У середині грудня мені пощастило провести тиждень у Чехії, при чому більшість часу я перебувала саме у Празі.
Написати традиційний один день було б мало і важко, надто вже багато вражень. А маленьке видання Шопенгауера підказало формулювання. От і зупинилася на формі таких собі записок туриста. Тож поїхали.
Про дорогу
Перш за все, варто поговорити про шлях до Праги. Хтось економить і їде через Кошице. Автор не пробував, але кажуть це вигідно. І Словаччину можна побачити. Але мені не хотілося ризикувати, все ж їхала сама та й експерименти — то не моє. Тому я обрала дорожчий варіант прямого рейсового автобусу Рахів-Прага. Ціна квитка на нього після новорічних свят сягнула, до слова, майже 1000 гривень. А я у листопаді брала десь за 750. от вам і інфляція. Але менше з тим.
Водії люблять показувати російські фільми на 9 серій, тому беріть навушники і смартфон
Прямий автобус — це зручно і швидко. Виїхав у 8-9 вечора, а приїхав близько обіду залежно від поведінки митників. Вони нас, до слова, майже не перевіряли, так, одним оком кинули. Куди важче було витерпіти саму дорогу. Якщо ви із тих щасливчиків, які сплять у автобусах, то я вам заздрю. Бо мені навіть вільне сусіднє сидіння не допомогло. Закінчилося все тим, що на кожній зупинці я ходила пити каву, аби протриматися ще декілька годин.
У словацьких митників вона була просто жахливою (як і брудні туалети). А от на якійсь черговій автозаправці я почула, як водій сказав своїй дружині “Туй добре капучіно”. І понеслась. На жаль назву автомату з кавою ню запам'ятала, але вона таки була хороша. До слова, на цьому моменті раджу захопити з собою дрібних євро і чеських корун — згодяться на піт-стопах. Вартість напою коливається від 0.15 до 1 євро чи коруни залежно від місця.
Популярна мережа автозаправоку Чехії та Словаччині
Про каву
Взагалі, щодо кави, то Чехія її любить. Не лиш пиво тут у ходу, аби ви знали. Як я виявила, до превеликого свого задоволення, каву у Празі п'ють часто не у міцному виді. Ні, ви знайдете тут і хороше міцне еспресо, але багато кафе, особливо у “забитих” нетуристичних районах міста її просто не роблять Натомість кава тут подається у такому львівському варіанті. Є чашка, у неї сиплються кава, заливається кип'ятком і готово. Певно, через сильні зв'язки з чеськими родичами я її так і звикла пити з самої юності. Хоча багато ужгородців такий варіант чорного напою ню визнає. Так і кажуть: “Чемодан, вокзал, Львів”. Бо всі знають, що ужгородська кава краща, ніж львівська;) А ще на каву у Празі ходять просто так. Хоча тут радше зберуться на пиво, але все ж того сакрального змісту, коли хлопець кличе дівчину на каву цей процес у чеській столиці не несе.
Старі храми вражають детальними вітражами
Про пиво і паби
Перші дні я думала, що “Pilsner Urquell” - такий собі монополіст який захопив всі місцеві паби і кафе. Ніяка тобі “Шоколадниця”, “Тотем” чи “Айріш паб”. Всюди пише просто “Pilsner Urquell” фірмовим шрифтом. Траплялися і назви іншого пива, як то “Staropramen”, але значно рідше. Як згодом просвітив мене товариш Міхал, ніяка це мне монополія, а просто добре впізнаваний бренд. От бачить чех таку назву і розуміє, що тут є добре пиво. А ще кава і багато інших напоїв. Їжу у таких закладах не подають, для цього існують ресторани “hospoda”. Але там все дорожче. Через м'ясні традиції чеської кухні і вегетаріанські вподобання, які між собою абсолютно не корелюють, я до харчевень не ходила.
