Досвід розвитку сучасних успішних країн доводить прямий зв'язок між зростанням кількості жінок у владі та рівнем добробуту і комфорту громадян. Наразі і в Україні діє цілий рух за те, щоб ради усіх рівнів перестали бути справою виключно чоловічою і наближалися якщо не до гендерної рівності, то хоча б до цифри 40 % жінок. Наразі ужгородці і загалом мешканці округу № 68 матимуть лише одну кандидатку у бюлетені. І якщо на початку виборчої кампанії Діану Кайнц, можливо, недооцінювали, то сьогодні все частіше саме про неї йдеться у навколовиборчих розмовах.

То ж ми, звичайно, йдемо на ранкову каву із, без сумніву, найцікавішою учасницею непередбачуваних виборів-2019.

Із Вашого відео-резюме можна дізнатися, що Ви – викладачка і ландшафтна дизайнерка, яка творить зелений простір. А навіщо Вам політика?

Тому що це теж простір. Розумієте, є цей важливий момент: де ти живеш. І правовий простір, і еко-простір, і простір відносин з людьми. Звичайно, для кожного важливий насамперед свій власний, приватний, але громадський - де ти у контакті з людьми - теж має бути комфортний. Навколишня дійсність не повинна заганяти нас тільки у персональний ­простір. Ми в нього заходимо, коли самі хочемо, а не коли нас змушують. Крім того, ­коли простір навколо людей, які тобі не байдужі, стає об'єктом, його хочуть вкрасти – у прямому чи переносному значенні – то це взагалі погано.

Можливо, багатьох дивує саме те, що я - жінка, але вважаю, що відповідальність існує незалежно від статі. І незалежно від професії.

У тому ж відео Ви тепло згадуєте сина і донечку, та найбільше добрих епітетів отримала невістка. Чому саме вона?

Тому що вона у мене суперська. Син зробив коханій пропозицію, а потім я захворіла. І ось вона, у статусі нареченої, зі мною пройшла багато речей, які… словом, важко описати. Навіть перуку вибирала. Тобто розумієте, вона «перевірена часом» (усміхається, - авт), хоч і не так давно є моєю невісткою. Але той наш час був напружений, спресований, а за таких умов він виявляє дуже багато. Я неймовірно вдячна своїй сім'ї, чоловікові, батькам, дітям, це дійсно такий подарунок від Бога, що вони у мене є, і подарунок, що вони до мене так поставилися.

А сама ситуація також є дарунком. Тому що ти починаєш це життя цінувати. Знаєте, коли нам вінчують ««Діждатись цих святок за рік», то часом ми не розуміємо, наскільки це справді важливо. У цих словах дійсно є глибокий зміст, через віки пронесений народом. І мені довелось зрозуміти справжню суть. Всі знають, як це - народитись, я знаю, як це - народитись вдруге. Важка хвороба дарує біль та страждання, але разом з тим приносить жагу до життя, бажання творити і відчайдушний оптимізм. Тебе вже не куплять, бо ти знаєш, що життя безцінне, тебе вже не настрашать, бо «двічі спудити не мож».
А ще ти чітко відчуваєш, що маєш розум, сили та обов'язок зробити ще багато доброго, а основне – чесного і правильного для людей.

Для чого Вам Верховна Рада?

Коли маєш ідеї та бажання їх реалізувати, потрібні важелі впливу. Як казав відомий вчений, «дайте мені точку опори і я переверну Землю». Думаю, що саме для цього. Я хотіла б привнести своє бачення у те, що відбувається зараз в країні.

Ніколи не хочу зупинятися на поганому. Це неправильно, констатуючи негатив, ви ніби його легалізуєте. Треба акумулювати позитивні речі, погляд в майбутнє, але діяти тут і зараз. Діяти тепер, зі стратегією на майбутнє. Я насамперед за людяну стратегію. Чомусь саме цей аспект - людяність - ми відкидаємо. Починають казати, які у вас сили, чи витримаєте і тд, але якщо вкладаєш людяність, то навіть найскладніші рішення стануть просто правильними, зможуть вибудувати майбутнє цивілізації. Ми ж хочемо, щоб наступні покоління про нас сказали щось добре, були вдячні, що ми зберегли, вибудували, створили. Крім того, як я вже казала, я вже мала квиток в один бік, але отримала свій білет назад. Значить - щоб я щось зробила значуще. Отже, я ще щось винна, і маю це зробити.

