30 червня 2013 року. в Ужгороді одночасно відбуваються кульмінаційна частина Параду наречених і концерт фрі-джазу в галереї Ілька. Контрасти: максимальна для Ужгорода масовість і показова камерність. Аналогії: події, які відбуваються завдяки ентузіазму і покликані зробити Ужгород цікавішим, насиченішим, привабливішим. Події, зважитися на які треба було, знаючи, що йдеш проти певних стереотипів. Події викличні.
Ну і головне - події благодійні. Правда, Парад благодійний у найпрямішому значенні цього слова, а щодо концерту фрі-джазу, то, виходить, що ентузіасти і власники закладів, навіть найбільш солідних у місті (а саме галерея Ілько в цьому випадку) не припиняють активно діяти без будь-яких на те матеріальних підстав як самоцілі. І музиканти дуже серйозного рівня виступають, виступали і ще, напевно, довго виступатимуть заради того, щоб музика відбувалася і щоб відбувалася комунікація між тими, хто її має і спраглими справжньої музики слухачами.
Ну і конкретика: 30 числа місяця червня 2013 року в Ужгороді одночасно відбулися наймасовіший за характером і найкамерніший заходи. Цікаво було, переходячи вуличками з кілометр від одного до іншого, раптово усвідомити, що класно, коли в людей є вибір і коли насиченість подіями дозволяє дати всім по ласому шматку того, що сприймаєтся зором і, в іншому випадку, - слухом.
І що круто: на підході до Параду наречених, який продовжується, зустрічаю Олександра Глядєлова, одного з найсильніших фотографів України, в компанії Гудаків. Все сходиться.
І найважливіше - дякую Марку Токару і Михайлу Балогу, які є гордістю української музики, і галереї Ілько, яка в себе здійснила їхній перший спільний концерт.
Ну і дякую організаторам Параду, особливо Сергію Денисенку, завдяки якому в Ужгороді можна випадково зустрітися з крутими людьми.
Резюмую: ми повільно і впевнено рухаємося до того, щоб в нашому місті було приємно, звучно і насичено. Я про ентузіастів.