Ранкова кава з Банди Шолтесом

Ранкова кава з Банди Шолтесом

Банди Шолтес (Bandy Sholtes),він же Андрій, він же успішний блогер, оригінальний "той-хто-придумує-слова-на-майках", а віднедавна -- популярний письменник. Хоча, чесно кажучи, популярний він вже давно. Але цього року письменницька слава закріплена офіційно: у видавництві «Фоліо» вийшла друком книжка Банди Шолтеса «T-Shirtологія».  «Напівтрикотажний» іронічний роман вміло змайстрованих коротких, часом філософських, а загалом житейських розповідей з авторськими ілюстраціями – це щось нове для закарпатської літератури. Звичайно ми поспілкувалися з автором за кавою і пивом.

Яким іменем більше користуєтеся?

Реагую і на Андрій, але всі друзі і знайомі називають Банди. Андрій це для офіційних документів. Чому Банди?  Колись директор школи мене так назвав, любив, хоча ставив мені трійки. Кличка перейшла у двір, у місто, і вже багато років у мене таке ім’я.

Чи читаєте написи на майках у перехожих?

Завжди читаю і намагаюся запам’ятати. Найтупіші записую, тому що насправді цікавих і веселих, смішних досить мало. Є дорогі по дизайну, а от з якимись написами, що мають сенс, досить мало. У всякому разі тут у нас. Закордоном частіше носять майки з класними висловами.

А де закордоном найбільше «маєчників» зі змістом?

Думаю, найбільш поширена така штука в Англії. А ще на фестивалях. На фестивалілюди одягають найвеселіше, що у них є, як мінімум одну маєчку, на якій щось класне написане чи намальоване.

Які предмети гардеробу варті уваги крім майок?

Досить перспективна тема -- написи на трусах. Але поки цією темою не займався. Ще інше, що люблю, - це кеди. Вони якось такі близькі по духу. У мене є 6 чи 7 пар кедів, серед них і «правосекторовські»  - червоно-чорні. Є ще одні шкіряні, ті, які потрапили у книгу. Не пам’ятаю навіть скільки їм років, вони ще все живуть. Але вони вже такі, що можна вийти з дому, а повернутися без них.

Займаєтеся ще «маєчним» бізнесом?

Займаюся трохи, коли є час. У мене була ідея зробити серію футболок, які є у книзі. Але готувався до Книжкового Арсеналу і не встиг. Було кілька готових, хотів їх десь показати. Проте вийшло так, що один знайомий забрав усі собі. Тепер книга популяризує майки і цікаво подивитися, що з того вийде.

Що відчули, коли одного дня стали письменником, твір якого надрукували?

Були найяскравіші два моменти. Коли перший раз ми домовилися з видавцем на Форумі у Львові, що книга виходить. А, по-друге, у Києві на презентації, коли книжку ще не бачив і мені дали кілька штук у книгарні. Ці два моменти найбільше схвилювали.

Я читав багато книжок по письменницькій майстерності, але в жодній не зустрів ситуацію, коли ти вже знаєш, що твою книгу видадуть і довго чекаєш. Дуже дивний період. Це починається з того моменту, як дізнаєшся, що вона вийде. У голові, ти вже живеш у тому світі, де книжка існує, а насправді її ще нема. Через події, що відбувалися в Україні (ну і через довгі новорічні свята)), вихід «Т-Shirtoлогії» затягнувся. Це було так довго, що інколи здавалося – мені це все приснилося.

Тепер я вже задоволений, але до виходу не міг уявити,  якою буде реакція читачів. Практично щодня мені хтось пише чи дзвонить і питають про книжку. Щодня є якісь новини, пов’язані з нею. Наприклад, на сайті «Комсомольської правди»  вийшла одна невелика рецензія. Вийшло смішно – мене назвали бізнесменом і британцем, хоча нічого в мене не питали. Я можу пояснити своє «британське» походження хіба тим, що у книзі є історія про те, як до мене приїхали друзі з Нотінгема. Ну й ім’я та прізвище (Bandy Sholtes) – для «комсомольского» вуха могло прозвучати «закордонно».

Промо-тур країною, як це роблять часто письменники, не плануєте?

