Новини

Освіта по-американськи. Цікавий досвід з-за океану

Освіта по-американськи
zaholovok.com.ua
Освіта по-американськи
Цікавий досвід з-за океану
Досліджуючи цікавий світовий досвід, ми вирішили дізнатися більше про систему освіти в США. Є чимало інформаційних ресурсів на цю тему, та завжди цікавіше почути про все з перших уст. А чи не найкраще для українців можуть описати зарубіжну навчальну сферу ті, хто мають змогу порівняти її з вітчизняною. Ми поспілкувалися з американцями, а також тими українцями, хто здобуває другу вищу освіту в штатах, зовсім змінив професію і навчався в США "з нуля", а також з викладачами, які мають досвід роботи у різних країнах, у тому числі в Україні та Америці.
Ольга Мередіт, у минулому ужгородка, а нині мешканка США розповіла про свій досвід та власні погляди на відмінності, між українською та американською освітою:

"Багато відмінностей у системі освіти напряму залежить від культури країни, і її економічного розвитку. Мені здається, що в Україні, принаймні, в часи мого навчання ще залишався радянський консервативний стиль.

Стиль багатьох лекцій в США - відкрита дискусія. "Student participation is always welcomed!". Чим більше студенти висловлюють свою думку, або дискутують за/проти - тим краще, це позитивно впливає на фінальну оцінку, тому що вважається, що студент дуже зацікавлений у предметі. Це не значить, що студент автоматично отримує хорошу оцінку, але з багатьох предметів, залежно від природи і мети предмету, 10% фінальної оцінки залежить саме від "student participation".

Ольга Мередіт про власний досвід навчання в США
випускниця Quincy College і Boston University
Я хочу відзначити як позитив чесність і неупередженість викладачів. І відсутність ліміту на хороші оцінки. Якщо студент заслужив відмінну оцінку, то не важливо, що викладач уже поставив 20 відмінних оцінок до того - кожен отримує те, що заслуговує. Відсутність хабарництва - теж один з важливих позитивів. Ставлення до студента, як до колег - іще одна не менш важлива якість. Нема такого як "я професор, ти дурак", тому що такі "дураки" кидають коледжі і йдуть відкривати успішні компанії, розробляють нові технології, які змінюють світ на краще".
Ольга Мередіт
випускниця Quincy College і Boston University
Також Оля розповідає: "Спеціальність включає предмети, які безпосередньо пов'язані з нею, і як правило, заглиблюються у суть, до маленьких деталей.

В той час мені здавалося, що з моєї спеціалізації в Україні ми мали менше предметів, натомість давали вчити більше загальних гуманітарних предметів. Тут дуже багато практичних робіт, що мені завжди хотілося мати в Україні.

В іншому аспекті - і це знову ж таки суб'єктивно, порівнюючи з тим, що було 10 років тому в університеті в Ужгороді - технічне оснащення, фізичні умови. Я пригадую холодні аудиторії університету, в той час як аудиторії у коледжах комфортні і теплі. Для деяких предметів ми використовували аудиторії, де парти оснащені комп'ютерами під скляним столом з виходом в Інтернет, що допомагало навчанню.

На лекціях дозволяють використовувати ноутбуки - студенти в ході лекції мають можливість шукати відповіді на теми цієї лекції.

На лекціях/практичних дозволяють їсти/пити. Дуже невимушена атмосфера. Розуміючи, що в кожного свої потреби, графіки, здоров'я, та й взагалі, все, що стосується основ здоров'я - люди повинні їсти, коли їм хочеться, або випити каву, щоб не засинати. І цим, до речі, ніхто не зловживає. Люди розуміють етикет: якщо їсти, то тихо; всі зосереджені на лекції не залежно від того, чи в них бутерброд в руках, або чашка кави.

