ньому і реєстраційного запису про фізичну особу-підприємця - Планкіна О.О.. Ці дані є публічними і будь-хто їх може провірити. А місцева податкова інспекція підтвердить зазначену інформацію та ще й добавить, що власником «Кофєйні Тайм» була і є фізична особа-підприємець Шух Адріана Карелівна, мешканка м. Мукачево.

Можливо, що росіянин проводив підприємницьку діяльність без її належної реєстрації і в бюджет податків не сплачував, а правоохоронні органи «кришували» не тільки його злочини проти життя і здоров’я українців, а й у сфері господарської діяльності на території нашої Держави.

Щоб ще трішки наситити фарбами духовний портрет закарпатських «божків» в пагонах наведу наступний факт.

28 січня поточного року апеляційний суд Закарпатської області під головуванням Стана І.В. своєю ухвалою направив прокурору області Янко В.М. повідомлення про скоєний злочин процесуальним керівником прокурором Ільчуком І.М. (за сумісництвом - процесуальний керівник по справі Олексія Різака), а саме: вимагання хабара від батька Олега (непрацюючого пенсіонера) 150 000 тис доларів США за зняття з його сина підозри. Слова посередника від Ільчука І.М., що мешкає в сусідній Чернівецькій області: «Ми знаємо, що ваш син не при дєлах, але справа резонансна, тому за таку винагороду ми можемо зняти з нього підозру».

Але самий приголомшливий факт для мешканців Закарпатської області полягає, власне,в тому, що ті, хто в силу покладених на них законом обов’язків, повинні виявляти і ловити злочинців, самі є неперевершені злочинці – міліціанти і прокурори.Ті, хто має судити злочинців, самі є неперевершені злочинці – судді усіх рівнів.

Уявіть собі на скільки сплюндровані у них морально-етичні цінності, якщо нелюдя, цього витонченого живодера,який з особливою насолодою катує матір власних дітей у їхній же присутності і діти, зазвичай галасливі, при цьому подавлено мовчать протягом чотирьох з половиною годин, з жахом споглядаючи, як їхня любима мамка, обливаючись кров’ю, втрачає свідомість, а «безмежно люблячий діточок папа» спокійно чекає коли нещасна прийде в себе, щоб заставити її  вимити з підлоги кров, налити йому чергову чарку віскі, подати цигарку і вогню, і як вона в стані шаленого, всеохоплюючого, до кожної клітинки власного тіла тваринного жаху буде чекати, коли «папа»по-звірячому, вкладаючи всю свою нелюдську силу в удари, знову, непоспішаючи, монотонно буде бити кулаками її по обличчю, по голові і коли вона звалиться на підлогу, буде продовжувати методично топтати ногами тендітне тіло молодої, ні в чому неповинної української дівчини, гарної газдині, покірної дружини, з дебільними словами: «А ета тєбє за то, что кровь плоха витєрла. А ета за то, что с сином на украінском язикє разгаваріваєш. А ето за то что туфлі на високіх каблуках купіла. А ета, вообщє, за то, чтоб била …», - його вони (міліціанти, прокурори, судді) називають «люблячим і турботливим батьком, примірним сім’янином»!!!

Однак в темному середньовічному царстві свавілля Закарпатської «правоохоронної і судової» системи все-таки засяяв промінь світла людяності і справедливості.

27 лютого 2015 року судова колегія апеляційного суду Закарпатської області двома голосами за: Симаченко Лілія Іванівна і Мишинчук Наталія Степанівна - проти одного, постановила цілком правосудне - законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення, а саме: скасувати ухвалу Мукачівського міськрайонного суду від 03.02.2015 року щодо продовження строку перебування під вартою Білика Олега і Шовкалюка Вячеслава в зв’язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду першої інстанції ухвалити законне та обґрунтоване рішення.

Та, на превеликий жаль, для цих чесних і шляхетних пані прийняття правосудного рішення (що повинно бути звичною нормою для всіх суддів) перетворилось на мужній вчинок.

Прокурор області, піддавшись власній гордині, необачно поставив себе на місце Всевишнього і взявся судити представниць судової влади, які прийняли виключно єдине справедливе Богоугодне рішення (величезна кількість людей молилась задля цього) - відкрив кримінальне провадження щодо суддів і в порушення презумпції невинуватості заявив, що останніми було скоєно кримінальне правопорушення - мов вони постановили завідомо неправосудну ухвалу.

Мета цього підступного і зловмисного крокулежить на поверхні: залякування непокірних представників судової влади, щоб останні повернулись в «стійло» і продовжували ухвалювати неправосудні рішення, щоб і надалі покривати кричущий непрофесіоналізм і свавілля прокуратури і слідства.

 Олег Стаценко