Новини

Відомому закарпатському юристу Івану Івашковичу виповнилося 77 років

До Берегова Іван Івашкович приїхав із Тячівщини – там також займав  посаду районного прокурора і пропрацював аж два терміни (так само, як у Іршаві).

Кожен – по 5 років, тож і набігло цілих десять і в підсумку аж 20 літ (щоправда, у Берегові навіть трохи більше – усіх 12). Що й казати, робота була не стільки цікава, як серйозна та відповідальна. Тоді найбільший на Закарпатті район очолював п. Левко, з яким прокурор порозумівся відразу. Тим паче, обидва – земляки. Натомість прикордонна Берегівщина, де змінив Миколу Жука, для нього була малознайома, однак цю прогалину також "освоїв" доволі швидко. Пан Івашкович знайшов багато друзів, але понад усе пильнував, аби у місті та районі панував порядок і люди могли спокійно жити, працювати, дружити. Особливо дбав, аби не виникало конфліктів на міжнаціональному полотні. Його головне життєве кредо – не нашкодити. Найперше переймався тим, аби не покарати невинну людину, а хто заслужив, не мав уникнути відповідальності та неодмінно сісти у в‘язницю. 

Прокурорські будні І. М. Івашковича сплинули у 2000 р., і на початку Міленіуму він спокійно, гідно та з гордо піднятою головою пішов із посади. Показав приклад, як не треба чіплятися за службове крісло. Хоча міг іще працювати. У області тоді "кермували" прокурори Г. Середа, В. Кудрявцев, а потім прийшов уродженець села Яноші Й. Орос. При ньому й з‘явився рапорт нашого земляка про вихід на пенсію. Хоча раніше цю структуру очолював О. Бондаренко (теж свого часу працював у Берегові), який естафету перейняв від Кравченка. А ще тут були Василюк, Гаврилик, Русин та інші. З калейдоскопічною швидкістю обласні прокурори змінювалися у останні десятиліття. Нині на всезакарпатському троні – В. Гаврилюк. Стосовно ж Берегівського району, то його не так штормило, як інші, але й тут після Івашковича змінилося багато охоронців законності та правопорядку – колишні його практиканти й учні М. Геревич, Р. Біловар, а також І. Зарева, В. Братюк, В. Жилкін. На жаль, деяких його колег з берегівської прокуратури вже немає – Г. Васильєва, М. Данкая та інших. 

Життєві принципи. Іменинник, на життєвому календарі якого аж дві щасливі сімки (родом він із Свалявського району, 1940 р. н.), відзначався принциповістю, розумінням юридичних тонкощів, його грамотність і толерантність гармоніювали з іншими його людськими рисами, якими нині не завжди відзначаються прокурори-колеги. Пану Івашковичу пасували чесність і порядність, скромність і велика працездатність. Він, як і зараз, коли вже займається адвокатською практикою, умів слухати та аналізувати, з ним легко було комунікувати усім, але найперше хто не бешкетував, не пиячив, не брав хабарі, не крав. Не любив нещирих і підлабузників. Згадує: якщо бачив, що слідчі органи десь не допрацювали, завжди прохав не поспішати, а все чітко задокументувати. Уважав, що із додатковими аргументами у руках легше йти у "наступ" у суді. Таким неписаним правилом керувався у Іршаві, на Тячівщині, а відтак у Берегівському районі. Попадали у прокурорські "сіті" й хабарники, але таких загрозливих масштабів, як тепер, зараза ця тоді не мала.    

З самої молодості душа цього чоловіка завжди відкрита для тих, хто живе чесно, скромно, достойно та реалізував свої наміри працею. Не тільки у юриспруденції, але й у інших сферах. Згадує, що у дитинстві, яке припало на післявоєнні часи, тяжко працював. У Сваляві освоїв шоферські курси. Пізнав навіть шахти на Донбасі. Армійська служба – це окрема сторінка його житєпису. Щоправда, останні роки внесли певні корективи у життєві будні екс-прокурора Берегівщини, зокрема, не стало його дружини Лариси Павлівни, ерудованого та сумліного педагога, а також рідного брата Михайла зі Сваляви, цілої низки друзів, приятелів і колег. У юристи пішла онучка Олександра, яка зараз працює у обласному господарському суді. Щоправда, старший син Ігор з цієї судівської структури, якій віддав понад 25 літ, пішов у відставку. А молодший Олег (підприємець) засідає у міському "парламенті" Берегова. Імениннику-прадідусеві ще б здоров‘ячка та молодечого завзяття – і все було б гаразд! Цього від душі та щиросердечно йому у день народження бажають усі, але найпалкіший привіт з обласного центру переслала онучка Лариса та правнук Даніель. Отже, нехай славно живеться та у всьому ведеться. 