Викладачі не карають за запізнення. Якщо хтось прийшов пізніше, то, як правило, заходить до аудиторії під час 5-ти хвилинної перерви або тихо відчиняє двері і йде на своє місце.
Всі розуміють, що у людей є своє життя і ті чи інші проблеми".
Наталія Сіра, професор East Carolina University (США), провідний фахівець, дослідник у сфері дитячого розвитку та сімейних стосунків, викладач та розробник навчальних програм для студентів, які працюватимyть з сім'ями. Володарка Національної нагороди за вагомий вклад в розвиток психології сім'ї і наукові роботи в галузі сімейних стосунків та здоров’я від американської Національної Ради з сімейних стосунків (The National Councilon Family Relations).
Нам випала нагода поспілкуватися з професором університету East Carolina University (США) Наталією Сірою. Наталія Сіра родом з України, свого часу жила в Німеччині і вже тривалий час викладає в США та є провідним науковцем у своїй сфері. Ось що розповідає професор про освіту в Сполучених Штатах Америки.

Дошкільнa освіта

Починаючи із закладів дошкільного розвитку, кожна сім'я вирішує для себе, що б вони хотіли для своєї дитини зробити найкраще у ранньому віці. Оскільки декретних відпусток нема, то є актуальна система бейбі-сіттерів. Потім діє величезна мережа позашкільних закладів, які орієнтовані на різні сторони розвитку. Це можуть бути школи Монтессорі чи інші альтернативні методики, творчі школи для дітей, де нема жорсткого режиму, а викладачі займаються більше особистими унікальними можливостями дитини. Звичайно, вони коштують достатньо. Забезпечені сім'ї очевидно шукатимуть такі заклади, щоб розвинути усе, що тільки можна розвинути у своїй дитині, різні її вміння, творчість і впевненість. Є і стандартні садочки, та якість обслуговування там не є найкращою: тільки 25 % дошкільних закладів в США і Канаді досягають 5-зіркової якості, тобто уявіть собі, 75 % все-таки храмають.

Шкільна освіта

Коли постає питання, в яку школу йти, батьки зазвичай можуть обрати чи приватну освіту, чи державну школу, чи певну спеціалізовану. Тобто знову ж таки є варіанти, дивлячись на те, що батьки хочуть і можуть забезпечити для дитини.

Також є християнські школи, де теж дається добра освіта, за згодою батьків із релігійною складовою. А також домашня освіта, яка забепезпечується батьками.

1-3-4 класи в США дуже спрямовані на загальний розвиток, тобто це загальні природничі знання, правопис, історія, малювання й інша творчість, нема фіксованого початку і кінця уроку, такий релаксний стиль, діти можуть сидіти не за партами, а в колі, багато інформації подається в ігровій формі.

На превеликий жаль, в Америці дуже мало фізичного виховання/розвитку у школах, бо, як правило, бояться, щоб діти не впали чи не пошкодили собі щось. Хто ж платитиме за травму? Все крутиться довкола цього, адже батьки очевидно не повинні платити за те, що трапилося на території школи. Діти виходять на подвір'я, але на дуже обмежений час. Це дуже погано, тому що це одна із проблем понадваги, а крім того дитина може добре зосереджувати увагу лише тоді, коли протягом дня має достатньо фізичної активності, щоб вистрибати енергію, вигулятися, а далі можуть знову спілкуватися на уроці.

У середній школі додається вже великий перелік наук. Вони вивчають саме науки, а не окремі предмети, як це є у нас. Коли мої діти вчилися, то мені здавалося, що досить обмежено подають матеріал, бо як це, не знати досконало хімію, як можна у життя випускати, не знаючи всі закони фізики? Але – вони з цим добре справляються. І спеціалізуються пізніше при потребі. Людина, яка приходить з цими опанованими «шкільними науками» у вищу школу, визначає для себе, що буде вивчати глибше, яку галузь. Кожен учень має право вибрати перелік предметів, які він може вивчати, гнучкість починається вже у вищій школі. Тут має велике значення ідентичність, тому є всі можливості, щоб вибрати, чим людина хоче займатися у житті. Є можливість себе уявити вчителем, лікарем, іншим фахівцем, зрозуміти, що для цього треба і як до цього дійти.

Якщо порівняти радянську школу і high school, яку закінчують в Америці, то, звичайно, у нас підготовка в мої роки була дуже сильною, та система, яка можливо зараз і не існує, давала дуже добру основу. Але що стається у вузі з цією системою освіти?..

Вища освіта в Америці, як й інша освіта, має два компоненти: освіта учня і ріст викладача, ментора. Маючи ці два компоненти у вузі, можна досягти успіху.

