Закарпатський військовий обманув родину, аби потрапити до АТО. ФОТО

Закарпатський військовий обманув родину, аби потрапити до АТО. ФОТО

Роман – «контрактник» Збройних Сил України із Рахівщини, який вже чимало пережив за свої 23 роки. Його історія – як із військових оповідань, у яких головний герой, обманувши близьких, тікає на війну. За плечами – бої на Донеччині та Луганщині, попереду, військова кар’єра. Він як доброволець відслужив під час мобілізації та після звільнення в запас вирішив повернутись до бойових побратимів, але вже у ролі військового-контрактника.

Після того, як сюжет про його одруження із дівчиною, яка теж проходить військову службу в ЗСУ, показали на одному з центральних каналів, він став відомим на всю країну.

– Розкажи, як ти потрапив до війська?

– Коли почалась історія з Майданом, Кримом, я був на заробітках у Росії. Тоді я вже розумів, що буде біда і повернувся додому. Якраз починались перші хвилі мобілізації. Мого товариша призвали на військову службу, а мені повістка не прийшла, аж образливо було. Тому 8 березня 2014 року я з ним поїхав до військкомату, там розповів про те, де служив раніше. Мого товариша, який службу проходив у Києві, пообіцяли відправити на навчання, а я оскільки мав досвід військової служби, мав поїхати через два тижні вже у зону антитерористичної операції.

Після відправки мене призначили на посаду механіка-водія і через це я також мав ще проходити підготовку на полігоні, але попросився, аби мене відправили у зону АТО в першу чергу.

– Із добровольчими батальйонами під час служби якось перетинались, взаємодіяли?

– Звісно. Ми, наприклад, спільно із одним з батальйонів мінували Луганську ТЕС у смт. Щастя. Тоді діяли за принципом “Україна його побудувала – Україна його і забере”, а якщо і віддавати, то тільки по цеглині.

– А з волонтерами вперше як зустрілись?

– Ну потрапив я в частину сам-один, ніхто не знав про це. Я ж обманув бабусю, сестру. Вони мало не здогадались, коли я ще вдома сам купив собі літню військову форму. Тоді виправдався, мовляв на роботу так зручніше. Серйозніші підозри почались, коли сестра побачила, що я купив собі тактичні перчатки (сміється, – ред.). Один з товаришів по дивізіону розповів волонтерам про мене, так вони мені трохи допомогли, бо я поїхав фактично без нічого. А список всього, що треба було знайти (від зубної щітки до каремата) тягнув на значну суму грошей.

Десь і місцеві допомагали. Ми із Щастя потім переїхали до Дебальцева, де пробули кілька днів. Я взяв під своє керівництво блокпост, навколо якого ми патрулювали три вулиці, вивчали місцеве населення, спілкувались. Блокпост назвали “Гараж”, бо поблизу було багато гаражів. Потім переїхали в Ольховатку (Донецька область, – ред.). Тут один місцевий показав нам покинуту свиноферму. Каже, хлопці, ідіть повідстрілюйте трохи, то будете мати що поїсти свіжого. Він нам поміг, а ми місцевим, бо частину м’яса взяли собі, а решту роздали населенню. Потім і самі роззнайомились із волонтерами і своєю машиною вже зустрічали від них пакунки у Дебальцевому і возили людям у Нікішине, Чорнухине. Найбільше допомоги ми отримували від волонтерів для дітей. Одного разу вони зібрали за два дні два повних “Камази” дитячих речей, одягу, взуття.

Дітей взагалі дуже люблю, і в зону АТО пішов за Україну і за дітей, бо вони не винні через своїх батьків.

Тут ми одного разу зайшли в місцеву хату, а там виявились бабуся із дідусем років семидесяти і двоє дітей малих. Їх батьки поїхали воювати за так звану ДНР, а дітей лишили на старих. То малих ми потім після обстрілів відвезли в інтернат. А їх батьки долею своїх дітей так і не цікавились.
Після демобілізації Роман із військовою службою розстатись не зміг. Вже вдома влаштувався до селищної ради інспектором військово-облікового столу. Проте згодом сидіти склавши руки не зміг і написав заяву про бажання служити за контрактом.

– Побільше б в Україні патріотів та добровольців, які можуть не тільки на словах воювати і піаритись, то ситуація вирішилася б набагато швидше, – впевнений він.

Про подружнє життя Роман поки розповідає скупо. Каже, що із майбутньою дружиною Дариною познайомився у поїзді під час переїзду військової частини на полігон. Зустрічались вони усього кілька місяців. Одружитися закарпатець запропонував дівчині телефоном, коли їхні позиції накривали з мінометів.

- По телефону, під обстрілами, міни падали, в кутку сидів, думав, щоб все добре закінчилося. Подзвонив їй, сказав – чуєш як у нас тут? І тут вже запропонував одружитися", - каже Роман.

Після короткого відпочинку Роман відправився до одного із військових навчальних центрів для підвищення кваліфікації. Дружина ж приступила до виконання обов’язків у стройовій частині. Зараз вони найбільше вірять у швидку перемогу та мир, коли можна буде повернутись додому і жити справжнім сімейним життям.

Loading...

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
CAPTCHA
Питання для відсіювання автоматичного коментування.
Введіть відповідь на питання
Loading...