Ранкова кава з Андрієм Курковим

Ранкова кава з Андрієм Курковим

«Сучасний російськомовний письменник №1 в Європі». Таке звання  міцно вчепилося до українського письменника Андрія Куркова, твори якого читають у цілому світі. Остання книга літературного гуру – про Львів. Можливо й Ужгород колись потрапить до його романів. А тим часом ми зустрілися з Андрієм Курковим у нашому місті за кавою. Поговорили про мінливий світ, тверді переконання та письменницькі передбачення. У ресторані саме звучала музика під такий настрій.

Музику люблю. Сам граю на піаніно, особисто писав музику для віршів, які мені подобалися. Поклав на музику близько 20 балад Марцеліюса Мартінайтіса. Один з героїв моїх романів – Кукутіс саме з його «Балад Кукутіса». Поет дозволив використати це ім’я. То такий вічний литовець, схожий на вічного жида.

Співаю також.

Маєте гарний слух?

Сильний голос :) Співав ті ж самі балади автору по телефону нещодавно.

Збираю старовинні грамофони, патефони. Маю їх більше десяти, є платівки, де музика була записана на одному боці. Картини збираю, зокрема графіку. Я сам організовував приватні вернісажі іноземним художникам.

А з українських хто подобається?

Серед українських -- Микола Журавель, Андрій Блудов, Петро Лебединець, Тіберій Сільваші. Я сам маю досвід розписування тарілок і покривання їх глазур’ю. Малював на фарфорі трактори, червоноармійців, собак, ялинки. Штук 300 виготовив, але давно цим не займався.

Коли встигаєте займатися такими різноплановими речами?

Це залежить від того, де я знаходжуся. Половину часу займає побут, 6-7 місяців на рік я у роз’їздах. Коли я в Києві, чимало часу присвячую родині. Багато пишу. Мені набагато легше писати, ніж читати. Зараз, до речі, читаю Юлію Пилипенко, молоду  письменницю з Дніпропетровська, у якої це перша книжка. Така сповідь оптиміста, який постійно на кордоні між життям і смертю. 7 років дівчина живе з трансплантованою печінкою. Розумію, звідки ця любов цінувати кожен день. Юлія написала «Рижик» рік тому, зараз книжка вийшла.  Тепер дівчина готує вже другу.  

Слідкую за українською сучасною літературою та кількома російськими письменниками: З. Прілєпіним, А.Геласімовим, В.Сорокіним.  У мене домовленість, що у травні Сорокін приїде в Україну, можливо привезу  його з книгою «Блакитне сало». Я організовував видання інших двох книжок Сорокіна українською «День опричника» і «Сахарний Кремль». 

Серед закордонних письменників читаю Джеймса Келмана. Він пише англійським матом про маргіналів, але з такою любов’ю! Оскільки входжу в журі Букерівської премії, я пробував його номінувати. Одразу пішли такі протести, третина комітету була проти.

Коли ви встигаєте читати? Якщо в інтерв’ю неодноразово зізнавалися, що постійно пишете.

У літаку, поки працює батарея у комп’ютері, я пишу, а коли сідає, починаю читати.  

Надаєте перевагу паперовим чи електронним книжкам?

Я противник електронних книжок. Європа їх не читає: у Франції складає електронний варіант, в Англії – до 20%. От в Америці люблять електронний формат, там більше 50% тиражу у такому вигляді. Чому така різниця? Де є історичні традиції, там книжка - частина культури. У Європі популярні зустрічі з письменниками. Читачі купують паперові книжки, щоб він підписав. Я все одно ще нікому не підписував електронний файл.

У нас гаджети – це модно, купують, але щоб скачати щось хоча б за 2 грн., вже шкодують заплатити.

Як вважаєте, Україна кого буде більше наслідувати: Америку чи Європу? 

Електроні рідери купують на подарунки.  90% людям, в яких є гаджети, шкода заплатити 2 грн., щоб скачати щось. Стосовно українців, то нам треба перейти дно. Ми вже на дні, але нам про це не сказали. Зараз продажу книжок в Україні не існує. На всю Україну діє 300 книгарень. Тих, що виплачують відсотки з продажних книг письменникам, майже немає. Це книгарні «Є» та Клуб сімейного дозвілля». Видавці перестали продавати книги, зайнялися цим самі письменники, інтернет-продажі теж мінімальні. Буде економіка функціонувати, стане зрозумілішим, що потрібно споживачам.