Ми знаємо, що першокурсник, який тільки-но прийшов, розвивається. За перші два роки набуває світогляду, порозуміння системи світу – політичної, культурної, релігійної, демографічної. Перші два роки кожен із студентів повинен набути таких знань, які робили б його інтелігентною людиною. Це зовсім нічого не має спільного із професійним ростом. Пізніше, 3-4-5 курс буде звужено стосуватися тієї спеціальності, що студент обрав і повинен знати у своїй професії, включаючи осучаснення, які проходять постійно. Зазвичай це і 2 або 3 практики/інтернатури. Система знову ж таки дозволяє гнучкість і студент може навчатися від 3,5 до 6 років. Коли студент платить за освіту, то розуміє, що це його відповідальність навчитися якнайшвидше і якнайкраще. Бо маючи добрі знання, може отримати добру роботу. Більшість студентів, отримуючи вищу освіту, працюють, я б сказала що це 75 % (я щороку запитую це в аудиторії) - на додаток до того, що набирають велику кількість годин, щоб швидше закінчити університет.

Дуже позитивним мені здається елемент цього розвитку викладача і студентa, він закладений у саму освітянську систему. Стосунки між викладачем і студентом, особливо на випускних курсах, значно міцніші. Кожен студент приходить з якимись унікальними бажаннями стосовно того, що б він хотів вивчити, що додати у обрану сферу. І це бажання має бути спрямоване викладачем: щоб ти досягнув бажаного, тобі потрібно обрати такі і такі курси, а можливо ще предмет з іншого зовсім коледжу добрати, щоб усе це разом зробило з тебе унікального спеціаліста.

Вони всі націлені на цю унікальність. Бо якщо ти маєш якісь унікальні навики і знання, то це означає, що тебе швидше виберуть, ти не «ширпотреб», а навпаки можеш виділитися серед усіх і можеш здобути те, чого інші не можуть. Це постійне змагання тебе, як викладача, змушує постійно тримати руку на пульсі того, що стається на професійному полі, куди воно йде і росте, і що студенту додати, щоб він був компетентним сучасним професіоналом. Ми, викладачі, не можемо сидіти і всім за однією формулою рекомендувати. Нам теба знати дуже добре ту базу, яка допомогла б цьому майбутньому спеціалісту далі гнучко розвивати цю сферу, далі рости. А він сам зараз ще цього не знає, тільки викладач може підштовхнути і підказати, які саме навики студентові потрібно здобути для успішної реалізації в майбутньому.

Ця гнучкість, плюс елемент росту двох – і учня, і викладач – це те, чого я не бачила у нас в Україні. У нас більше актуальна традиційність, коли кожен має однаковий розклад і отримує одну й ту ж кількість інформації, не може відхилитися ні вліво, ні вправо – все це десь стримує, бо якраз того росту тут не завбачається. А викладач читає предмет і те саме, що вичитував студентам 20 років тому...

Якщо дивитися на потребу індивідуалізації і розвитку кожного студента, то можливо варто додавати цю гнучкість, варто враховувати, що студент психологічно і когнітивно розвивається. Система, яку ми мали у 60-70-80ті роки у вищій освіті – ясно, що вона не працює сьогодні. Бо якби все працювало, як треба, то ми б Україні не мали те, що зараз маємо. А могли б зорієнтуватися, подумати – якщо міняємо вимоги до життя, значить і всю освітянську систему треба змінити. Ще 25 років тому треба було змінити.

Це з позитивного про американську систему освіти. З можливих недоліків я б відзначила те, що на усіх рівнях – чи то дошкільний, чи середня освіта і навіть вища у кожному штаті має свої стандарти. Тобто кожна середня школа у кожному штаті визначає, що для отримання її диплому потрібно набрати стільки точних наук, стільки літератури і тд, і тп. Але знову ж таки, Америка велика, а отримання освіти в іншому штаті дуже підтримується батьками, вони з радістю відправляють дітей подалі, щоб дитина навчилася розумної незалежності. Рідко коли батьки мають змогу оплатити всі роки освіти. І навіть коли оплачують, то студенти все одно підробляють для оплати власних потреб. Це чудовий практичний досвід для того, щоб навчитися поводженню з грошима, плануванню тощо. Їм буває досить важко отримати такі практичні знання і навіть порозуміти на початку, для чого отримують освіту. А відповідь дуже проста – ти вчишся, щоб не мити посуд все життя (більшість студентів працює у закладах харчування на низько оплачуваних роботах).