І на додачу – про дачу на горі біля Затишного. Приємно, що берегівчанин не дає спочину своїм умілим і вправним рукам. Літні дні, як і весняні чи осінні, коротає на дачній ділянці, любить свіже повітря та роботу в саду. До його буйноквіту доклав свою фантазію і завзяття. Не всі, очевидно, знають, але виплекав він навіть екзотичні інжир і  хурму, плодами яких пригощає рідних, друзів, сусідів. Звісно, це неповний перелік його захоплень, він радий, коли зустрічається з приятелями, колегами, спільно згадуючи прожите та пережите. Особливо гордий, коли приїжджають у гості свалявчани, із тих районів, де він свого часу працював. Без перебільшення, життя у нього розмаїте. Усі питання та проблеми розв‘язував спокійно, без суєтності та виважено. А скільки інших родзинок у біографії – не розказати. 77-річний берегівчанин І. Івашкович такі неординарні віхи пережив, що запросто може братися за спогади. Для молоді вони стали б наочністю того, як треба жити, аби честь заслужити. Повчальних історій, до того ж не списаних чи продубльованих, а реальних та із перших вуст – скільки завгодно. Наразі думає: братися за перо чи ні. Я б радив: треба, ще допоки пам‘ять на події, імена, дати цупка. Переконаний: своє відображення у спогадах прокурора трьох найколоритніших закарпатських районів знайшли б і чехословацькі події 1968 року, безпосереднім учасником яких він був. Не рядовим воїном чи офіцером, а військовим прокурором.

Частенько згадується, як він, уродженець курортної Свалявщини, по завершенні строкової, тобто уже в зрілому віці, пішов учитися на юридичний факультет у Львівський державний університет (хоча мріяв, до слова, навіть про журналістику, з нею дружив і кохає газетне слово дотепер), який закінчив наприкінці 60-х років минулого століття. Відтак за скеруванням опинився на роботі в Ужгородській міській прокуратурі. Навіть пригадує одну з перших кримінальних справ – ранковий вибух газу на тодішній вул. Кірова у багатоповерховому будинку. Перед ним тоді поставили завданння: дослідити, чому стільки жертв і чи можна було уникнути цієї біди. Справився! А після обласного центру – відрядження у стотисячну Іршавщину зі своїми полонинами та долинами, відтак скерування на Тячівщину та вже вищеописане берегівське сходження. І так далі й тому подібне. У нашому місті остаточно кинув життєвий якір і зустрів у ньому свої дві іменні сімки. Нехай радують і тішать іменинника ці чудові червневі цифри, у яких заряд на перспективу та подальші успіхи. Слід сказати, що ветерана прокуратури І. М. Івашковича не забувають ані в Берегові, ані в Ужгороді, на різні святкові заходи, ювілеї, його кличуть залюбки, бо знають що він сердечно згадує та міркує, як працювалося тоді і якою хотів би бачити українську прокуратуру нині.

Спогади, спогади. Звісно, більшість епізодів із минулого у пам‘яті зринає про роботу в органах прокуратури. Навіть той факт, як був учасником Всесоюзної наради у Москві в часи, коли Генпрокуратуру очолював Роман Руденко. Навіть готувався виступати, але хтось сценарій переграв... І хоча прокуратура вже тільки сниться, однак із правом, юриспруденцією його не роз‘єднає ніхто та ніщо. Останніми роками зажив авторитету та поваги серед закарпатців як фаховий і грамотний адвокат. Скільком землякам допоміг – не порахувати. Не раз їх честь і репутацію в тому числі, рятував у судах – від Берегова та аж до апеляційних Ужгорода, Львова, спеціалізованого і навіть вище самого аж Києва. До нього і зараз ідуть ходоки. Однак він реально дивиться на речі та каже, що клієнтура нехай потроху переорієнтовуються на молодих колег-адвокатів. У цьому аспекті іменинник має правду, тож із роси та води, Іване Михайловичу! 

Михайло ПАПІШ
На фото: колишній берегівський прокурор Іван Івашкович у службовому кабінеті (1999 р.); разом із друзями – Іваном Климом, Володимиром Табакою (І. Івашкович – у шапці в центрі), Миколою Алечком і автором цих рядків М. Папішем, 2017 р.), "кавування" з 94-річним колегою-адвокатом Олексієм Логойдою (2016 р.), світлина з екс-головою облради Іваном Іванчом (2015 р.). 

 

 

Коментувати
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.