Ранкова кава із Василем Лазоришинцем

Ранкова кава із Василем Лазоришинцем

Як це: торкатися серця кількаденної дитини? Рятувати життя, усвідомлюючи, що без твоїх рук воно – приречене. Ці відчуття добре знає хірург із закарпатським корінням (народився у Сокирниці на Хустщині), заступник директора  Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М.М. Амосова НАМН України професор, доктор медичних наук Василь Лазоришинець.

На Закарпатті при розмові про таких людей неодмінно додають: «Дай йому, Боже, здоров’я». Адже сам лікар повернув його тисячам своїх пацієнтів.

Навіть переди тим, як випити кави із Zaholovok.com.ua хірург, за вже давньою практикою, оглянув закарпатських «сердечників», цього разу – на Тячівщині та Іршавщині (для цього з Києва привезли ультразвуковий апарат, якого немає в області). 4 з них отримали негайне направлення на операцію у столиці.

 


Василю Васильовичу, навіщо Вам Верховна Рада?

Розумієте, зараз ситуація у країні (і особливо в охороні здоров’я) така, що треба робити певні зміни. І маю надію, що, працюючи в Верховній Раді, мені вдасться ці зміни провести або прискорити те, що уже назріло. Тому балотуватимуся.

Про які саме зміни Ви говорите?

Мова йде взагалі про соціальний статус громадян України. Це неправильно коли, 2/3 населення перебувають за межею бідності, коли охорона здоров’я фінансується за залишковим принципом, а вимагають те, що зробити неможливо. Коли на ту ж охорону здоров’я обіцяється 10 % валового продукту, а виділяється 3-4 – це не нормально…   

Як це – оперувати 11-денну дитину?

Ця дівчинка, Софія, яку успішно прооперували вперше в країні, справді мала 11 днів, але їх кількість не має різниці, ми оперуємо дітей і у меншому віці, і з меншою вагою. Отримані нагороди (людина року-2010, - авт.) – це не моя особиста заслуга, а того майже тисячного колективу і, зокрема, мого відділу (80 лікарів та медичних працівників), завдяки яким це вдається робити, саме завдяки спільній праці команди вдалося, щоб ця дитина вижила після такої операції. Основну операцію виконували мої молоді колеги, я тільки координував дії і говорив, коли треба що робити і після чого.

Таких дітей в Україні щороку народжується понад 250. І якщо їм до 10-ї доби не надати кардіохірургічну допомогу, то вони помирають. Вже минуло майже 2 роки після того випадку, маємо ще 12 дітей, які вижили після хірургічної допомоги при такому ж діагнозі.


Ви знайомі з роботою закарпатського кардіодиспансеру?  

Не тільки знайомий, якщо говорити правду, то я стояв біля витоків створення цього закладу разом з його головним лікарем Романом Соскидою та начальником управління охорони здоров’я ОДА Романом Шніцером. І для мене це була велика особиста гордість, що відділення запрацювало, бо у такої ідеї було багато противників. Нам апелювали, що область – маленька, «нехай їздять на лікування до Львова». Але ми це зробили і сьогодні там працюють у тому числі мої учні, які проходили навчання в інституті серцево-судинної хірургії ім. М. Амосова. За 2011 рік тут виконали понад  400 різних операцій і Асоціацією серцево-судинних хірургів України Закарпатський обласний кардіодиспансер був визнаний як найбільш прогресуючий в Україні за підсумками минулого року.

Який день свого життя Ви хотіли б повторити?

Ви знаєте, яких би ми успіхів у цьому житті не добивалися, але найціннішим пріоритетом у ньому є і повинна бути сім’я. Тому скажу, що це був день народження моєї першої дочки. Я навіть пам'ятаю перші слова про неї головного лікаря пологового будинку. До речі, народилася вона в Ужгороді, тут неподалік, на набережній, я її реєстрував.  Потім – день народження другої дочки. Це одні з найщасливіших моментів у моєму житті.


Якби Ви мали змогу зустрітися із будь-ким, хто коли-небудь жив на землі (ось так, за кавою), хто б це був?

Цікаве питання. Я мав можливість зустрічатися із багатьма цікавими людьми. Щодо історичних постатей, то мене приваблюють персони, які змінювали світ. Як, наприклад, цар Соломон, пророк Мойсей. Із більш сучасних – можливо, Гіппократ, який започаткував основи охорони здоров’я, Авіценна. Цікаво було б зустрітися з Леонардо да Вінчі, Аристотелем.

Що б Ви сказали Богові при зустрічі?

Я дуже багато читав останнім часом Бернарда Вербера і ця філософія, яка закладена у його літературі, вона повністю змінює погляд людини. Виходить, що Господь Бог дає і кожній конкретній людині, і кожному суспільству, кожній країні ті випробування, які вона заслужила і які вона взмозі перенести. Я б попросив, щоб для нашої країни і для нас усіх ці випробування були якнайлегшими, швидше закінчилися і щоб країна почала розвиватися, а люди відчували себе достойними громадянами.

Яка казка або мультфільм були Вашими улюбленими у дитинстві?