Крім того, діти вчаться самому життю, адже середовище коледжу дуже різноманітне, студенти бачать не тільки різну культуру, а також різні точки зору серед професорства. Це дуже заохочується – створювати таке різнокольорове і різнобарвне середовище. Це є повчальним елементом для кожного. Адже є такі студенти, які приїжджають із дуже віддалених районів, гір, сіл, що вони в житті не бачили викладача з акцентом, і тут появляюся я. І вони відразу починають думати і розуміють ширше – ага, то є ще й інші країни, і ось вони поруч, вивчають можливо те, що їх не навчили в школі.

Оскільки середня школа навчає за різними стандартами, тож нам, викладачам, на початку курсу завжди треба зорієнтуватися, де ж то рівень аудиторії. Деколи, викладаючи розвиток людини, треба починати з біологічного поділу клітини і навіть це може стати для когось відкриттям, наприклад, для випускників релігійної школи, для яких такі біологічні/анатомічні теми не викладалися взагалі. Тобто нема щоразу загального шкільного рівня, на який ти можеш розраховувати. Деколи потрібно долати певні бар'єри, адже як у випадку з біологією, ти можеш вірити у все, що тобі завгодно, з чого і як започаткувалося людство, але оскільки ти прийшов до вищого навчального закладу отримати освіту, то принаймні тобі треба знати наукові підходи, на що орієнтується решта людства і планети.

Втручання батьків у вищу освіту практично немає. Як правило, студент підписує контракт про те, що його особисті оцінки – його ж справа. Дзвінки від батьків – дуже рідкісний випадок. Наприклад, можуть обуритися, що їх син чи дочка не отримали практики. Але тоді їм просто пояснюють, що на практику потрапляють як на роботу – представники підприємств приймають практикантів на основі їх резюме, співбесід, тобто це теж частина навчання і підготовки до реального працевлаштування. І якщо не отримано місце практики, значить десь свої завдання студент недовиконав чи не вміє себе проявити, подати так, щоб його хотіли вибрати.

А от у середній освіті батьки залучаються до багатьох активностей в школі, бо це вже давно відомий факт, що якщо маємо кооперацію вчителів і батьків, то, звичайно, виховання дітей набирає значно кращої якості. Якщо ж батьки осторонь, мовляв, це справи школи, то вже науково підтверджено, що від такої позиції батьків і результат освіти відповідний. Якщо батьки задіяні, знають, чим дитина зацікавлена, куди ходить, то це дає кращий результат.

Батьки майже завжди залучені (школярів-підлітків треба возити машиною на додаткові заняття, спорт, зустрічі з однолітками, це майже як далі дитина в колясці; до школи їх возить автобус), але якість цього долучання може бути різною і визначається тим, на скільки батьки проявляють інтерес до дитини, до того, чим вона живе в школі, як відображається характер на навчанні, де треба щось підказати тощо.

Ми маємо гарних в Америці вчителів, які розуміють, що школа і її середовище причетні до розвику дитини, що без сім'ї не можуть самостійно виховати. А іноді вчителі беруть на себе функцію вихователів батьків і пояснюють батькам, що у них є дитина-школяр та які у нього потреби.

Студенти з України рідко, але бувають. Як правило, частіше приїжджають на післядипломну освіту, бакалаврат здобувають рідше. Технічно вони зазвичай підготовлені дуже гарно.

З України у мене були студенти в магістратурі, вони навчалися дуже гарно, отримали фінансову допомогу. Це були студенти із Київського університету імені Шевченка, навчалися менеджменту туризму і були дуже успішні, так що слава про українських розумних студентів, які добре працюють і гарно підготовлені є, існує. Вони добре пишуть наукові роботи, захищаються. Пізніше вони обидвоє пішли в докторантуру. Тобто ми можемо виховати таких успішних студентів, але це знову ж таки self drive, вони настільки були націлені на те, щоб здобути омріяну освіту і пройти через магістратуру, конкурувати з американцями, які вільно володіють мовою. Це вимагає багато робити, але вміючи вчитися, все можна зробити. У нас час це, можливо, найголовніше – навчити вчитися, навчити вибирати ту інформацію, яка тобі буде доцільна, навчитися слухати і вірити, що тобі радять для твого ж блага... Я завжди кажу студентам, що навіть якщо це виглядає важко, якщо ви мене хочете навіть вбити за цей розклад, який я вам склала (а я складаю розклад для кожного із кількох десятків студентів індивідуально), але ви подякуєте мені потім. І це «потім» приходить, нехай і за 3-5 років. Цей індивідуальний план працює.