Тур поки не планую. Насправді книга по Україні з’явилася не так давно, кілька тижнів тому. Ясно, що в Ужгороді вона розійшлася. Як піде по країні, не можу собі уявити. Хоча тур було б класно і цікаво. А з іншого боку, презентації настільки емоційно вимотують, що не дуже б хотів робити їх багато. Ну і насправді, мені здається, що автор мало чого може додати до того, що написав у книзі. Роман має говорити сам за себе.

Просуваєте свою творчість через соцмережі? Активно ними користуєтеся?

Спочатку я думав: якщо буду виставляти тексти з книги, вони просто розійдуться як безіменні історії, як анекдоти. Але коли вже знав, що книга вийде, осмілів і вирішив писати у фейсбуку частіше, але не те, що у книзі, а інші речі. Поступово якось з’явилася така звичка -  щодня виставляти якийсь текст. Недавно зустрічався з одними дівчатами, які хотіли придбати книжку. Вони думали, що «Т-Shirtoлогія» складається з того, що я пишу на ФБ.

Але це якось не дуже коректно по відношенню до читача – він візьме книжку і буде згадувати: о, а це я читав, і те, й інше. У книзі зовсім мало текстів, які публікувались у фейсбуку.

Крім того, є таке: коли ти працюєш над чорновим варіантом книги, необроблені тексти легше викладати у соцмережі. Тому що вони сирі і їх можна і варто протестувати на френдах.  З часом, коли ти редагуєш  книгу і вона вже стає власне книгою, готовою до видання, ти бачиш, що більшість текстів з неї не дуже піддаються «вириванню» з контексту. Якийсь абзац, чи сторінка дещо втрачають через те, що не пов’язані з «сусідніми» текстами. Я намагався викладати у ФБ інші речі, які не стосуються книжки і нормально читаються як окремі історії.

Скільки у новій книзі правди і вигадок? Невже всі ці історії із життя?

Історії, по яких видно, що вони вигадані, то вони такі і є. Наприклад та, де Бог питає жіночку, що вона дивилася по телевізору за життя – це ясно, що вигадка. А приклад правдивої історії – про те, як ми з англійцями вживали горілку за допомогою клізми.

Що кажуть про книжку ваші діти? І маму ви просили не читати. Як думаєте, читала?

Просив не читати і боюся питати. Але це належить до мінусів професії. Молодший син не читав, ще не вміє. Старший спитав, чи можна. Я відповів – поки що не дуже б радив, але не можу цього тобі заборонити. А коли ми з ним говорили про різні речі, по деяких нюансах у розмові я зрозумів, що він читав. Мій старший син якраз тінейджер. Цієї теми я теж торкаюся у книзі і те, що там написано про тинейджерів, має бути йому цікавим і, сподіваюсь, допоможе пережити цей нелегкий період.

Що б Ви запитали Бога, якби його зустріли?

Спитав би, чи мав він мав відношення до того, що з’явилася рок-музика. А ще спитав би спитав про п’ять його улюблених книг, які написали люди. Можна і 10, якщо в нього буде час відповідати.

А які ваші 5 улюблених книг?

Не у порядку зростання. Збірник всього що написав Даніїл Хармс, «Тропік рака» Генрі Міллера, будь-яка книжка Джуліана Барнса, щоденники Франца Кафки, і, мабуть, Нассім Талеб «Чорний лебідь». Але п’ять – це дуже мало.

Література з письменницької майстерності справді допомагає створити роман чи повість?

Якщо на якомусь етапі ти зрозумів, що ти пишеш і тобі це подобається, і хочеш робити це надалі, то почитати книги про техніку – корисно. Але тільки відштовхуючись від книжок по письменницькій майстерності навряд чи можна створити щось хороше. Хоча можна спробувати, чому ні. Всі ми можемо купити і самовчитель по гітарі, але це не є гарантією того, що навчимося грати. Ніяка книга не замінить повсякденну практику, і немає значення, чим ти займаєшся.

Які поради з таких самовчителів найбільше запам’яталися?

