Ранкова кава
з Оленою Арбузною
Перша асоціація з цією яскравою жінкою – нестримна енергія, друга – хороший настрій, третя - сміливість. Вона не боїться знаходити цікаві проекти і заняття не тільки для себе, а передусім для оточення. Їй подобається заряджати енергією оточення і щиро радіти за успіхи інших. Олена Арбузная, яка насправді Ресенчук (про це далі у подробицях), відома зумба-тренерка, творча людина, ініціаторка багатьох цікавих освітніх проектів та подій. Ми вирішили отримати теж трохи «арбузної» енергії. І покавували :)
Перша асоціація з тобою – це невичерпна енергія. Де ти її береш і чи насправді цього драйву стільки багато?

Переважно це так. Деколи вдома у мене менше енергії, як по життю, але мені здається що все завдяки зумбі. Ця історія почалася два роки тому, я нарешті знайшла справу, яка мені подобається, і вона підживлює дуже сильно. Дівчата, що приходять втомлені на тренування увечері після роботи, вже через годину через годину активні і заряджені. Ми один одного підживлюємо. Для жінки дуже важливо бути ресурсною, вона має приділяти собі час і займатися не тільки дітьми і роботою, але й собою.

Зумба - не єдине твоє заняття. Чим ти ще захоплювалася?

Все починалося з бухгалтерії: у батьків був власний будівельний бізнес, я працювала там бухгалтером. Потім з'явилися діти. Мене питання виховання та розвитку дітей дуже цікавило, ми з чоловіком готувалися до того, що будуть діти, я читала відповідну літературу. Коли народився перший син, вже багато чого знала. Мені навіть друзі казали: Лєна, ти стільки знаєш про дітей, тобі треба зробити дитячий клуб. У той час я активно шукала матеріали в інтернеті. В Україні відкривалися усілякі центри і я створила свій. «Матрьошка» називався. Мій чоловік робив дерев'яні іграшки по методу Монтессорі, було цікаво. Але в певний момент я зрозуміла, що віддаю багато часу іншим дітям, а чоловік сидить в цей час сидить з нашими. Мені саме запропонували бути дитячим аніматором, тож проводила свята різноманітні, а також вела весільні церемонії, займалася декором весільним. Потім була пауза, третя дитина, заняття розвитком усіх трьох. Коли я працювала дитячим аніматором, чоловік знайшов оголошення про спеціальну Школу аніматорів і запропонував мені туди поїхати повчитися. Перший раз сам виштовхнув з родинного гнізда, від 3-ьох дітей і я поїхала у Москву на 2-3 тижні. Зрозуміла, що треба деколи бувати без родини, і це наповнює. Всім від такого краще, засмикана мама стає лагідною та спокійною.

А де ти знайшла зумбу?

Спочатку потрапила на фіткьорвс -- сестра подарувала абонемент на 10 відвідувань. Потім мені там запропонували бути фітнес-інструктором. Згодом відчула, що не дуже все-таки це підходить. Зовсім випадково подруга запросила на відкрите заняття Ані Молнар, яка вела зумбу. Це було кохання всього життя! Я взагалі з 6-ти років до 16-ти років танцювала. Востаннє – у БЛІЦі в ПАДІЮНі. Коли я стала студенткою, перестала ходити на танці. Але мені цього бракувало. Я помічала, коли дивлюсь танцювальні виступи, то мурахи по шкірі прямо. В одній книжці з саморозвитку, якими я захоплювалася, було завдання: уявити 5 інших життів, ким ти б хотіла бути. В одному з них я написала, що танцювала б. І тут раптом зумба, і фітнес і танці! Я відразу захотіла стати інструктором, проте ще думала місяці 2-3, і зрозуміла – хочу цим займатися.

Ти віриш у теорії позитивного мислення? Якщо думати, візуалізувати, Всесвіт тоді це надасть в реальності?

Абсолютно! Якщо правильно підійти, то це точно працює.

Правильно, це як? Записати, намалювати, вчинити якусь дію?