Жителі Чехії люблять Швейка. Черговий ресторан на його честь
А от у пабах була і дуже вони мені сподобалися атмосферою та настроєм. Сидиш у такій невеликій кімнатці, навколо темне дерево, чехи п'ють пиво, голосно розмовляють, курять прямо за столами. Здається, наче тут нічого не змінилося з початку минулого століття. Хіба плазми з футболом навішали. А одного вечора компанія веселих чехів витягла скрипку і дружнім злагодженим хором співала якихось народних пісень. Звучало дуже круто! Єдиний нюанс празьких пабів у тому, що шукати їх потрібно десь на окраїнах, бо у центрі просять втридорога, наприклад, гривень 60 за філіжанку кави. А от десь у спальному районі, до якого на метро 10-15 хвилин і три зупинки, можна знайти її ж і за 15. От так.
Типовий бар (паб) у Чехії
Про метро і транспорт
Окремо слід згадати празьку транспортну систему. Вона у чехів інтегрована, тобто одні й ті сам квитки діють на трамваї, автобуси і метро. При чому квитки розраховані на час дії: від 15 хвилин і аж до річного абонемента. Студентам, дітям і пенсіонерам дають знижки. Весь транспорт ходить часто і по чіткому графіку. На вихідних і у нічні години просто збільшується інтервал. Але і опівночі у Празі можна добратися додому на метро. Є ще таксі, але за всі дні необхідності у ньому жодного разу не виникло. Якщо вірити туристичним сайтам, то головне його викликати, а не ловити, бо обдеруть, як липку.
Чехи зберегли старі трамваї, щоправда модернізовані зсередини
Про ціни
У Празі все дорого. Що не перерахуєш на гривні, все дорого. Несподівано дешевими виявилися хіба ананаси і моцарелла. А хліб і соя — ні. Певно, тут відіграв роль теперішній курс і той факт, що це все-таки столиця. Тому гроші варто брати з запасом. Чеські крони можна отримати у банках чи у численних обмінниках. Але у останніх, кажуть, курси не дуже. Тим не менше банк теж взяв з мене комісію. Тому найвигідніше, напевно, закинути гроші на банківську картку, попередити свій банк про поїздку і вже з тим їхати до Чехії. Банкомати спокійно видадуть вам запрошувану суму. Окрім того у багатьох супермаркетах можна розплачуватися в євро, курс вивішений прямо біля продавця. Все ж таки членство у ЄС..
У Празі можна купити справжню українську гречку
Про свободу
Дивний перехід думок, але Чехія — реально країна вільних людей. Ну або дуже жорстоких законів (я їх кодекси не читала). У чеських супермаркетах просто не існіує шаф для речей, люди ходять з сітками, рюкзаками, гітарами і всім, чим хочеш. На кошиках не висять намагнічені замки. Охоронці, звісно, є, але точно не стільки, як було цієї неділі в ужгородському “Сільпо”. А ще є каси самообслуговування, де людина сама собі пробиває товар і сама платить.
Чехи справно сортують сміття
На блошиному ринку продаються пневматичні рушниці і зброя. При ому не лиш древня з пороховим зарядом, але і звичайні револьвери. Не знаю, наскільки останні були законні, але зброю чехи можуть мати цілком вільно. Треба лиш захотіти і дотриматися певних юридичних процедур. Окремий аспект свободи виплив через тайські масажі. Я все натякала, шо сила-силенна цих закладів щось приховує, чим дуже розсмішила Міхала. Він сказав, що тайський масаж полюбився і чехам, і туристам, А борделі тут в законі. “Ми називаємо речі своїми іменами” , - приблизно так охарактеризував це мій товариш.
Зброю продають просто неба на блошиних ринках
Він якось взагалі сказав, що на його думку, чехи мають куди більше свободи, ніж багато сусідніх народів. Не можу передати це відчуття, але я з ним згодна. До слова, турнікети у метро теж чиста формальність, вони постійно відкриті. Але і тут, і в автобусах є електронні компостири, які вибивають на квитку дату і час активації. Всього раз чи два за увесь тиждень я бачила у метро отих самих контролерів. І то на найбільш популярних, “туристичних”, станціях. А у автобусах вони взагалі рідко бувають. Зловленим зайцям світить штраф у кількасот гривень, але при празьких зарплатах сума підйомна.
