Нині місць вічного спокою – кладовищ в Ужгороді нараховується десять, але діє тільки одне, та й те – в режимі захоронення на останньому секторі.
Міська влада тримає під постійним контролем як стан територій цвинтарів, так і питання можливості виділення землі для нового місця поховань. Теперішньою ситуацією стосовно цього ми поцікавились у директора «Комбінату комунальних підприємств» Анатолія Сухолова, - пише газета Ужгород.
– Пане Анатолію, підприємство, яким ви керуєте, має досить незвичну назву. Поясніть, що належить до ваших функцій.
– Основним нашим завданням є утримання кладовищ і надання ритуальних послуг. КП «Комбінат комунальних підприємств» створене Ужгородською міською радою, а безпосередньо ми підпорядковуємося департаменту міського господарства. За штатним розкладом у нас працює 30 осіб: я як керівник, оформлювач документів, бухгалтер, економіст, головний механік, п’ятеро копачів могил, четверо носіїв катафалка, двоє водіїв, художник, робітники цвинтаря.
Крім основного виду нашої діяльності – обслуговування всіх кладовищ міста, ми ще додатково, на замовлення міської ради, виконуємо такі роботи, як ремонт і фарбування різноманітних об’єктів у центральній частині міста.
– Мабуть, на кожному з міських кладовищ є свої проблемні питання?
– Так, до прикладу, на одному з давніх цвинтарів – «Кальварії» великою проблемою є аварійні дерева. Біля дороги і там, де дістає вишка, ми однозначно їх підрізаємо, але в глибині кладовища є 80-річні насадження, які час від часу, при буревіях, завдають певної шкоди. Проте ми вчасно реагуємо і стежимо, аби все було в порядку.
Одним із проблемних щодо вивезення сміття є цвинтар на Радванці. Люди туди виносять сміття, воно постійно накопичується, а через незручне розміщення кладовища і складність під’їзду автотранспортом нам важко здійснювати прибирання тієї території. Усе ж, попри незручності, намагаємося виконувати і цю роботу.
Один із цвинтарів, що на вул. Перемоги, п’ять років тому за рішенням Ужгородської міської ради був переданий на баланс греко-католицькій єпархії, тож за порядок на ньому відповідає їхня громада.
Додам, що на закритих кладовищах, які були засновані понад 150-200 років тому, можливе підпоховання родичів тих, хто вже там захоронений (якщо минуло 20 років від часу останнього поховання).
Деколи на нашу адресу надходять нарікання, що певні могили запущені, неприбрані, але згідно з законодавством ми не маємо права наводити лад на могилах, адже вони є чиєюсь приватною власністю. Та й до наших функціональних обов’язків це не належить, так само, як і розчищення проходів між могилами. Ми вивозимо сміття, яке люди викидають у відповідному місці, і дбаємо про чистоту центральних доріжок. Стараємося вчасно скошувати території цвинтарів – робимо це 3-4 рази від весни до осені.
Користуючись нагодою, хочу нагадати мешканцям міста, що ми надаємо послугу з індивідуального догляду могили на прохання родичів-власників, тому всі, хто бажає укласти угоду з нашим підприємством, можуть звертатися до нас на адресу: м. Ужгород, вул. Героїв, 2. До слова, наразі такий договір з нами уклала тільки заслужена артистка України, мешканка Ужгорода Клара Балог, у якої на Кальварії похований чоловік.
Упродовж року також постійно підтримуємо в порядку Пагорб Слави, де є Геройське кладовище і де поховані 8 загиблих учасників АТО з Ужгорода. Приємно, коли приїжджі відвідувачі відзначають його належний стан, доглянутість.
– А як щодо випадків вандалізму – чи часто вони бувають?
– Слава Богу, за минулі п’ять років не було якихось страшних актів вандалізму. Хоча охорони немає ні на одному з міських кладовищ. На «Кальварії», де міститься наш офіс, ми в робочий час, від 8-ої до 17 години стежимо за тим, що відбувається навколо.
Досить часто викрадають саджанці, кущі з могил, тож люди, звичайно, скаржаться. Також помічаємо, що деколи й безхатченки ночують на території, але особливих проблем з ними не виникає.
– Одна з актуальних потреб міста – облаштування нового кладовища. Скільки ще є вільного місця на «Барвінку» і що буде далі?
– Згаданий цвинтар відкритий ще 1986 року, відтоді минуло 30 років. Звісно, питання щодо можливості відкриття нового кладовища перебуває на особистому контролі міського голови Богдана Андріїва і його профільного заступника Олександра Габора. Були проведені зустрічі з керівництвом області й Ужгородського району, бо знайти ділянку площею 10-15 га неподалік міста вкрай складно. Все-таки сподіваюся, що з цим важливим завданням ми впораємося.
Тепер на «Барвінку» для поховання задіяний останній сектор, місця на ньому вистачить приблизно на півроку. В середньому на місяць в Ужгороді здійснюється десь 70-80 поховань.
– Крематорій в Ужгороді – наскільки це реально?
– Багато хто цікавиться, чому в Ужгороді немає крематорію. Але згідно з законом крематорії можна будувати в тих містах, де не менш ніж 1 мільйон населення. В Україні діє 4 крематорії: у Києві, Одесі, Дніпрі й Харкові. До речі, до нас не надходило жодного письмового звернення з бажанням здійснити кремацію, а не поховання тіла. Проте ми це можемо організувати, домовившись із крематоріями, які діють у країні. Після цього в межах двох тижнів нам надішлють урну з прахом і власник на свій розсуд зможе розмістити її, де вважатиме за потрібне. Одним із варіантів є встановлення у спеціальній ніші, яка існує на Барвінку. На сьогодні всі 25 ніш вільні.
– Анатолію Романовичу, ви працюєте у специфічних умовах – при кладовищі. Чи не важко це психологічно?
– Працюю на підприємстві десятий рік. Спочатку було моторошно, коли мені вдома ввечері, ледь заплющу очі – ввижалися вінки, труни… Та з часом звик, бо будь-яку роботу хтось повинен виконувати.
В основному до нас звертаються люди, у яких сталося горе, тому головне наше завдання – вміти з розумінням вислухати людей, підказати, як краще організувати поховання, і комплексно надати якісні супровідні послуги.
Розмовляла Ольга ПАЛОШ