Саме готуємо публікацію про жінок в політиці. Чи відчуваєте «ефект скляної стелі»?

Я вже давно між чоловіками, конкурую у чоловічій грі за першість (це було і у фізиці, і в науці, і у будівництві), тепер - політика. Я напрочуд до цього готова.

Не люблю наголошувати на статевих відмінностях. Утім, як почуваєтеся єдиною жінкою-кандидаткою на виборах у Верховну Раду?

Я за слово «єдина» у цьому переліку слів. Саме так: єдина, хто дає на сьогодні людям справжній вибір. Я не грошовий мішок, не адмінресурс, і навіть не танк, кимось заправлений. Я - жінка. І це прекрасно!

Як поводяться Ваші конкуренти?

Думаю, поки недооцінюють.

Тобто стать навіть допомагає?

Я б назвала таке слово про нас – долученість – жінки мене точно зрозуміють. Коли робиш генеральне прибирання і потім маєш це переможне відчуття. Ти втомлена, без сил, але все навколо - гарно, дихати легко, приємно і все це завдяки тобі, ти це розумієш. У жінок це є всередині. Ми все тягнемо – візочок, і діточок, і батьків, і всю живність, яку діти принесуть, а мама потім доглядає. Я із оптимістів, і все це сприймаю із задоволенням. Такий характер, що краще бути зайнятою, затребуваною і, можливо, в цейтноті, ніж просто бути. Ми навіть коли відпочиваємо – завжди спланований мікс: і чистий релакс, і пізнання світу. І не тільки очима, а й м'язами, доторками.

Багато країн так пізнавали?

О, ми досвідчені подорожувальники! Понад 70.

У контексті політики, з якої країни, на Вашу думку, ми могли б брати приклад?

Думаю, від усіх, у кожної є що взяти. Хочете екзотику - говоримо про Перу, де на висоті 5 тисяч метрів навчилися вирощувати майже всі сільськогосподарські культури, - за рахунок різної поясності. Капусту, полуницю, банани. І це все можна купити за доступними цінами. 70 видів бобових і 60 видів картоплі. Зберегли традиції інків, а ми скільки своїх втрачаємо...

Хочете про будівництво країни – Сингапур, де щоразу будують все краще і краще. Якби ми теж так стартували! А так – були «комуналки», «хрущовки», а далі все зупинилося. Сингапур же пройшов 8-9 таких хвиль. Вони здійснюють чудовий нагляд над приватним будівництвом: добре, будуй, але давай цей проект буде найкращим у світі! І гарантують, що якщо завтра у інвестора не буде коштів, то держава завершить. Знову ж таки, про нашу тему – зелений простір вони виносять і 4, і на 16, і на 20й поверхи.

70 країн – це справді вражає. Чи є плани щодо тематичного блогу?

У мене всі цікавляться – чи маю блог і чи маю турагенцію. Ні першого, ні другого, але пропагую подорожі у спілкуванні завжди. Готова розповісти про все, якщо комусь цікаво, можу допомогти – всі контакти у доступі, це не проблема.

Мандрами треба просто «заразитися». Ти маєш відчути, що це тобі потрібно і воно саме тебе туди затягне. І основне - не боятися, люди всюди добрі, всюди людяні. А негативні речі – привнесені, це чи ситуація, чи впливи, а взагалі, як правило, усі народи дуже комунікабельні, готові допомогти, посприяти. Або ж мені завжди щастило.

Де Вам особливо сподобалося?