Веду я до того, що тут людям довіряють. Принаймні мені так здалося. Нема тотального контролю і страху перед кожною сумкою. Пам'ятаю, в Ужгороді нам одного разу гітару перевіряли. Хай би спробували щось всунути до того чохла, який попервах спину ломить з незвички, ага...
"Все своє ношу з собою"
Про релігію
Добрим доповненням до портрету жителя Праги, та і всієї Чехії є релігія. Як казав Міхал: “У нас місто церков і атеїстів”. Бо ж храмів, а особливо давніх, історично цінних тут багато. Але вхід туди часто платний. Одне це, на мою думку, свідчить, що на вірянина тут не надто очікують. Хоча є і безкоштовні церкви. Так, посеред тижня у самісінькому серці Праги на Карловій вулиці ми зайшли у греко-католицький український храм. І там саме йшла служба. Людей надто багато не було, але як для українського богослужіння то нормально.
Дорожні спостереження за нічними словацькими і чеськими селами й містечками теж дали свої плоди. Переважно це один храм десь посередині населеного пункту, ясно що римо-католицький. При чому збудований він, на вигляд, десь на початку минулого століття, простий, сірий, прямий, без золочених куполів і тому подібного. Три церкви на одні вулицю, як в Минаї, людям тут і не снилися.
Тим не менше віруюїчі люди є, діючі церкви є, більше того, багато пам'ятних фігур та навіть місць, як та ж сама Свята Гора з базилікою у Пшібрамі. За легендою, тут колись бачили Діву Марію і вона потім регулярно допомагала місцевим. Все це відображено у численнях зображеннях на стелях і стінах храму. Місце цікаве і варте відвідин.
Головний костел містечка Пшібрам
Про похорони
Дотичним питанням до релігії є поховання. Так, у Празі можна знайти насправді чудові історичні цвинтарі, як то Вишеградське кладовище. Це якісь витвори мистецтва і людської культури, а не надгробки.
Що ж до більш сучасних аспектів, то поховання у Празі — штука дороговартісна. За місце на цвинтарі потрібно регулярно платити, тож хоронять тут членів сімей дуже часто у одному місці. Ця ж причина, мабуть, пояснює популярність кремації. Вибачте за пряме формулювання, але так потрібно менше місця. Деякі взагалі не хочуть залишати по собі сліду і їх прах розсіюють повітрям. На цвинтарях для цього навіть виділяють спеціальні місця. При цьому чехи обирають церковний або світський спосіб поховання. Такі справи.
Окремо слід виділити чеський геній економності на цвинтарях. Замість свічок тут є стаціонарні лампадки, куди періодично заливається спеціальна олія. Виходить ніби вічний вогонь. А ще тут померлих родичів відвідують на Різдво, приносять ялинки і різні новорічні прикраси. Особливо популярні дуже акуратні і цивілізовані маленькі віночки з шишок чи зі стрічки. До того ж позаду пам'ятника багато чехів мають дерев'яний ящик на замку, де тримають свої інструменти. Хоча, як розповідав дядько, крадуть і тут.
Про комуністів
Коли вже я згадала за дядька, то не можу не згадати про комуністів. Він про них стільки наговорив...А потім говорив про них і мій ровесник Міхал. От це вже здивувало, бо хлопець молодий і політично не надто активний. Та, як виявилося, комуністів чехи ненавидять. За те, що насаджували свій режим, за недоречні будівлі в історичній частині міста, за вбитих опозиціонерів, за доноси спецслужб і взагалі за сам факт їх вторгнення у ЄВРОПЕЙСЬКЕ місто. Кажуть, от-от доведуть Прагу до пуття після того культурного розгрому. Ні, є тут і старі “ворчуни”, яким при Гусаку жилося краще, але більшість, а особливо молодше покоління, згадує ті часи з огидою.
Нелюбові до росіян чи українців чех, на щастя, не зберегли, розуміють зміну часу і обставин. А от Національний театр так і залишився з побудованим за комуністів “братом-інвалідом”. Знести не можуть, бо новий будувати дорого, але і залишати на очах не хочеться Так і тягнуть...