Треба бути впевненим, що це вже в тебе є, не думати, що я хочу щось. От приклад. Минулого року життя склалося, що цьому вмінню створення реальності, вигідної для тебе, треба було навчитися. Я повернулася додому після складної поїздки. Чоловік покликав поїхати з ним у «Нову лінію» на розіграш. Погодилася, приїхали, вирішила матеріалізувати думку, як чоловік виходить, виграє перший приз. Спочатку розігрували третє місце. Кілька чеків витягли, людей не було. І тут оголошують наше прізвище. Ну добре, думаю, у нас чек ще один є. Я собі сіла збоку, якась жінка і каже: «Ви вже виграли, можете посидіти». А я їй у відповідь: «Ми прийшли за першим призом!» Тут розіграш першого призу, я сиджу, кожен раз серце стискається. І тут знову витягують наше прізвище! Ця жінка так на мене глянула :) Це був момент, коли навіть Стас, мій чоловік, повірив, що задумане збувається.

Повернемося до виховання дітей. З першим ти ґрунтовно готувалася. Як щодо наступних? У соцмережах можна часто зустріти відповідні мемчики про те, що наступні діти ростуть сам по собі.

Я з самого початку начиталася текстів класних людей і ставилася спокійно до появи дитини та подальшого її виховання. У мене батьки більше переживали: пхали палець у ванну, коли купала малого, і робили вигляд, ніби після процедури у дитини нирки відваляться. У мене діти ходили по хаті напіводягнені у +18, без шапочок. Навіть педіатр казала, що вперше таке бачить. Дітям треба давати свободу, треба бути поряд. Якщо не дуже навколо них скакати, вони навчаться відчувати себе і створювати якісь свої рамки. Я з усіма дітьми була спокійною з самого початку.

Але справді з третім вийшло, як у тій фразі «третя дитя росте як трава». Менше часу є вчити читати, трясти кубиками. Одні від одного переймають знання. У мене так другий навчився читати у 4,5 роки. Я думала, що це неможливо. Сталося так: коли старшому було 6,5 роки, я з ним займалася кубикам Зайцева, щоб навчити читати. А менший був поряд. І тут він починає читати, а в 5 сидів з великими книжками. З третім це не спрацювало.

От вони і звикли самі вчитися. У тебе діти на домашньому шкільному навчанні, наскільки пам'ятаю?

Двоє дітей. Третій ще малий. Мені подобається вільне життя з домашньою освітою. Хоча це накладає на батьків якісь обмеження. Деколи думаєш, як прекрасно пороздавати їх по садках, школах.

Домашнє навчання дітей дисциплінує?

У нас досить вільне виховання. Я мушу їх навчити упродовж початкової школи, як треба вчитися, а далі мають працювати самі. Якщо є потреба, можуть просити про допомогу. Зараз старший вчиться сам, трохи допомагаємо, але переважно сам. Отримали табель у червні, відносно непогано. Є над чим працювати. Чекав, як я відреагую. Я йому спокійно сказала, що саме треба підтягнути влітку. У домашньої освіти є певні плюси і певні мінуси, точно такі, як і в школі. Тут є самостійність і розуміння того, що ти вчиш. Ти бачиш, у чому дитина сильна і як розвивати ці сильні сторони.

Коли перший йшов на самостійну освіту, чи легко ти це вирішила? Як реагували родичі, бабусі, дідусі?

Ще коли я тільки була вагітна на 8-му місяці, читала тематичні розсилки і мені траплялася інформація про сімейну освіту. Я не шукала цієї інформації, вона сама мене знаходила. Багато дітей батьків з форумів були на домашній освіті, мені здавалося це прикольним і з певним сенсом. Хоча б для початкової школи: піти на річку і подивитися на мальків у водичці або якихось пташок. Ми скуповували різноманітні книжки, маємо цілу бібліотеку: «Занимательная физика», «Занимательная химия», все, що може бути «занимательное». Скуповували визначники рослин, тварин. Нам задавалося, що діти будуть самі підходити і читати. Крім того я бачила, як мій двоюрідний брат ходить до школи. Такий маленький, йому б погуляти, а в нього знову уроки. Вдома мусять конспектувати тему, а в школі конспекти перевіряють. Я дивлюсь, а це фактично і є самоосвіта, тільки з контролем у школі. Тому сумнівів щодо домашньої освіти у нас не було, зате вони були у моїх батьків. Доки я два роки тому назад не сказала мамі: «Ти так класно розбираєшся в історичних моментах, повчи історію з Андрієм!» Коли вона пірнула з нами у цей процес навчання, вже менше говорить про те, що ми «гробим будущее своих детей». Вони змирилися з тим, що у нас все виходить. Я знайшла таку спільноту «Освітній експеримент», які влаштовують табори для дітей. Достатньо з ними поспілкуватися і побачити, які це класні люди, і батьки суперові, і діти надзвичайні. У мене є підтримка -- ця банда.