Я взагалі завжди багато читав. Краще всього сприймався Жуль Верн – «Діти капітана Гранта», «15-річний капітан». Ще – «Том Сойєр» Марка Твена. А з мультфільмів це були «Козаки» і «Ну, погоди», потім – про Кота Леопольда: все мирно.

Які 3 речі Вам необхідні для щастя?

Здоров’я.  Друге – благополуччя рідних і близьких. І третє – щоб у нашому суспільстві був мир, злагода і розвиток. Позитивний, я маю на увазі.


У Києві ностальгуєте за Закарпаттям?

Я Закарпаття як любив, так і продовжую любити. У мене батьки живуть в Сокирниці. На Закарпатті велика родина: 3 вуйки, 2 двоюрідні сестри. Де б я не був, але на Різдво, Пасху чи свята батьків приїжджає уся наша сім’я. Старша дочка виросла тут, кожні канікули проводила на Закарпатті, молодша також любить приїжджати до діда з бабкою погостювати.

До речі, чому саме «УДАР»?

За часи Незалежності було багато політичних сил, деяких з них навіть і не має сьогодні, це вже історія. Ті, які були за останні часи, показали, що за їхньої роботи нічого не міняється у житті простої людини в Україні. Тому саме нова політична сила, нові лідери, я вважаю, можуть внести ту новизну у розбудову держави, у законотворчу дію, яка може змінити наше суспільство на краще.

Ви вже знаєте, який законопроект буде Вашим першим у Верховній Раді?

Починати треба з охорони здоров’я , бо з 1992 року закон, який визначає головну політику у цій сфері, не змінювався, діємо на рівні наказів Міністерства, підзаконних актів. Суспільству необхідна концепція, а ми навіть застарілі терміни не змінюємо. З цього треба розпочинати і – рухатися далі. Є величезна необхідність у введенні страхової медицини, досі жоден із 5 законопроектів щодо неї так і не розглядався, бо кожна політична сила лобіює свій закон, а в результаті страждає населення.


Яка із відвіданих Вами країн сподобалася найбільше?

Я був на стажуваннях багато де: у Сполучених Штатах, багато разів був у Німеччині, Франції, Великобританії, Італії. Але найбільше мені сподобався Мюнхен, де я двічі проходив стажування у Німецькому серцевому центрі. Це було весною і такого чудового міста (можливо, тому, що це було моїм першим закордонним стажуванням) я ще не бачив. З великим задоволенням відвідую це місто, коли приїжджаю на наукові конференції і зараз.

Одна з гостей нашої «Ранкової кави» своїм життєвим кредом назвала вислів Миколи Амосова. Для Вас він, напевно, також став авторитетом?  

Микола Михайлович є фундатором як нашого інституту, так і цілої галузі серцево-судинної хірургії в Україні. Це геніальна людина. І він був для нас взірцем та прикладом. Разом з тим, мені приємно, у своїй книзі, яку видав у ’99-му році, він додав такий момент: «Василь Лазоришинець і Ілля Ємець роблять такі операції, про які ми колись навіть не мріяли».

Для мене особисто завжди основоположним був вислів, який приписують Леніну: вчитись, вчитись і ще раз вчитися. Бо лікар повинен вчитися не тільки в університеті, а все життя.


Хто справив на Вас найбільший вплив у юності?

Це 2 людини – Микола Михайлович Амосов і мій головний вчитель і наставник, академік Геннадій Васильович Книшов.

Який подарунок Ви хотіли б отримати?

Я вже у такому віці, коли особливо подарунків і не вимагається. Найкращий подарунок – це увага і нормальні людські відносини. Коли мені виповнилося 55 років, то я просто забрав свою сім’ю і поїхав з ними на відпочинок, до речі, навіть не за кордон, а на Арабатську стрілку біля Генічеська. Там є хороша клініка професора Козявкіна, поруч будується ціле екомістечко.


Ви любите каву?

Я її дуже любив до певного часу, поки не підвищився тиск. Але і зараз, контролюючи тиск, 1-2 чашки на день можу собі дозволити.

То гіпертонікам все-таки можна кавувати?

Треба вимірювати тиск: якщо нормальний, то можна собі дозволити, щоб тонізуватися. Коли у мене не було проблем із тиском, то міг випити і 10 кав у день. Сьогодні ж – одну-дві.

 

Ганнуся Тарканій, спеціально для Zaholovok.com.ua

Фото: Володмимир Твердохліб

P.S.

Ми любимо вранці пити каву. Часто п’ємо її у компанії з цікавими людьми. Чуємо при цьому цікаві думки, які інколи розважають, часом – змушують замислитись, а віднедавна все більше викликають бажання записати їх і поділитися з читачами нашого сайту. Тому започаткували рубрику «Ранкова кава». Щовівторка і четверга читайте нові розмови. Усього з кількох запитань, тільки щоб вдало розпочати інформаційний день за горнятком кави у гарному товаристві. Чекаємо Ваших пропозицій щодо осіб, яких Ви хотіли б "почути" за "ранковою кавою".

Ваш Zaholovok.com.ua

Партнер рубрики «Ранкова кава» - ужгородське кафе «Какао»

Loading...

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
CAPTCHA
Питання для відсіювання автоматичного коментування.
Введіть відповідь на питання
Loading...