Фіджі. По-перше, це дуже далеко – 10 годин льоту до Сингапуру і ще стільки ж звідти. По-друге, просто не розумієш, звідки ці люди… Це дуже цікаво. Набагато більші, ніж ми, суттєво. Гарніші. Мають неймовірно світлу шкіру шоколадного відтінку, хоча навколо - середина Тихого океану. Всі - ніби із спортзалу, незалежно від віку. Наш 70-річний інструктор зі спортивних розваг виглядав, як з обкладинки журналу. Навіть не уявляю, який мікс крові у них, просто атланти. Можливо, то Атлантида?

Запам'яталося, як місцеві рибалять – їм допомагає маленька акула, просто зганяє рибок до берега. Вони ж набирають відерце рибки і – зупиняються, хоча акули привели ще багато риби. Їх позиція - нам на сьогодні досить, а завтра буде риба знову. Тобто мають цей здоровий природній стоп, теж варто у них навчитися.

Яку із своїх мрій Ви здійснили цього року?

Дуже символічно, але я відвідала цієї весни Мис Доброї надії в ПАР.

Чого стосуватимуться Ваші перші законопроекти, коли станете народною депутаткою?

Створення та функціонування загальнодержавної електронної системи моніторингу реагування на скарги та заяви громадян та громадських організацій до органів місцевої та державної влади.

Формування засад для можливості ефективного поєднання навчального процесу та професійного розвитку молоді у вищих навчальних закладах України.

Формування об'єднуючого громадського простору у наших поселеннях громадах.

Що саме пропонуєте щодо громадського простору?

Те, що нам не вистачає, по-перше, він має бути доступним для всіх. Для кожного. Плюс має бути доглянутим, повинен запрошувати людей, пропонувати дозвілля і це дозвілля не має зводитися тільки до ярмарків. Міський простір дає змогу просто вийти, поспілкуватися. При цьому - щоб тобі було зручно, щоб ти мав чим дихати. Масштаби озеленення повинні відповідати забудові. Все це прописане в нормах, справа лише за виконанням.

Тоді чому потрібен ще окремий законопроект щодо цього?

Тому що наразі наш громадський простір перетворюється на приватний - прихоплений, взятий в оренду. Головне - він комерціалізується і ви за вхід вже маєте платити гроші. Перестали бути доступними стадіони, спортзали, басейни, це не нормально. Громада все це мала і мала б мати надалі. Якщо приватизували – ок, тоді будуйте нове, що належатиме громаді. Доступне - означає, що ти можеш відкрити двері і зайти або ж у тебе є достойна зарплата і ти можеш це оплатити.

Якщо міський громадський простір буде на рівні - будемо достойно і жити. Якщо він виглядає порівняно або краще ніж приватний - це вже показник того, що країна успішна. ООН давно озвучила на офіційному рівні доведений взаємозв'язок між тим, як виглядає громадський простір і наскільки від цього виростає свідомість громадян. Будучи в гідному оточенні, вони готові сплачувати податки, не нищити, не смітити.

Коли хтось збирається в політику, завжди попереджають, що конкуренти «знайдуть про тебе негатив». Що знайдуть на Вас?

Можливо, хіба зловживатимуть ситуацією з нашою вулицею. У мене був дуже цікавий період, 9 місяців, майже як виносити дитину – в боротьбі за те, що я просто хочу у свій будинок заходити, відкриваючи хвірточку, заїжджати, відкриваючи ворота, а - не можу. Сусіди зробили ніби-то добру справу – дорогу, але – висотою до коліна, так і «зістрибую» у власний двір...

Щодо моїх «статків», то знаю, що всю власність вже розіслали нотаріусам.

Для чого?

Щоб я не переписала на інших осіб чи чому… Але чого, що ховати? Ми колись в школі на хімії мили пробірки для наступних реакцій. І от я зараз – трохи така помита пробірка, все повитягали. Я була пересічною спокійною громадянкою, а зараз мене повністю перетрясли, але - не подумали, перед тим як трусити. Мене життя з хворобою підготувало до любих землетрусів. Тож трохи хлопці мене недооцінили. Рішення поперти на мене і мого чоловіка було необґрунтованим, не мало під собою підстав і, знаєте, я до сих пір вірю, що гроші не все вирішують…

Були і «наїзди» на чоловіка? Чим не вгодив?

