Ранкова кава
із Діаною Швардак
Закарпаття після тривалої «перерви» знову отримало інститут представника Уповноваженого ВРУ з прав людини. Мешканці області відтепер мають до кого звернутися у разі порушення своїх прав, а чиновники усіх рівнів, усі державні структури мають місцевого «ревізора», що не підпорядковується нікому з них, а лише напряму Уповноваженому. Людиною, на яку зараз покладають надії усі, кому важливі їх конституційні права, стала Діана Швардак. З нею кавуємо сьогодні.
Вас не часто можна зустріти в медіа. Складається враження, що уникаєте публічності?

До певної міри так і є, можливо, уникаю інтерв'ю, щоб нікому не нашкодити.
А тим більше, зважаючи на специфіку Закарпаття.
Закарпатці специфічні до «ревізорів»?

Те, з чим я зіштовхуюся кожен день – більшість органів державної влади у нас очолюють чоловіки. До слова, моїм попередником був чоловік, старший за віком, а стать та вікова категорія відіграє своє. Тепер коли на перевірку приходить 25-річна жінка, то це викликає різну реакцію. Плюс дається взнаки менталітет закарпатських чоловіків, які апріорі сприймають жінку як слабку стать. Зате коли починаєш проявляти свою чітку позицію, то вони конкурують зі мною на рівних. І тут вже ніяких привілеїв мені з огляду на те, що я жінка, не дають. Це те, з чим я справді маю справу кожен день.

Хоч я підпорядковуюся тільки Києву, але тут, на місці, працюю в чоловічому світі.
А що Ви цінуєте в чоловіках на противагу такому ставленню до статі?

Ціную, коли дотримують свого слова. Чоловік повинен бути людиною не слова, а діла. Це для мене найважливіше, якщо йдеться про робочі аспекти.

А щодо сім'ї?

Звичайно, це турбота про свою родину. Також дуже ціную відповідальність.

Ви говорили про чоловічий світ Закарпаття, а як Вам працюється із безпосереднім керівником, жінкою?

Я дуже задоволена своїм керівником, це надзвичайно мудра, розумна жінка, з якої можна брати приклад і яка надихає на те, щоб завжди перемагала справедливість. Вона є одним із уособлень жінок, яких можна наслідувати.
Хто саме із історичних жіночих постатей Вам близький?

Звичайно, це Маргарет Тетчер, яка зуміла вплинути на хід історії, для мене це вражаюче.

А якби Ви мали такі ж важелі впливу на історію, що змінили б у своїй країні?

Напевно, як і вона, я б хотіла змінити розвиток історичних подій. Якщо в масштабах України, то насамперед діяла б так, щоб закінчилася війна.

Який основний урок Ви винесли із займаної посади наразі?

Основне, що я навчилася на своїй роботі, будучи тут, на Закарпатті, щодня спілкуючись з людьми – це саме школа спілкування. Я щодня вчуся комунікувати, вислуховувати проблеми людей, а це щодня люди з різними статками, різним статусом. Можливо, погано, що я через свій характер (або, можливо, це через молодість?) намагаюся пронести проблеми всіх цих людей через себе, завжди намагаюся допомогти і зробити все, що в моїх силах. Імовірно, державний службовець має діяти трохи по-іншому, суто у межах компетенції. Але я не можу інакше, все це пропускаю через себе, через власне серце.

Щодня чути і бачити проблеми та біль справді важко. Як відновлюєтеся від робочого навантаження?

Намагаюся якнайбільше мандрувати, а отже розвиватися, вивчати культуру іншого народу, знайомитися з кухнею. Це допомагає відволікатися від темпу щодня вислуханих проблем.

Що для Вас основне у професії?

Для мене пріоритетом завжди є права людини. В роботі це для мене дуже важливо. Тому, коли ми перевіряємо різні заклади, то мусимо думати саме з цієї точки зору. Недавно я перевіряла інтернати і терцентри для людей похилого віку. Коли стільки за день чую зламаних доль, як там, то намагаюся зробити все, що в моїх силах, зробити максимум для того, щоб цим людям було створено належні комфортні умови. Завжди буду стояти на їх захисті, бо їх так життя ламало, що якщо й далі це робити, то такого не витримає ніхто, і це просто несправедливо.
Вже зараз Ви досягнули кар'єрного успіху. Що порадите своїм одноліткам, які лише стартують, наприклад, на державній службі?

Головна порада, яку я можу дати для молодих спеціалістів – завжди вірити в себе. Бо коли я закінчила університет і казала, хочу працювати у Секретаріаті Верховної Ради України, то всі «обрікали» мене на поразку: «ти не зможеш». Та вони просто не знали, на що я здатна. Тому я знаю: головне - вірити в себе, а все інше складається відповідно.