Коли виникає соціальна криза -- про книжки забувають. Але книжка заспокоює чоловіка. До речі,  85% читачів - це жінки. Якби жінки пили пиво, то книговидання занепало б. 

Скільки книжок Ви підписали? Пам’ятаєте?

За останні 15 років кілька десятків тисяч. У мене був випадок, коли підписав більше 800 книжок за 1 день. Це сталося в одному з міст Франції, імпреза відбувалась просто на вулиці за столом.

Що пишете шанувальникам?

Коли їх дуже багато, то коротко, «з приязню», «з любов’ю». Стараюся написати щось приємне. Сам маю теж автографи, наприклад, від Сорокіна. Гюнтер Грасс подарував мені книжку, але не підписуючи.

Яку власну книжку вважаєте вдалою?

Щоб я сам дивувався історії, яку написав. З роками виробилася певна формула, складові частини прози: чорний гумор, абсурд і постреальність. Головне, щоб сюжет дивував. Я колись був екзистенціалістом, але був і агресивним пацифістом. А потім став тихше і спокійніше. Люди заспокоюються, завжди є своя версія правильного життя,  як треба.

А яка версія правильного життя тепер?

Моя версія правильного життя, це робити те, що тобі подобається, любити життя і людей навколо, бути у гармонії і порозумінні з іншими.

Чому Вас читають закордоном?

Закордоном були спроби знайти літературу з пострадянських країн, яка б пояснювала, що відбувається після розвалу. Зазвичай це була чорнуха, оповіді про страшне життя після колапсу, таким чином письменник ділився власною ненавистю з читачами  і такі твори швидко викликали алергію.

Тоді вийшла моя книга «Пікнік на льоду», де авторське ставлення до негативних та позитивних персонажів однакове. Крім того у Європі дуже мало людей пишуть з гумором, а ще менше з чорним гумором.

Чого не вистачає Ужгороду?

Щоб відчути місто, треба тиждень по ньому ходити, підслуховувати, говорити з безхатченками, перехожими, вивчати.  В Ужгороді якщо є проблема, то вона в іншому. Не вистачає більшого спілкування, випадкового спілкування. Білого шуму не вистачає. Наприклад, ви в лісі: тихо і класно, а насправді не звертаєте увагу на те, що гуде вітер, є інші звуки.  Міський білий шум - це гуркіт трамваю. У мене з дитинства дуже багато звукових спогадів, пов’язаних з Євпаторією. Ми на відпочинку жили там у родині росіян, яких перевезли і заселили у будинках на кримських вуличках. Блукали вулицями закохані, шматок розмови стає білим шумом, ці звуки снилися мені. В Ужгороді ходять мовчки,  не вистачає середземноморської атмосфери, не видно, що люди насолоджуються життям. Всі дуже конкретні. А таке місто має мати власний мікроклімат.

Які ще інші риси впадають в очі людині, які тут буває?

Ужгород динамічніший за інші міста, але тому, що кордон поруч. Це кордон і винен, що нема уповільненості.

Ви переходили (переїжджали) кордон на Закарпатті?

Частіше літаю літаками. Хоча був одного разу з литовським послом на відкритті пункту пропуску на Закарпатті кілька років тому. Зайшли у сучасну будку прикордонника, випили закарпатського коньяку.

А що ще із закарпатського пробували?

Сподобалося домашнє вино Дмитра Кешелі, також – домашня сливовиця. До речі, останній літр цього домашнього вина, який придбав у «автора», пригостив нового посла Литви в Україні. Його реакція була: «Та це ж краще італійського вина!»

Ще де були на Закарпатті?

Багато їздив тут: і в Міжгір’ї , в Іршаві, по школах, підігрівався у чанах у Смерековому камені.

У творах закарпатських авторів, прочитаних Вами, чи зустріли Ви героя, який сподобався, якого теоретично могли б описати у своїх творах?

