Селиський ракаш
Як магазин у закарпатському селі об'єднав людей, ідеї та виробництва

Закарпаття багате не тільки природними прекрасностями. Його творять, у першу чергу, люди, котрим небайдужий рідний край і рідний дім. Люди, які, втілюючи власну мрію, намагаються допомогти іншим. «Селиський ракаш» – приклад спільної праці, що об'єднала людей, їхні ідеї та мрії. Це не тільки магазин, в якому зібрані найсмачніші локальні продукти, це – концетрація закарпатської щирості й відкритості, простір, наповнений своєю філософією і своїми цінностями.

Ідея відкрити магазин з'явилася у команди засновників "Селиської сироварні" ще у 1995 році. Тоді це планувалось, як магазинчик, де була б представлена тільки продукція сироварні. Через 25 років концепція змінилася, доповнилася і зараз
"Селиський ракаш" – це магазин, де представлено більше 200 продуктів від 22 локальних виробників. До відбору продукції власники магазину ставляться дуже відповідально, – сюди не потрапить випадковий продукт, який не знають чи не кушутвали засновники "Селиського ракаша", продукт, який вироблений із немісцевої сировини чи продукт, виробник якого не поділяє філософію локальності й екологічності.

– На цьому місці колись була єврейська хата, в які мій тато ходив в дитячий садочок, – розповідає Інна Пригара, ідейна натхненниця і засновниця магазину «Селиський ракаш». – Тоді в різних частинах села було кілька хат, де були облаштовані або дитячі садочки, або початкові школи на присілках. І це був дитсадок, який знаходився просто в центрі села. На жаль, у радянські часи цей будинок зруйнували. Коли ми просили в сільської ради землю для сироварні, нам цю територію також дали в постійне. Фактично вже у 1995 році тут було заплановано, що колись ми тут зробимо невеличкий магазинчик для сироварні. Руки тоді до того так і не дійшли, але зараз ми вирішили зробити тут магазин локальних продуктів, і тут , на цьому ж самому місці, збудувати традиційну хату, трошки збільшити її в розмірах, щоби було комфортно, і зібрати місцевих, локальних виробників, які репрезентують наш регіон, і можуть бути дійсно крутими, смачними й екологічними.
– Пройшло не багато і не мало – 25 років. І тепер ми його (магазин – Авт.) відкриваємо. Років п’ять тому ми сіли і почали думати, що щось треба робити, щось треба будувати. Колись я магазин зовсім інакше бачив. Я уявляв, що це буде магазин тільки мій, тобто, у ньому буде продаватися продукція тільки моя. Я його зроблю, побудую і хочу продавати тільки свій продукт. Але пройшов час, ми добилися багато чого. І я задумався над тим, що є багато людей, котрим, можливо, потрібна моя допомога, – каже Петро Пригара, засновник "Селиської сироварні".
– До нас приходять різні європейські, американські організації, пропонують гранти. – каже Інна. – Ніби, об’єднують виробників, але на фініші, переважно, ці об’єднання не дають ніякого результату, бо вони перестають функціонувати рівно у той момент, коли закінчуються гроші. «Селиський ракаш» має стати тим місцем, яке об’єднає людей, об’єднає ідеї і об’єднає виробництва.

Можливо, це банально, але це – правда: якщо продукт не смачний, споживач його не полюбить. Тому навіть з тими виробниками, які є у нас зараз у магазині, ми спілкуємося постійно про смак, ми його покращуємо, обговорюємо, спілкуємося з клієнтами тут, на місці.
– Продукти для магазину ми відбираємо за дуже специфічними критеріями. Перше – це те, що виробники мають знаходитися від нас в радіусі максимум 150 кілометрів. Друге – власник бізнесу має також працювати на виробництві, бути задіяним у всіх процесах. І найважливіше, звичайно, те, звідки походить сировина і як цей продукт виготовляється. Тобто, якщо це ж продукт дуже великого, масового виробництва, то він до нас не потрапляє. І, звісно ж, є питання філософії роботи, – ми відбираємо виробників, з якими ми маємо певне порозуміння в тому, якими мають бути локальні продукти, як має розвиватися регіон, чому саме локальні продукти, чому екологічне спрямування і чому не можна стати індустріальним виробником, – пояснює Інна Пригара.
– Друга складова цього проекту – це кав’ярня. Вона змусила нас піти на компроміс – взяти один продукт, який не є локальним. Кави, на жаль, в радіусі 150 кілометрів ніхто не виготовляє. Але ми хотіли мати хорошу, якісну каву в селі. Тому це єдиний продукт, який є не місцевий, але представлений у «Селиському ракші». І все це тому, що наша команда – трошки кавомани і ми хотіли мати не тільки трав’яний чай тут на місці, але й каву.

Бібліотека має виконати соціальну функцію: я хочу, щоби діти, які вчаться у Нижньому Селищі в школі, почали більше читати. І, якщо хоча би в кожному класі знайдеться двоє-троє дітей, які стануть нашими постійними читачами, це буде мій особистий невеличкий успіх, – каже Інна Пригара.
Аня Семенюк, спеціально для Zaholovok.com.ua
Селиський ракаш