Чи можете вже порівняти, чим робота у секретаріаті парламенту відрізняється від закарпатських ділових реалій?

Напевно, все відрізняється лише менталітетом закарпатців, а у більшості кардинально - нічим. Але саме тут я зіштовхнулася з чоловіками, які фактично не сприймають сильних жінок. І коли розуміють серйозність її намірів, то не дають ніяких жодних «поблажок», вони просто воюють зі мною на рівних (усміхається, - авт.).

А як взагалі жилося в Києві?

Із задоволенням, я дуже люблю Київ. У мене є там улюблені місця. Так, працюючи в Секретаріаті, я часто відвідувала їх і друзі знали, де мене можна знайти після робочих справ чи під час обіду. Навпроти міністерства юстиції є два заклади: ресторан «Фелліні» на Городецького і кав'ярня «Волконський». Друзі вже просто дзвонили і питали: «У «Фелліні» чи у «Волконського»?

А в Ужгороді вже маєте улюблену кав'ярню?

Поки ні.

В Києві не скучили за закарпатською кавою? Чи там вона Вам смакує так само добре?

Так само добре готують, як у нас, але мені на Закарпатті набагато приємніше проводити традицію кавування зранку, я сама із Закарпаття і, звичайно, мені цей регіон більш комфортний. Щодо кави, то віддаю перевагу 50/50 арабіки і робусти середнього просмаження. Зараз п'ю без кофеїну.

Чому без?

Бо сьогодні я вже випила три кави.
Як обрали саме правозахисну справу? Де вчилися?

Так склалися обставини. Але зараз розумію, що це моє. Почуваюся як риба у воді. Я закінчила міжнародні відносини в УжНУ, Національну академію внутрішніх справ, а також Національну академія при президентові України. Зараз пишу кандидатську з політології «Політична консолідація як чинник трансформації владного режиму в Україні».

То як вважаєте, наші політики здатні консолідуватися?

Не хочу висловлюватися на тему політиків. Взагалі ми як інституція секретаріату Уповноваженого з прав людини не політизовані, не маємо права підтримувати будь-яку партію. Тому на рахунок політики намагаюся не висловлюватися взагалі. І було б добре, якби це нарешті зрозуміли всі в області та не підозрювали якогось підтексту у результатах наших перевірок. Вони реальні та об'єктивні, а не з метою когось «похвалити» чи інших принизити. Ми ж говоримо не про партійну приналежність того чи іншого керівника, а про наявний стан справ у очолюваному ним закладі.

І я для того тут, щоб захистити права людей, для мене це в першу чергу.

Якого подальшого розвитку кар'єри Ви хотіли б? Та чи бажаєте повернутися до Києва?

Це життя покаже, як Бог дасть, так буде. Я зрозуміла, що планувати інколи можна не все, насправді все залежить від Божих планів, не лише від нас. Багато хто казав мені, що «поразка буде повна і не треба засмучуватися», але мені вдалося задумане, тому просто вірю в себе і надіюся, що все складеться успішно.

З якими проблемами до Вас звертаються закарпатці найчастіше?

Економічні, соціальні, багато проблем із земельними питаннями. Крім того, чимало порушень прав людини стається під час судового розгляду.

Ми, до слова, проводили в Ужгороді семінар для суддів, прокурорів і адвокатів.

Чи можете вже навести статистику. Де права закарпатців порушуються найчастіше?

Фізично я ще не встигла перевірити все. Але коли буде статистика по області, і по інтернатах, і по слідчих ізоляторах, ми це оприлюднимо.
Якою бачите свою професійну місію на Закарпатті?

Оскільки я із Закарпаття, то всім серцем прагну домогтися лише найкращих умов у всіх закладах, аби я могла пишатися нашим Закарпаттям і навіть якщо повернуся в Київ, то буду внутрішньо заспокоєна, що у нас є всі належні умови. Це одна з моїх мрій, яка стосується роботи. Хочу щоб для знедолених людей, яких життя немало побило, хоча б було створено той необхідний мінімум, який ми для них можемо забезпечити.

А особисті мрії?

Щоб всі мої близькі і рідні були здорові, прожили багато років і були завжди поруч зі мною, для мене це дуже важливо. Родинна підтримка надихає, дає сили, не важливо у яких аспектах, в яких проблемах ти на цей момент перебуваєш. Є ситуації, з якими можеш справитися і самотужки, але слово рідних, їх підтримка завжди потрібна, бо тримає мене в тонусі.

Чи стикалися Ви особисто з порушення прав людини, чи порушував хтось Ваші права?