Тим що… дуже гарно будує! Органічно, правильно. І я, і він - ми часто ловимо на собі певний негатив саме від того, що ми більш позитивні, що ми принципові. Він у мене німець, шваб, тому хоче, щоб все було правильно зроблено. Любить витримати технологію, використати правильну, подумати може навіть не 7 разів, а всі 10. Ми обоє не є дуже публічними, а скоріше, раніше сказали б, робочий клас, просто з вищими освітами і великим потенціалом. Маючи освіти, займаємося прикладними речами, які зараз не дуже модні. Бо у нас створювати не дуже беруться, легше пожинати довколишні плоди – хтось кордон, інші - бюджет. А ми приходимо на «пустирьок» і з нього робимо лялечку. Ми з тих, хто якщо треба добре зробити – ми за, фігню – просто ні. Бо ми своє ім'я цінуємо.

Чоловіка дідик покійний (96 років прожив) фарбував столярні вироби у будинках – вікна, двері. Мав власну мастіку, свої секретики, технологію. Так от він мав зошит, де записував людей, в яких працював, адресу і помітку – прийде сюди через 20 (!) років перефарбовувати. Щоб ви розуміли, десь такий принцип роботи і у мого чоловіка. Будучи школярем, він ходив на канікулах допомагати дідусю. Та і зараз, коли вже багато чого досяг, їздить на доброму автомобілі, ми живемо, вважаю, в достатку, але якщо треба щось зробити – він все може своїми руками.

Як Ви познайомилися?

Ми вчилися на фізичному, в одній групі. Нас було дві дівчини. І ми вийшли заміж прямо «в групі», навіть на курс нас хлопці не випустили (усміхається, -авт.). курсі.

Як доцент кафедри міського будівництва та господарства УжНУ, що викладаєте сьогодні студентам?

Системний аналіз, ландшафтно-рекреаційне будівництво, міське зелене будівництво, економіку будівництва, меліорація, технічна механіка рідин і газів.

Це, очевидно, батьковий вплив?

Так, думаю, батьковий, дідиковий, взагалі багатьох поколінь вчителів у моїй родині.

То Ви це успадкували. Любите свою роботу?

Дуже! Знаєте, я завжди казала, що я - вчитель з елементами проповідника. Виявилося - з елементами політика! Всі думки, які казала молоді у процесі викладання, зараз складаються у свідому картину, більшу, аніж робота в одній аудиторії. Мені казали: ви як динозавр, таких вже нема, вимерли. А я казала: ні!, я з нових, і нас буде все більше і більше!

Ваш батько – відомий викладач, які найважливіші уроки отримали від нього Ви?

У мене були прості правила – ніколи не вчиняй з іншими, як би ти не хотіла, щоб вчиняли з тобою. Коли я стала старшою, зрозуміла, що це з Біблії. Але взагалі мені це тато першим сказав. А дідик сказав: «Якщо тебе образили – не роби нічого натомість, ти просто розвертайся і йди». Я була ще маленька. Він також казав - якщо дуже захочеш, то можеш і озирнутися. Але от я зараз із Вами спілкуюся на березі річки і приходить на думку той вислів – ніколи не мсти ворогу, сядь на березі і почекай, поки він пропливе повз. Люди часом не розуміють, що їхня дія не обов'язково отримає відповідь саме в цей момент. Якщо комусь не відповіли агресією, то це зовсім не означає, що з іншого боку слаба людина.

Назвіть три Ваші перемоги.

Є дуже персональні – я перемогла хворобу. Але це не тільки моя заслуга. Це в Божих руках і в моїй голові – такий був мій девіз. Це вклад мого лікаря, моєї сім'ї.

Далі – у мене донечка дуже манюня народилася, вагою 1300, і це теж перемога. Це зусилля мої, чоловіка, лікарів, батьків, Божа допомога. Мій тато досі кожного 9 травня ходить у пологовий будинок з тортиком - у реанімацію дитячу, де рятували онучку і дорослу, де рятували мене. Сьогодні у неї активне життя, айкідо, пояси, все супер!

