Нещодавно ми розпочали формувати "Короткий посібник для батьків, які хотіли б подорожувати з дитиною Азією". У другій частині йшлося про комплект речей, необхідний у дорогу на 33 дні. У третій - про інфоматеріали. А цього разу мандрівниця Аліса Смирна пише про продовження подорожі В'єтнамом.
САПА
У В’єтнамі після бухти Ханой - це просто must see. Сапа - це гірський район за 300 км від Ханоя, одне з найбільш автентичних місць В'єтнаму, де можна побачити рідкісні племена і народності (наприклад, етнічну групу хмонгів). Більше ніде ви не зустрінете такі красиві рисові тераси і жінок з дітьми в екзотичних вбраннях з різноманітними сувенірами.
Будьте готові до надзвичайної вологості. За три дні наші речі не те що не висохли, але й сухі стали мокрими. Зі стелі капає усюди, у ванній кімнаті як після сауни. Зразу на зупинці, не встигнувши зорієнтуватися після приїзду, вас обступлять з кожного боку пропонувальниці житла і будуть тягнути вас кожен у свій бік. Тут, власне, і почалася наша боротьба за свою власну територію. Ще ніколи мене і мою дитину не чіпало стільки чужих рук. На 30 день подорожі хотілося вже кусатися і відбиватися мечем.
Була 6 година ранку, туман оповив усе місто, зорієнтуватися було важко. Ми просто заходили в кожен готель, дивилися кімнати, питали ціни. Потім вибрали недалеко від ринку більш-менш адекватний готель і завалилися спати.
Перед поїздкою ми прочитали, що якраз тут знаходиться найвища точка Індокитаю Фаншіпан.Йти до неї 25км, 2-3 дні серпантинами. З Арішою це було майже неможливо, вирішили відправити тата самого. І тут виявилося, що сходження на вершину самостійно є неможливим, тому придбати карту, інструкцію, де і як починати похід, нереально. Самостійне сходження карається високим штрафом. Організований трекінг-тур коштував близько 70-90$ і лише на 2-3 дні. Тому ми знов взяли в оренду мопед і за два дні об’їздили села і перевали, побували біля водоспадів і на найвищому перевалі Трам Тон.
Кат-Кат - це село-музей поміж рисовими терасами, вхід до якого коштує 50 грн з особи. Звичайно, що око європейця радують всі ці краєвиди і екзотичні народи, але відчуття таке, ніби заплатив за відвідини зоопарку. Зовсім поряд-село Сін Чай, поки що безкоштовне для відвідування. Всюди по дорозі бігають великі і малі в’єтнамські свині, пасуться буйволи, що чекають на роботу, бо не техніка, а тварини тут поки що обробляють тераси. Маленькі дерев’яні хатки з однією-двома кімнатами і вогнищем посередині, сотні дітей, босих, брудних, на ходулях і мотобайках, гасаючих полями. До туристів тут звикли. Гроші не просять, але силують сувенірами. Села Сапи нагадали мені наші ромські табори і закинуті гірські села.
Типові сувеніри-покривала, прикраси, ложки з буйволиного рогу, гаманці, косметички, чай, кава.
Пробули ми тут три дні. Не витримали вологості, поїхали далі.
Витрати:
Готель 10$/доба
Мопед 3-5$/день
Їжа одна з найдорожчих 220грн вечеря, 50-100грн сніданок/обід за двох
Сувеніри:
Сережки-50грн, ложка-50грн, чай-20-25грн, кава-70грн
Sleeperbus Сапа-Ханой-Хуе 11.00-06.30 по 25$ з особи
Сапа-Хуе
Після Сапи ми толком не знали, куди поїдемо далі, тому просто наугад вибрали стародавню столицю останніх імператорів династії Нгуен з непристойною для українських вух назвою Хуе. Місто було визнано першою світовою культурною спадщиною у В'єтнамі і взято під охорону ЮНЕСКО. Знаходиться воно якраз посередині всієї країни, близько біля моря, але без пляжного відпочинку.
Переїзд Сапа-Хуе був нестерпно довгим і важким. Водії всю дорогу сигналили як навіжені і не давали спати. Тут якось зразу все пішло не так. Автобус зупинився не на вокзалі, а біля якогось готелю. Водій поспіхом почав викидати речі всіх, хто виходив, на вулицю і виштовхувати нас. Ми не могли зібратися, все розкидано, взуття, Аріша у натовпі. Суцільний стрес. І поки ми стояли, орієнтувалися по карті, кудись зник мій великий наплічник. Ми кричимо, хазяйка готелю махає в бік таксі, в якому від’їхали якраз гості, Віталік біжить за машиною, наздоганяє, нема наплічника. Я даю гроші чоловіку поряд на мопеді, він відвозить Віталіка за автобусом на станцію, марні пошуки. І тут мене сяйнуло зайти в сам готель пошукати, бо не могли ж повз нас винести величезний наплічник, щоб ми цього не помітили. І, о диво, він захований під сходами. Виявляється, то такий трюк, додаткове заробляння грошей. Ви поселяєтеся саме в той готель, поки будуть шукати ваші речі, потім знаходять і просять гроші за роботу і таксі. Добре, що все добре закінчилося.
Готель ми шукали дуже довго, бо мали лиш назву кварталу, плюс були виснажені і зістресовані. Нарешті знайшли щось більш-менш не зовсім брудне і знов повалилися спати.
В путівниках пише, що обов'язково варто подивитися Заборонене Пурпурне місто і Ароматну річку (Perfume River). Про ріку вони, видно, пожартували. Брудний, не ароматний потік абсолютно не приваблює нічим. Вхідні квитки у Цитатель дуже навіть недешеві. Зате їжа тут була найсмачнішою і найдешевшою, а Аріша - найпопулярнішою білою дівчинкою. Мопед ми перший день не брали, пішли шукати пішки. Знайшли без проблем. Тут вже було набагато тепліше, ніж на півночі, температура на кінець грудня була десь 18 градусів.
Наступного дня ми взяли мопед і поїхали шукати гробниці імператорів, відомий дерев’яний міст і рисові поля. Будьте готові до шаленого руху і відсутності правил пересування. Гробниць всього є 6, ми подивилися 2, цього достатньо. Тим більше, що ціна за гробницю біля 100грн з людини. Рисові поля все ще вражають, хоча вони вже не на терасах, а на рівнині. У воді пасуться буйволи і шукають здобич різні пташки. Мостик теж вразив, тим більше, що знаходиться він біля школи, де можна побачити багато школярів у формах і червоних галстуках.
Судячи з гробниць, імператори за життя парилися не добробутом народу, а своїм власним після смерті.
Висновок такий: нам не дуже тут сподобалося. Якщо часу в обріз, можна залишити Хуе без уваги. А замість того поїхати до печер, які ми пропустили дорогою з Сапи і мусіли вернутися.
Витрати:
Готель 150грн/доба
Вхід у Цитатель 150грн/особа
Скутер 4$+заправка 1.5$
Гробниця 100грн/особа
Їжа 20-30грн/особа/обід
Аліса Смирна, сеціально для Zaholovok.com.ua