Можливо, це буде занадто голосно сказано, але якщо чесно, то ні. Напевно тому, що я добре знаю свої права, згідно з Конституцією. І вмію їх відстоювати.
Ви казали на початку розмови, що до представника омбудсмена звертаються не лише знедолені малозабезпечені, а й заможні? Вони часто потерпають від порушення прав людини?

Так, чимало заможних людей звертаються також. Ви знаєте, на мене ніколи не впливає статус і фінансова забезпеченість людей. Якщо можу допомогти, то для мене не грає жодної ролі, хто він (чи вона), звідки прийшли, їх прізвища і посади.

Наскільки закарпатці активні у відстоюванні власних прав?

Люди часто зневірені у владі, мені це дуже дивно. І не вірять, що можуть себе захистити. Та що казати, дивуються навіть з того, що інколи готова зустрітися у неприйомний день. Вже це викликає здивування, настільки багато зневіри. Загалом я часто виконую і роль психолога чи адвоката. Іноді просто вислухаєш і людям вже легше, приємно, що хтось їх почув.

Хто звертається частіше: чоловіки чи жінки?

Я б сказала порівну. За статтю нема розподілу. Часто звертаються не самі громадяни, а професійні правозахисники, значна кількість адвокатів і громадських активістів. Громадські організації у нас дуже активні.

Ви казали, що любите подорожувати. Які напрямки Ваші улюблені?

Можу назвати одне з найулюбленіших місць відпочинку – це Дубай. Кожного року відвідую один і той же готель, бо це місце, пов'язане з приємними спогадами і мені дуже приємно там бувати.

А якщо Європа, то це Відень. Улюблена кав'ярня «Захер» і одноменне тістечко, його обов'язково куштую, якщо ми там.

Для мене подорожі важливі для того, щоб переключитися після того, що я бачу в інтернатах. Коли я, наприклад, повернулася в готель з перевірки у виправній колонії, то зрозуміла, що я щаслива людина, бо у мене є чисте ліжко, вечеря в ресторані, іноді люди це не цінують, поки не побачать , в яких умовах перебувають інші.

Моя робота змінює мої цінності.

Зі злочинцями працювати важко?

Для мене не має значення, дотримання чиїх прав я перевіряю. Люди не відрізняються стосовно належних їм прав, ув'язнений для мене – громадянин, який відбуває строк покарання. Він теж має права, які наша інституція повинна захищати.

Все-таки керівники побоюються за Вас у таких випадках через вік і стать?

Так, нерідко навіть уточнювали мій вік і стаж роботи. В уявленні наших закарпатців молодим перспективним держслужбовцем бути не можна. Це 40-50річна людина хіба, а от 25 викликає дуже велике здивування. Але, повторюся, коли є віра в себе, то вона переможе всі обставини, які лише є.

Але психологічно це важка робота, незалежно від віку.

Так, переживати чуже горе не є приємно. А я не вмію бути черствою і думаю, що не навчуся. Я впевнена, що мої цінності не заважають мені в роботі, а й навпаки. Але так, справді, іноді просто розмовляти важко почати після НПМ [Національний превентивний механізм] візитів...

А з психологом не пропрацьовуєте такі відчуття?

Ні, не зверталася. Я вмію справлятися. І ще, знаєте, іноді легше годину вислухати людину, яка плаче, ніж побувати у такій ситуації, коли заходжу на перевірку, а керівник державного органу починає з'ясовувати зі мною стосунки і не допускати до перевірки так, що аж доводиться за невиконання законних вимог представника складати адмінпротокол. Взагалі у моїй роботі дозволити собі емоції – це розкіш. І агресія від керівників структур приносить більше стресу, ніж розповідь людини на прийомі. Бо вона приходить з надією на те, що їй допоможуть, а отже з позитивом.

Ганна Твердохліб, спеціально для Zaholovok.com.ua

Фото: Михайло Вешеленій

P.S.

Ми любимо вранці пити каву. Часто п'ємо її у компанії з цікавими людьми. Чуємо при цьому цікаві думки, які інколи розважають, часом – змушують замислитись, а віднедавна все більше викликають бажання записати їх і поділитися з читачами нашого сайту. Тому започаткували рубрику «Ранкова кава». Щотижня читайте нові розмови. Усього з кількох запитань (частина – із знаменитої анкети Марселя Пруста), тільки щоб вдало розпочати інформаційний день за горнятком кави у гарному товаристві. Чекаємо Ваших пропозицій щодо осіб, яких Ви хотіли б "почути" за "ранковою кавою".

Ваш Zaholovok.com.ua
Поділіться кавою з друзями у соцмережах:
Ранкова кава з Діаною Швардак