Арбузная- це прізвище?

Псевдонім, він з'явився в той момент, коли я з «Однокласників» переходила у ФБ. Ще була на дівочому прізвищі і подумала, що треба відокремити якось своє життя і ФБ- історію.

Але майже всі думають, що це твоє справжнє прізвище. Ми і в заголовку інтерв'ю та напишемо :)

Всі так і думають. І коли я роблю, наприклад, грошові переводи, перепитують: «Це від кого?». «Це від мене, - відповідаю. - А, ти не Арбузна!?

Помітила у тебе чимало побрякушок із зображенням кавунчика.

Це вже пішло у маси! Мені привозять подарунки, маю шкарпетки з кавунчиками, коробочку для навушників, блокнот, ручку. Як можна щось таке побачити і не купити! У мене своя колекція: є чашечка, сережки, футболка, прикраси. Брошок наробила. Мені подобається картина Ван Гога «Зоряна ніч», я виготовила стилізований кавунчик. Це вже любов, не зупинитися!

Як три речі тобі потрібні для щастя?

Мені особливо для щастя нічого не треба. Якось була на йога- курсах, вони сказали: щастя, коли живеш тут і тепер. У мене виходить подивитися на хмаринки, ідеш – повітря пахне квітучими липами. Маємо купу приводів для щастя, треба бути тут і тепер. Це мій улюблений стан. Дуже люблю, щоб люди відчували себе щасливим. І займатися тим, що тобі подобається. Коли вдається зробити так, що людина знайде те, що їй подобається і вона це робить. І тоді я знову щаслива.

З якими видатними особистостями ти б посиділа за чашечкою кави?

З Паоло Коельйо. Коли він був мейнстримом, я його не читала. Не люблю робити те, що модно. Але зараз він мені настільки близький. Розділяю його світосприйняття. Зустрілась би з ним із задоволенням.

А якби ти зустрілась з Богом, про що ти його б спитала? Маємо кілька традиційних для «Ранкової кави» питань.

Такі класні у вас питання :)

Я не така віруюча людина, але у мене є абсолютні відчуття і впевненість, що Бог існує і він є всюди. Всі релігії, мені здається, говорять про одне й те саме. Навіть люди, які вважають, що Бога не існує, все одно вони говорять про те саме. Він є навколо, завжди, постійно. Це ж хочеться спитати глобальне для всіх, мовляв, дізнаюсь, всім скажу і ми все зрозуміємо! Але зовсім банальне спитала б: порадь книжку, фільм, щоб ми подивилися і зрозуміли. У мене все крутиться навколо людського щастя.

Які маєш улюблені книжки, є час для читання?

Я дуже хочу зараз читати. Останнім часом так виходить, що вивчаю книжки по саморозвитку. Треба зупинитися вже це читати. Я люблю Барбару Шер, у неї є багато книжок. Одна з них -- «Разреши себе мечтать», про мрії. Почала читати цю книжку, коли мені було 36. Думала собі, от стільки років, хтось вже став кимось, а в мене діти та дитячі центри в анамнезі, хапаюсь то за одне, то за друге. А в цій книжці було якраз про таких людей, які цікавляться всім по трохи і їм здається, що вони бездарні. Таких людей авторка називає «сканери» і все це абсолютно нормально. Після цього щастя у моєму житті з'явилося, я перестала себе гризти, що багато що вмію, але нічого не довела до кінцевої мети.

Захоплююся Стівеном Кінгом, читаю «Зелена милю» англійською мовою. Намагаюся читати книжки в оригіналі. Не так просто вдається, але завдяки тому, що я читала твір російською мовою, мені легше. Я кайфую.

У мене є улюблена книжка японської поезія. Крім класних японських ілюстрацій, цікаво те, що кожна поезія розбирається перекладачем і пояснюється: чому ці символи використані, що це означає. Коли ти просто читаєш літературу не маючи культурного підґрунтя, то можна з чогось і посміятися. А в цій книжці все пояснюється. Якось я придумала свою азбуку щастя. От на «я» це мала бути японська поезія.