Адже все дуже швидко змінюється зараз, а в освіті тим більше, ще й помножити на 5. Ось я знаю, що з початком осіннього семестру мені треба буде кілька нових програм вивчити, переробити усі мої курси, щоб задіювати більше технічної підтримки, зробити все зручно для студентів. Усі вони мають смартфони, тож я зацікавлена вживати різні програми, а також зробити так, щоб студенти не сиділи в мобілці, а комунікували зі мною на лекції. А старими методами це неможливо, необхідно обирати нові електронні методи донесення інформації. Крім того, треба враховувати, що наша увага стала фрагментарна, ніхто не може утримувати увагу довше 10-15 хвилин, ми вже збили всіма технічними подразнювачами своє вміння зосереджуватися, тримати увагу на тому, що тобі важливо.
"Дуже позитивним мені здається елемент цього розвитку викладача і студентa, він закладений у саму освітянську систему. Стосунки між викладачем і студентом, особливо на випускних курсах, значно міцніші. Кожен студент приходить з якимись унікальними бажаннями стосовно того, що б він хотів вивчити, що додати у обрану сферу. І це бажання має бути спрямоване викладачем: щоб ти досягнув бажаного, тобі потрібно обрати такі і такі курси, а можливо ще предмет з іншого зовсім коледжу добрати, щоб усе це разом зробило з тебе унікального спеціаліста.

Вони всі націлені на цю унікальність".

Наталія Сіра
професор
Габріелла Медвецька, студентка:
Перше, що потрібно зауважити про освіту – це те, що вона платна. Вже з найменшого рівня батьки повинні платити, починаючи з садка. Якщо у них нема достатньо коштів, то держава видає певну допомогу, залежно від доходів сім'ї.

Габріелла продовжує: "Також, садок, початкова та середня школи (школи безкоштовні) повністю залежать від домашньої адреси (поштовий індекс). Якщо ви живете у поганому районі, то і школа буде такою. Це змушує батьків навіть брехати про свій індекс, тільки щоб діти пішли в більш розвинену школу, з кращими ресурсами та оточенням. Також цікаво, що школи не отримують достатньо коштів від держави, тому їхня якість є подібною до українських шкіл: нерідко дітей ображають, понижують їх самооцінку та недооцінюють потенціал чи не зважають на особливі потреби кожного/-ї студента/-ки.

На вищому рівні, в університетах проблеми з індексом нема, але залишається проблема доходів. Так як і в садочку, держава допомагає з оплатою, але дуже часто навіть цих коштів недостатньо і студенти повинні брати кредит на освіту. Тому я думаю, якби освіта була повністю чи частково платною як українська, то і якість була б відповідна. Крім того, тут є приватні університети Ліги Плюща котрі вже існують понад 50 років та готові допомогти з ціною $60,000 за навчання кожного/-ї хто поступить в університет. Однак, вони є досить закритими спільнотами і зазвичай туди потрапляють студенти/-ки, діти випускників/-ць, чи діти донорів, чиї батьки інвестують в університет. Інші публічні університети залежать від власних доходів (у них є власні медичні та культурні центри) та державної допомоги. Варто відзначити, що тут якість життя, освіти, та медицини повністю залежить від локації. Кожен штат має право навіть викладати історію по-іншому, ніж інші штати. Наприклад, у Техасі викладачі ще досі намагаються навчити дітей, що Громадянська війна була не за збереження рабовласництва, а просто за громадянські права. І на деяких інститутах висить прапор Конфедерації.

Тому якби не бюджет та репутація країни, вартість диплому від українського була б не великою.

