Різдвяні історії. Закарпаття: Марія Бадида

Різдвяні історії. Закарпаття: Марія Бадида

Ми знову у затишній студії краси "Beauty Box Studio". Візажист Анастасія Лесів пригощає нас смачною кавою і робить макіяж, фотограф Роман Січкар і оператор Андрій Ніколаєв фіксують нашу розмову, а ми збираємо спогади про Різдво від найвідоміших ужгородців. Цього разу власними різдвяними спогадами і збереженими до сьогодні традиціями з нами поділилася головний податківець Ужгорода Марія Бадида.


Детальніше - у новому випуску "Різдвяних історій. Закарпаття" від Ужгородського прес-клубу.

Зйомка: Андрій Ніколаєв.
Монтаж: Наталі Панько.

Різдво – це одне з найбільш затишних, теплих, родинних домашніх свят. Думаю, що його люблять не тільки дорослі, а й діти, всі чекають Різдво. Зрозуміло, що найкраще зустрічати Різдво і бути на святій вечері – це на селі, а не в місті, це я вам точно скажу. І в дитинстві, і поки не було своєї родини, син не женився, невістка не прийшла, онуки не народились – завжди збиралися у батьківській хаті. Це було дуже цікаво і так ти себе по-справжньому відчував, що це є свята вечеря, що це є свято. Мама вибирала найгарнішу скатертину, клала її на стіл і по черзі, які страви були готові, ми їх виставляли. Зрозуміло, це повинно було бути 12 пісних справ.

Я запам’ятала, що коли після вечері виходиш на вулицю, то відчуваєш таку значну величину!.. Якусь таку безмежність. Як правило, завжди є ясне небо, зірки на небі, ти на них дивишся і відчуваєш себе такою маленькою, бо над тобою – дуже великий простір, у місті такого не відчуваєш. Це є безумовно незабутнє.

Коли стіл був накритий, зійшла перша зірка, батько пішов до стодоли, приніс сухої соломи, постелив і посипав під столом, біля стола, ми всі сідали за стіл, обов’язково мав бути солом’яний сніп. Його в інших областях України називають дідух, а у нас – солом’яним снопом називали. Пам’ятаю з дитячих років, що коли починалися жнива і косили пшеницю, овес, то мама завжди вибирала найкращі стебла, спеціально сушила і зв’язувала у великий сніп. На Різдво красиво обгортала рушником і так його заносили до хати.  

Третій атрибут, без якого ніколи не обходилися і дотепер воно так є – мама випікала великий корачонь, він стояв на столі від Святвечора аж до Богоявлення, і зараз у нас так є. Мама прикрашала його родзинками, горіхами, чим тільки могла. Ми стараємося дотримуватися цих традицій і у місті. Бо це гарне свято, на яке завжди до нас приходять діти, після вечері починаємо колядувати, дуже люблю колядки «Нова радість стала», «Бог предвічний». У нас є книга видавництва «Закарпаття», де зібрані колядки усіх районів нашої області. І от поки ми всі колядки Березнянщини переколядуємо, то вже і настає час йти до церкви на всеношну. Дуже люблю вечірню літургію! Гарно прибраний храм, усі святкові, чекають, коли Владика буде нести Ісусика і ставити його у вертеп.

Це найпрекрасніші свята, які ми дуже чекаємо. Разом з онуками прикрашаємо дома ялинку, ми не є сторонниками модних прикрас у, наприклад, одній кольоровій гамі. На нашій ялинці – різні прикраси різних періодів, від сорокових років, ще від наших батьків. Як мода мінялася, так у нас по дві - по три іграшки з різних десятиріч є.

У нас завжди велика густа ялинка. І от коли приходить Різдво, приходять колядники, виключаємо світло, запалюємо свічку, вмикаємо гірлянди – думаю, що більшого задоволення бути не може…

А коли ми закінчували вечерю в селі, то, пам’ятаю, мама зв’язувала рушником виделки і ложки, щоб ми всі були разом, в купі вся родина – так завжди мама говорила.  А також завжди казала мені до Святвечора помиритися з усіма, з ким можливо були конфлікти, простити усім і попросити пробачення. Щоб і душа твоя, і серце були щирі, щоб це було гарно, приємно, родинно. Цих традицій стараємося дотримуватися і сьогодні.

 

 

Loading...

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
CAPTCHA
Питання для відсіювання автоматичного коментування.
Введіть відповідь на питання
Loading...