Не було героїв. Загалом у нас література вся українська без героїв. У найкращому випадку ним є автор, який героїчно написав цей твір. Герої, які запам’яталися, це з «Солодкої Дарусі» (Марія Матіос), сама Даруся, напівсумашедший. Ще з твору Люко Дашвара (Ірини Чернової) «Рай.Центр» дехто. Я б закохався в її героїв! Маю дуже великі претензії до нашої літератури. У нас письменника всі самоуки, вчилися писати на собі, не читаючи багато світової літератури, дискусій.

Хоча можу сказати, що в Андруховича є один роман, де якраз відчуваєш героя.

Ваші твори прогнозують дійсність, як наприклад «Молочник для президента». Чи не хочете написати щось із позитивним майбутнім?

Зверталися читачі з проханням написати щось добре, яке б втілилося. Але мені заважає наша політика. Мене 5 разів звали у парламент. Але це не моє. Кожен повинен займатися своєю справою, наша політика ситуативна. Зареєстровано 184 партії, жодна не має ідеології. Комуністи й ті у нас фальшиві, самі не вірять у те, до чого закликають. Маю друзів, які у 90-их роках заробляли тим, що писали програми для партій. Написали 50 сторінок різних політичних речень і різним партіям продавали різні шматки. А також за гроші вигадували назви для партій. До мене теж звертаються. Нещодавно просили придумати назву партії, ліберальної. Запропонував, але ідея їм здалася дуже складною.

Ліберальної партії у наших умовах навіть бути не може, вони спираються на середній клас, а на нього полюють всі партії.

Ви розповідали, що по школах проводили майстер-класи із створення казок. А дітей своїх вчите?

У мене троє дітей: сини 11, 14 років і доньці майже 17.  Їм вже не до казок. Але раніше щовечора розказував. Це був такий досвід!  Я вигадав усно кілька сотень казок. Поки не вигадаю казку – не відпускали. І при цьому один син просив, щоб була страшною, а інший – смішною. А донька дуже швидко перестала слухати казки, вона постійно просить гроші. Її зараз цікавлять музика та шопінг. А хлопці творчі, Тео, наприклад, виграв міжнародний конкурс малюнку.

Ваші діти мають складні імена.

Така традиція на довгі імена була на батьківщині моєї дружини. Доньку звати Габріелла – Таїсія. Зараз вона Габріелла, а коли доньці набридне бути нею, може називатися Таїсією. Була тенісистка у 80-ті роки Габріелла Сабатіні, я почув це ім’я, коли народилася донька.

Щоб ви запитали Бога, якби його зустріли?

По-перше, запитав би котра година. Хотів би знати, за яким часом живе Бог. Якщо виявиться, що ми в одному часі, тоді будуть питання конкретні . Якщо в різних часах, тоді питання тільки можуть бути філософські. Попросив би, щоб Бог розказав про архітектуру раю: окремий рай для християн, окремий для мусульман. Мені цікавлять умови.

Які маєте слабкості?

Час від часу маю. Люблю готувати їжу, смачно поїсти. Люблю гарне червоне вино, іноді віскі, а також голосно співати.  Улюблені пісні  - Утьосова, деякі пісні Висоцького і пісні про Кукутіса.  Колись співав і російські романси, і ще якісь пісні часів першої громадянської війни.

Берете активну участь у мітингах?

Я колишній революціонер. Тепер я коментатор революції, це нормальна еволюція, колишні революціонери стають коментаторами або керівниками,

Як програти революцію?

Дуже легко. Треба, не аналізуючи, довіряти своїм керівникам. Треба не думати, що отримають самі революціонери. 70% активних учасників революцій закінчили своє життя у Гулазі.

Колись  почув фразу, яку я використав у романі «Бікфордів світ», «Когда любиш родину, власть не имеет значения». Років 15-20 подобалася мені ця фраза, я її згадував, щоб не емігрувати. Набагато і довше мені допомагав ще один вислів, гасло Гулага: «Не верь, не бойся, не проси».

Як реагує Ваша дружина (англійка) на українську дійсність? 

