Новини

В Ужгороді для митців відкрила "Малу штацію"

10 липня у Галереї Ілько презентували новий мистецький проект “Мала штація”. Проект передбачає певний формат співжиття митців у одному маленькому будинку, коли ти не можеш вийти, аби не перетнутися з іншим.

Як розповів поет Валентин Кузан, мистецька резиденція буде відкрита протягом року у чотири етапи, відповідно до пір року. Головна мета “Штації” - представити письменників, фотографів та документалістів із різних країн. До прикладу, у наступному, осінньому заїзді, очікуються угорці, з ними наразі ведуться перемовини

Ініціатором та ідейним натхненником першої на Закарпатті мистецької резиденції стала поетеса Світлана Лісовська.

“Місто дуже гарне і вартує більшого, ніж має на даному етапі. Ужгород є дуже унікальним містом. Для мене, як для людини творчої, було приємно приїхати сюди”, - запевняє поетеса. Вона також зауважує, що досить довго проживає закордоном, тож Ужгород змусив дівчину переглянути своє ставлення до українських міст загалом.

“Митецька штація” передбачає, зокрема, і візуальну складову, коли фотограф приїжджає до міста, робить знімки.

“З одного боку, фотограф знімає. І якщо це хороший автор, то результат його роботи — виставка, чи якась інша мультимедійна форма. Як результат вона повинна викликати інтерес, привабити молодих авторів”, - переконаний відомий фотограф-документаліст Олександр Ляпін.

Чоловік зізнається, що фотографія для нього дуже тісно пов’язана з літературою, музикою, іншими формами мистецтва тощо. Тож об’єднання під одним дахом митців має бути корисним і цікавим. Окрім того література, з досвіду Олександра Ляпіна, викликає бажання малювати, а фотографія, навпаки — писати книги.

Першим учасником резиденції стала фотограф Анна Войтенко. Вона до осені реалізуватиме свій проект у місті. Результатом її перебування в Ужгороді стане виставка присвячена селу Ітза. Тоді ж, можливо, відбудеться презентація іншого населеного пункту області, який ще жодного разу не був представлений подібним чином.

Окрім того на короткий період до “Штації” вселилися письменники: поляк Богдан Задура та українець Олександр Бойченко.

“Це була якась така мінімальна корупція. Без всяких конкурсів ви звернулися до мене. Якби протекла ванна, була зіпсована плитка, то я би вам це пробачив”, - пожартував О.Бойченко.

Він зізнався, що перебуває в Ужгороді не вперше, знав, до кого їде. І тим не менше побачив багато цікавого.

“Найбільше враження на нас справила екскурсія до греко-католицького собору, де нам показали реставраційні собори. Ми дивилися виставки, ходили до замку, музеїв”, - розповів письменник.

Його тимчасовий співмешканець, польський письменник Богдан Задура вдруге приїхав до Ужгорода.

“Вперше це був фестиваль “Березневі коти”. Той приїзд був важливим і трохи сентиментальним. Я відчув, що замикається певне коло. У молодості я спочатку перекладав угорську поезію. А про Ужгород спочатку знав із того боку, знав назву Унгвар. А пригоди з перекладом української поезії почалися випадково. І коли після того як у Польщі вийшла збірка, я приїхав до Львова, хтось висловив надію, що та книга буде першою, але не останньою, я відповів, що це мало можливе. Але бачите, що сталося”, - сміється поляк.

Він також додав, що приїхав на запрошення тоді же молодого поета Андрія Любки: “Як сказав німецький класик, хто хоче зрозуміти поета, той має поїхати до країни поета”.

Богдан Задура шкодує лише, що не приїхав до Ужгорода 30 років тому, бо зараз йому трохи важко ходити “цими горбами”.

Олександр Бойченко, у свою чергу, зауважує, що давно знайомий із паном Богданом. Однак, кожна їх зустріч — лотерея:

“Кожного разу, коли ми збираємося з Богданом Задурою, має щось трапитися, при чому світового масштабу. Саме тому я щоранку читаю новини. Так, у 2005 помер Папа Римський, а при наступній зустрічі вибрали папу Франциска. Поки ж нічого космічного не сталося”.

Одразу писати про місто авторів ніхто не змушує.

“Це десь вилізе через півроку, через рік.. Ужгород сам прийде, коли я не буду старатися. Тому я не мав наміру писати в Ужгороді про Ужгород”, - зізнається Олекдсандр Бойченко. 

Окрім того він наводить подібний чернівецький досвід, де письменників ніхто не змушує писати про місто, однак воно все частіше спливає у іноземних ЗМІ.

Письменник також пожартував, що готель має два виходи, якщо раптом митці посваряться. Олександр Бойченко водночас порадив організаторам розсилати письменникам анкетки з побутовими питанням, бо останні, на його думку, можуть знищити найкращі мистецькі задуми.

Що ж до найсильніших вражень то для Богдана Задури — це кількадесятиметрова горобина у Шенборні, а Олександра Бойченк аж ніяк не сподівався подивитися весь процес, як у великому казані варять бограч. Вразила обох авторів і панорама, що відкривається із Мукачівському замку.

Олександр Ляпін ужгородськими фотографами залишився незадоволеним.

“Ужгород, на жаль, місто не фотографів. На фотографічній карті України, він не займає такого важливого місця. От у Харкові живуть всесвітньовідомі фотографи, які виставляються на міжнародних виставках, які заробляють на цьому. Ужгород хоч і мале місто, але це нічого не означає. Він дуже фактурний. Мені дивно, що у вас нема таких фотографів, хоча місто дуже схоже на Чернівці, Івано Франківськ. Треба підіймати культуру фотографії. Бо це найбільш масове мистецтво. І при тому пов’язане з літературою”.

Нагадаємо, митці провели в Ужгороді ряд лекцій і майстер-класів, а також провели презентацію книги Богдана Задури “Найгірше Позаду”.

Коментувати
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.