І третє – думаю, те, що я досі не розчарувалася.

Як це – бути мамою дорослого сина?

Це супер! Я вважаю, що я його виграла порівняно з тими, хто думав, чи треба так рано народжувати. Він у мене просто бонус – розумний, вихований. Хоча треба сказати, що я не є вихователь. Можливо, педагог, але не вихователь. У нас дома нема чітких правил. Скоріше дітей просто любимо плюс власний приклад. Покарання, часові рамки – у нас цього нема, можливо, просто нема часу на це чи що. Але, Богу дякувати, компліменти про вихованих дітей я отримую і дуже рада цьому.

А дочки-підлітка?

Вона дуже спокійний підліток у мене. Клубочок щастя, дуже лагідна, дуже моя.

Вони нові, ці діти, ви маєте розуміти. Ті, які народилися у кінці століття, у «дев'ятках» – дуже сильні, це акумуляція всього, що століття зробило. А у двотисячних нулях – це інші, абсолютно нові. Вони з відмінним баченням. Нуль – це ж всі цифри разом, повний набір, можуть одночасно зіграти роль будь-якої іншої, як джокер.

Чи «зависаєте» у соцмережах?

Інстаграм мені відкрила моя дитина 12-річна. Фейсбук – невістка. По-перше, посипалися знайомі, однокласники. Це єднає світ, випадково дізналася, наприклад, що двоє людей, яких знала абсолютно в різних контекстах, сьогодні живуть в передмісті одного і того ж мегаполісу за океаном.

Я майже весь час за кермом, тому точно не зависаю. Плюс багато зобов'язань.

Якими бачите кар'єрні перспективи дочки у майбутньому? Дівчинки, якій сьогодні 12.

Я саме для того балотуюся до Верховної Ради України, щоб згодом їм не треба було звідси тікати. Якщо ми вже встояли, покоління 90-х, то я б не хотіла, щоб тікали наші діти. Це їх країна і це країна можливостей, рідна, країна з духом, з обличчям. Вважаю, це неправильно втрачати молодих.

А у державі, яка має куди розвиватися, перспективи завжди знайдуться. Навпаки, там, де до стелі підходиш, то перспективи розпорошені, простору мало, а коли попереду ще роботи ого-го, то і перспектив є безліч.

Недавно дочка намалювала плакат на холодильник, де її улюблені предмети – англійська мова і біологія, тобто вона може бути зовсім не технарем, як батьки. Вона пише твори сама, розумієте ж, для батьків – це благо (усміхається, - авт.).

Ви корінна закарпатка?

У 7 поколінні.

Досліджували родовід?

Стосовно коріння - не встигла, все зробили за мене родичі. Знаємо, що майже всі - із Закарпаття, чоловіки дякували чи вчителювали. Ужгород познайомив моїх батьків і народив мене.

На нашому округу понад 154 000 виборців. Скільки голосів Ви розраховуєте завоювати?

Я намагаюся здобути навіть не голоси, а серця і розум. Будуть різні пункти, якими керуватимуться виборці, вони матимуть свої уподобання. Але якщо достукаюся до розуму, до серця - це вже буде великий плюс.

39 % мешканців округу живуть у селі. Як працюєте з ними?

Я вже побувала у кожному нашому селі. Ось днями була у Ратівцях, унікальний досвід. Вони перенесли сільську раду в дитячий садочок, а будівлю сільради віддали на амбулаторію. І це дало класний ефект! Йдуть мешканці уздовж стін з дитячими малюнками – і кут зору одразу налаштовується не тільки на проблему, з якою прийшли, а – на її вирішення. Все ж робимо у житті заради дітей.

Вважаю, що села – це те, що треба точно зберегти. Укрупнення правильні лише у тому розумінні, якщо це саме для збереження сільської ідентифікації, того способу життя. Рости урбаністично – нема потреби. І втратять саме ті села, які навколо Ужгорода, бо йому просто нема куди розвиватися і місто вибирає їх. І це не тому, що у них є щось спільне, а просто більший з'їдає меншого. Поки що нема чому в Ужгорода сильно вчитися, на жаль. Від традиційного сільського господарства нам нема сенсу відмовлятися, здорова їжа буде потрібна завжди.