Ми вінчалися у 1988 році, при Горбачові, побудували своє життя в Києві. Їй нема на що скаржитися, крім речей які залежать не від нас. У нас досить комфортне життя, але вона категорична де деяких речей у країні, де корупція та моральність головні проблеми. Дружина протестантського виховання. Це люди принципів, які ніколи не збрешуть. Перші роки дуже важко було притиратися, бо одна справа бути закоханим, а інша – спільне життя.

В яких поглядах Ви розходилися?

Я допускав відхід норми моралі, якщо треба. Коли брата арештували за антирадянську активність, суддя натякнув мамі, що він збирає ордени та хрести. Мама понесла хабар судді і брата відпустили. Я виправдовував маму, а для дружини таке недопустимо.  Вона не давала хабарі і мене навчила, і коли всі давали хабарі даішникам, у мене був козир: я казав, що письменник, а письменники не можуть давати хабарі.

Чи зможе вплинути Європа на Україну, як Європа нас вас?

Це буде тривати дуже довго. В Європі є корупція, але на самій горі, на вершині. У  суспільному житті там корупції не існує, є довіра, суспільний договір між громадянином. У нас є суспільна угода про те, що ми обманюємо державу, а вона нас. Опозиційна поведінка направлена на те, щоб покарати державу, що вона нас обманює. Пригадую випадок, коли один місцевий  політик похвастався товаришу, що не платить за газ і таким чином мстить державі, що вона обманює.

У Вас є улюблені словечка?

Шануймося, я ще був придумав «лехаймося» від  лехайм (з івриту). Колись працював редактором перекладів художньої літератури, був такий 6-томний словник діалектів української мови. Слова, які звідти пам’ятаю: файта, цімбори… Белебень – вершина холма. Але це прикарпатське.

Чи любите каву? Наше традиційне запитання.

Готую постійно. П’ю пару разів на день справжню, а потім розчинну з молоком, щоб підтримувати мак кави на язиці. Не дуже розбираюся у сортах, але приводжу з різних поїздок. Коли буваю у Парижі, обов’язково у бістро п’ю справжнє еспресо по 1, 20 євро.

Готуєте вдома?

Раніше ковбасу робив з курки, потім захопився крем-супами, готував фірмовий з гарбуза та пастернака. Тепер у мене фаза таїландської лапші: 1 раз на 2 тижні готую величезне блюдо таїландська лапші з куркою, овочами, різними соусами.

Яка найбільш екзотична країна Вас читає?

 Найбільш екзотична? Мабуть, штат Керала в Індії. А ще Ісландія 250 тисячами населення, на яке припадає сотня письменників. У Тайланді читають, в Японії. Я закінчив курси японської мови. Маю диплом, але ніколи там не був.  Запрошували туди на 2 роки викладати, але дружина сказала, що ми не поїдемо. Там, до речі, немає традиційних літературних зустрічей письменників з читачами, тільки студенти мають такі навчальні зустрічі.  По китаю також я проїхав, двічі був у Південній  Кореї, Арабських Еміратах.

Задоволені японським перекладом Ваших творів?

Японський видавець перед тим, як почати переклад, відіслав на тиждень у Київ перекладача,  щоб показав їй всі місця, які я описав у книжці. Перекладачка чудово розмовляла російською і їла борщ :)

Ірина Бреза, Ганнуся Тарканій, спеціально для Zaholovok.com.ua

Фото: Олександр Бреза

 

P.S.

Ми любимо вранці пити каву. Часто п’ємо її у компанії з цікавими людьми. Чуємо при цьому цікаві думки, які інколи розважають, часом – змушують замислитись, а віднедавна все більше викликають бажання записати їх і поділитися з читачами нашого сайту. Тому започаткували рубрику «Ранкова кава». Щотижня читайте нові розмови. Усього з кількох запитань (частина – із знаменитої анкети Марселя Пруста), тільки щоб вдало розпочати інформаційний день за горнятком кави у гарному товаристві. Чекаємо Ваших пропозицій щодо осіб, яких Ви хотіли б "почути" за "ранковою кавою".

Ваш Zaholovok.com.ua

Loading...

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
CAPTCHA
Питання для відсіювання автоматичного коментування.
Введіть відповідь на питання
Loading...