Переваг в університетському навчальному процесі море. Насамперед, нема потреби обирати певну спеціальність і присвячувати їй 4 роки. Тут можна спокійно змінювати спеціальності хоч кожен місяць, тому що предмети повторюються і зазвичай базова освіта однакова, тому потрібно буде взяти інші предмети напряму, пов'язані з іншою спеціальністю. Також мені дуже подобається ставлення викладачів до студентів. Вони завжди намагаються якось підтримати та допомогти, просять писати їм у вільний час та залишатися на зв'язку після завершення предмету. Позитивною рисою є і перелік доступних ресурсів через університетську бібліотеку (наприклад, я маю доступ до всіх курсів Lynda.com та teamtreehouse.com) та кількість різних подій (візит до Facebook, Google, LinkedIn, Tesla тощо). З іншого боку, так само як викладачі змінюються для кожного предмету, так і набір студентів. Оскільки можна вибирати будь-які предмети у будь-якому порядку і складати власний графік (включаючи ранкові чи вечірні класи), то і студенти кожен раз змінюються, майже унеможливлюючи можливості познайомитися чи знайти друзів.

Бути іноземною студенткою також має свої переваги та недоліки. Викладачі часто з цікавістю запитуються про Україну, наше суспільство та ситуацію в цілому. Я пишу кращі твори, тому що маю більше "справжнього життєвого" досвіду і завжди є про що поговорити з іншими. Серед недоліків – те, що люди завжди упереджено ставляться до іноземців (навіть підсвідомо https://www.ncbi.nlm.nih.gov/pmc/articles/PMC4376116/) і те, що доводиться позбуватися певних "українських" звичок. Як, наприклад, не дорікати іншим чи не порівнювати американські проблеми з українськими (щось на кшталт, "знаєш, в Україні війна зараз, а ти скаржишся на відсутність прального порошка"). Тут я навчилася, що потрібно закривати очі на багато речей і вдавати ніби все нормально, і завжди бути дуже ввічливою та усміхненою до тих викладачів, які постійно «валять». Українська освіта мені допомогла пристосуватися до цих умов і почати цінувати те, що тут є"
Валеска Вікторія, De Anza College, California:
Я вважаю, що основна перевага американської освіти полягає в її міжнародному визнанні. Американський диплом високо цінується всюди і якість шкіл, імовірно, певною мірою впливає на цей чинник.
В цілому, наша навчальна система є дуже цікавою та коштовною, але певні аспекти є недостатньо розкритими (як-от, дошкільна освіта та обіди в школах). Я впевнена, що наша система не найгірша у світі, і є достатньо хорошою, але всі ті, хто мають гроші, посилають своїх дітей у приватні школи з певною метою, і я б не відмовилась мати досвід гарної розвиненої школи теж.

Вікторія також розповіла: "Мені складно оцінити американську навчальну систему в основному тому, що мені нема з чим порівнювати. Початкова шкільна система є досить розвиненою, хоча з мого власного досвіду вона мала певні недоліки, як-от, наприклад, боротьба зі шкільним цькуванням. Крім того, мої викладачі ніколи не помічали мого потягу до навчання, часто переконуючи моїх батьків, що мені варто повторити цей рік, замість того, щоб втамувати мою нудьгу та дати мені складніші завдання. Мій досвід у середній школі був досить жахливим через постійне цькування та образи від страшних викладачів. Відповідно, у мене почалися проблеми з навчанням, що змусили моїх батьків перевести мене на дистанційне онлайн-навчання. Однак, я не можу об'єктивно судити щодо цього, оскільки вже до того часу я була настільки виснажена презирливою ідеєю школи, що я і не сприймала її серйозно. Після того я поступила в коледж, де я знайшла професорів, що поважали мій потяг до навчання, що намагалися допомогти мені розвиватися та стати студенткою предметів з поглибленим вивченням, чого я завжди прагнула. Мій досвід у коледжі є дуже позитивним, хоча і тут я часто знуджуюся, бо стандарти у коледжі нижчі, ніж в університеті. Однак, варто відзначити, що один із моїх професорів відзначив мою понаднормову роботу і поставив мені вищу оцінку, що, звісно, вмотивувало мене вчитися ще більше".
У наступній публікації ознайомимо Вас із можливостями щодо навчальних програм для українців у США.
Коментувати
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.