І це наше розуміння «ґазда» – це дуже треба берегти. Та що там! Над цим треба трохи так трястися, у доброму розумінні. Бо в цьому дуже багато є змісту: бережливий, роботящий, думаєш на майбутнє, думаєш за своїх близьких. Це не те, що нас тягне назад, ні, це наш стимул до розвитку.

У Вас були канікули з сільським дитинством?

Звичайно! Бабуся жила на Рахівщині і у дитинстві я завжди їздила до неї.

Ви і день народження мали у розпал виборчої кампанії. Як святкували?

О 8 ранку мала зустріч, і 8 вечора, і між тим теж. Раніше старалася святкувати цей день у різних цікавих місцях, а зараз це був день у цікавих місцях нашого округу. І це було дуже класно.

Крім того, цього місяця у нас - річниця весілля, день народження тата, сина, чоловіка сестри, цей липень у мене просто ідеальний! Це абсолютно мій місяць.

Ваші близькі підтримали рішення балотуватися?

Дуже. Хороші слова підтримки сказали і молоді, і старші. Мені зараз дуже комфортно і дуже органічно почуваю себе. Якби не зробила цей крок, то відчувала б, що недопрацювала, дала слабинку і взагалі неправильно поступила. А так все гуд!

Назвіть котресь із своїх розчарувань?

Я навчилася, що це не те, на чому треба концентрувати свою увагу. Думаю, скоріше Бог мене оберіг від подальших відносин з цими людьми. Тобто це не те що плюс, а можливість покласти крапку. По-іншому, можливо, це були б три крапки, коми, інші розділові знаки. А так ти маєш підвалини для остаточного рішення. Я взагалі вважаю, що усі рішення мають бути обґрунтовані.

Тобто не приймаєте імпульсивних?

Буває, якщо це стосується мене персонально. Якщо ж іще когось навколо мене – ні. Вважаю, що тоді людина несе відповідальність, тому рішення мають на чомусь базуватися, на аналізі, експертизах, обґрунтуванні.

Що Вас засмучує, що радує?

Засмучує - бездушність та апатія людей, радують - квіти і діти, абсолютно всі.

Три речі, які роблять Вас щасливими.

Захоплююча книжка, вишивання і цікавий співрозмовник.

На яке питання Ви б ніколи не відповіли?

А можна саме на це питання я не захочу відповідати? (усміхається, - авт.).

Яку найбільш цінну пораду Ви отримували?

А можна саме на це питання я не захочу відповідати? (усміхається, - авт.). Моя подруга лікарка-онкологиня, коли я вийшла з будівлі онкоцентру після розмови про мій діагроз, перенабрала мій номер телефону і сказала: «Я бачу через вікно як ти йдеш, ану спину рівно і голову високо! Ось так і іди!

На честь кого батьки назвали Вас?

На честь богині полювання Діани. Мій дідусь був мисливцем.

Герої кіно чи літератури, які Вам найбільш близькі?

Із простого- жіночна Скарлет.

Якби Ви мали змогу зустрітися із будь-ким, хто коли-небудь жив на землі, хто б це був? Про що розмовляли б?

Гаутама Будда. Про серединний шлях, як навчитись мати баланс у всьому.

Чоловіків-кандидатів зазвичай питають про «домашній тил», як сприймає дружина політичну діяльність і тп. Як у цій виборчій кампанії поводиться Ваш «тил»?

У мене з «тилом» все супер. Мій тил мужній і люблячий, розумний і чуйний. Він дуже надійний, а найголовніше - він мій і справжній. Я його люблю!

Чи любите Ви каву?

Так, дуже люблю. Але скоріше смакую її як десерт, ніж як напій для бадьорості.

Ганна Твердохліб, Zaholovok.com.ua
Фото: Володимир Твердохліб