Порад є багато, наприклад, про важливість вміння скорочувати текст мінімум на 10%. Коли редагував T-Shirtологію, скоротив роман на цілих дванадцять відсотків, ха. Сам я відкрив для себе таку формулу: треба намагатися писати так, щоб кожне речення і кожен абзац мотивував читача продовжити читати наступне речення і наступний абзац.

Хто був Вашим «тестовим» читачем/читачами?

Це був художник і блогер Олекса Манн, мій друг. А також Завен Баблоян, один з наймудріших блогерів українського сегменту фейсбуку, літкритик і видавець. І ще кум, який живе в Японії і читав все, що я писав, він - один з перших читачів. Вийшло так, що вони читали чорновий варіант книги. Дали кілька порад і всі ці поради мені чимось допомогли. Кожен по своєму сказав щось інше.

Три речі, які вам потрібні для щастя?

Сім’я, книги і, мабуть, музика. А може, друзі. Коли як. А книги – це в плані і читати, і писати.

Що вас найбільше може здивувати?

Якщо в усіх наших кафешках і маршрутках будуть крутити рок-оперу «Jesus Christ Superstar».  

Напис на футболках кому б із знаменитостей ви б придумали?

Для Мадонни – Now I Can Whatever I Want.

Для Санта Клауса: don`t open my present.

Для Папи Римського – Sinners around me.

Чи маєте погані звички?

Гризти нігті, робити пальцями непотрібні рухи, стримувати себе у ситуаціях, коли цього робити не треба.

А хороші?

Снідати, пити зелений чай з медом і читати книги.

Які у вас стосунки з кавою - одним з атрибутів письменництва?

Кава. Люблю каву, але мушу признатися, що для мене це напій, який я п’ю із сигаретою. Одне від іншого від’єднати не можу. Маю звичку: варю каву після обіду, щоб мені не треба було її варити зранку. Зранку кава має бути готова, холодна, щоб з нею не треба було нічого робити і за секунду налити. Береш - і п’єш, із сигаретою у вікні. 

Чи маєте якісь мрії і які саме?

З мріями якась така штука цікава. Мрієш мати близьких людей і потім в один прекрасний день бачиш, що вони є. Мрієш досягнути чогось - і потім доходить, що вже досяг, але якось не відразу помітив. Бо воно виглядає не зовсім так, як очікував. Це щось таке, що відбувається у процесі і не за один день. Як тільки ти починаєш про щось мріяти, це щось вже почалося. Але ти ще не здогадуєшся, що мрії вже здійснюються. В кожному іншому новому випадку це спрацьовує щоразу інакше. Формулювання «я мрію», «ти мрієш», «вона мріє» збиває людей з толку, питання стоїть не так, не у цій площині.

Себе вважаєте письменником, чи бізнесменом (як назвала «Комсомольська правда») ?

Себе вважаю письменником, а для того щоб бути бізнесменом, я трохи занадто відволікаюся на інші речі, які ніяк не стосуються заробляння грошей. Ну і у бізнесменів зазвичай більше грошей, ніж у мене.

Справді, чисто книгами і письменництвом важко заробити, але у принципі можливо. Тут така штука: людина, яка пише, отримує нематеріальне задоволення від своєї творчості. Що важливіше: писати речі, які приносять достатньо грошей, але мало задоволення, і писати для творчості, яка не приносить  якихось вагомих фінансів. Друге, здається мені, важливіше.

Ірина Бреза, спеціально для Zaholovok.com.ua 

Фото: Олександр Бреза

 P.S.

Ми любимо вранці пити каву. Часто п’ємо її у компанії з цікавими людьми. Чуємо при цьому цікаві думки, які інколи розважають, часом – змушують замислитись, а віднедавна все більше викликають бажання записати їх і поділитися з читачами нашого сайту. Тому започаткували рубрику «Ранкова кава». Щотижня читайте нові розмови. Усього з кількох запитань (частина – із знаменитої анкети Марселя Пруста), тільки щоб вдало розпочати інформаційний день за горнятком кави у гарному товаристві. Чекаємо Ваших пропозицій щодо осіб, яких Ви хотіли б "почути" за "ранковою кавою".

 Ваш Zaholovok.com.ua

 

Loading...

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
CAPTCHA
Питання для відсіювання автоматичного коментування.
Введіть відповідь на питання
Loading...