Які риси у чоловіках, а які у жінках тобі подобаються

Дуже подобається, коли жінка жіночна, спокійна, лагідна, коли всі поряд з нею відчувають себе спокійно, нетривожно. Треба бути у внутрішній рівновазі. Знову ж таки «треба». Взагалі жінки нічого не повинна. Я такі слова не люблю. Це не виключає того, що вона класна бізнесвумен. Але коли жінка – мужик, це не те. Часто буває так, що жінка має тягти на собі багато чого. Може їм подобається, я б не хотіла.

Щодо чоловіка, то з ним має бути весело. Якщо у вас однаковий рівень гумору, це --стабільні відносини. Поряд з ним повинно бути спокійно. Ти знаєш, що він сильний, хочеш -- будеш сильна або можеш калачиком звернутися. Веселий, сильний, ніжний. Одним словом, такий, як мій чоловік

Що ти не сприймаєш у людях?

Не люблю, коли людина не може вирішити щось, а викручується. Добре, коли є чіткість бачення проблеми. Не люблю, коли люди скиглять, знаходять винуватця в чомусь іншому. Кожен є відповідальним за те, що відбувається не тільки біля нього. І не требу шукати винних.

Чи маєш девіз по життю, крилатий вислів?

Якось на курсах в Ужгороді сподобалося одна позиція: на кожну ситуацію можна глянути з двох боків. У житті може бути або проблема, або ти кажеш «Ого!» - і кожна проблема стає пригодою. Треба «ого!», щоб це була пригода. Абсолютно моє бачення: все що відбувається – все на краще!

Що може вибити тебе з рівноваги?

Усякі несправедливості. Такі речі мене справді вибивають з рівноваги. Підлітками ми гостро відчуваємо несправедливість і у мене це трохи є. Як так можна було зробити?! Розумію, що це у моєму мозку, відключи -- і все буде добре. А не можу.

Ти себе пробувала в різних сферах, чого б хотіла ще навчитися?

Я людина-сканер і, якщо щось цікаве є, я хочу вчитися. Зараз найближче для мене тілесно-рухова терапія. Це поєднання психології з рухом. Знайомий психолог з Києва порадив, каже, дуже класна штука. Люди проходять танцювати, рухатися, спеціальним чином підібрана музика, через тіло людина проживає певні події, емоції. Терапія за рахунок руху і музики.

Також мене цікавить таке явище як тейпування. Я сильно вдарила коліно, будучи на одному із заходів. Мав бути дикий синець, якраз проходила повз стенд, де інформували про такий вид медичної допомоги. Мені наклали лейкопластир певним чином і набряк спав до вечора, наступного дня я танцювала. Ще, виявилося, є естетичне тейпування -- зморшки підтягуються :) Такі речі мені цікаві, також хочу пройти курси збалансованого харчування.

У світі стільки всякого цікавого. Хочу знову малювати. Одна з освіт у мене -- художня. Вдома не встигаю цим займатися, але дуже хочеться.

І наше традиційне питання про каву. Любиш? Яку? Готуєш сама?

Десь років до 33 я взагалі каву не пила. Потім ми не поїхали до наших родичів в Тернополі. Вони запарили свою тернопільську каву і «підсадили» мене на цей напій. П'ю каву тільки з молоком. Мені в каві подобається не стільки смак, скільки аромат. Сама я не вмію якось особливо її готувати. Спеціально навіть ходила до Каті Мучички на майстер-клас у «Чічку» на лате-арт. Навчилась варити каву в апараті, наварила порцій 12-15: кава, капучіно, лате. Там виходило, а вдома не вмію і все :)



Ірина Бреза, спеціально для Zaholovok.com.ua

Фото: Аня Семенюк

P.S.

Ми любимо вранці пити каву. Часто п'ємо її у компанії з цікавими людьми. Чуємо при цьому цікаві думки, які інколи розважають, часом – змушують замислитись, а віднедавна все більше викликають бажання записати їх і поділитися з читачами нашого сайту. Тому започаткували рубрику «Ранкова кава». Щотижня читайте нові розмови. Усього з кількох запитань (частина – із знаменитої анкети Марселя Пруста), тільки щоб вдало розпочати інформаційний день за горнятком кави у гарному товаристві. Чекаємо Ваших пропозицій щодо осіб, яких Ви хотіли б "почути" за "ранковою кавою".

Ваш Zaholovok.com.ua

Ранкова кава з Оленою Арбузною