Позаду національного театру. Зліва видніється скло нового театру
Про архітектуру
Значна частина старої Праги не така вже і стара. Часто це стиль сецесії, у якому збудована і наша колишня перша школа на набережній. Міхал, коли дивився фото Ужгорода зауважив, що йому це все виглядає знайомим. І не дарма. Мені Прага теж видалася якоюсь рідною і звичною. От тільки фасади тут однотонні і відновлені, а вікна дерев'яні і однакові. І закони діють на порушників. Приємно прямо таки прийти і подивитися на всю цю красу. Якось архітектор Петро Сарваш, котрий не втримав неможливості хоч щось змінити у нашій міськраді і пішов звідти, казав, що справа у масштабах. Львів часто теж занедбаний, але там це так у вічі не кидається. А у нас один будинок зіпсують і вже видно. Але у Празі, здається, нічого не псують. Навіть на окраїнах старі будинки відреставровані. Тобто є нам за ким тягнутися і куди рости.
Спальний район Праги-9
Про туристів і Різдво
Певно, цією багатою архітектурою Прага і манить натовпи туристів. Чехи зізнаються, що люблять рідне місто, але інколи їм некомфортно через купи людей. І дійсно пере Різдвом до Праги стікається безліч відвідувачів. Ваблять додатково різдвяні ярмарки, сніг... На Вацлавській площі перед пам'ятником святому Вацлаву, покровителю міста, потік селфі взагалі не припиняється. Особливо успішні у цій справі азіати, які роблять десятки фото ще й за допомогою спеціальної селфі-палки. Не певна, чи це просто тримач для смартфона, чи якийсь розумніший девайс, але японці умудрялися за її допомогою на ходу знімати відео!
Різдвяний ярмарок на Староміській площі
Що взагалі цікаво, туристів увечері куди більше ніж вдень. Кажуть, що у передріздвяний період завжди так. “Люди очікують від Різдва у Празі чогось особливого”, - пояснював Міхал. У інші пори року, як я зрозуміла, туристів трохи менше, але теж не мало.
Не можна сказати, що очікування не справджуються, ну хіба в частині снігу. Його тут з кожним роком стає все менше. Але у різдвяних прикрасах Празі немає рівних. Бо ж кожне кафе, кожна вуличка рясніє чимось таким святковим. А чого варта вечірня ілюмінація? Вкупі з ялинками і місцевими смаколиками це створює казкову атмосферу свята. А з іншого боку, тривалі відвідини іншого міста, та ще й такого, - це завжди свято, хоч би й влітку. Тож судження з цього приводу надто суб'єктивні. Краще поїхати самому і перевірити на собі.
Про людей
Окремо варто згадати про характер чехів. Вони досить економні люди, але якось не зло. Ми, наприклад, хвилин 50 шукали вигідний паб, де можна було б посидіти за розумні гроші. Моросив дрібний дощ і Міхал весь час вибачався, мовляв, я би не хотів, але ти розумієш. Так само і вуйко міг потратити на мене з батьком гроші, а потім якось так у порядку речей скаржитися на здорожчання життя. І це зовсім не звучало, як докір. Просто він ділився враженнями, якось так. А ще люди у Празі добрі. Двері в ліфті притримають, місцем у метро старенькій поступляться. Останнього наприклад, у римському метро я не бачила. А тут люди простіші.
Прага індустріальна
Цікавим було і знайомство з деякими чехами. Один із них, наприклад, через 5 хвилин розмови почав випитувати, які у нас ціни на хліб і м'ясо. Порівнював. Скаржився, що мусив повернутися зі східної Моравії і поселитися у батьків. На прощання обняв.
Чехи вони реально добрі, це по людях видно. Не треба бути бозна яким психологом. В чому секрет не знаю, але здогадуюсь. Може, якби у нас рівень життя піднявся, люди б теж подобрішали. Принаймні я на це сподіваюсь.
Про собак
Говорячи про жителів Праги не можна забути про їх домашніх улюбленців. Чехи тут обожнюють собак, але не надто люблять за ними прибирати. Тому на тротуарах варто бути обережним. Річ у тому, що особливі фанати тримають вдома і по 3-5 особин. Протягом дня з самого ранку і до вечора ви зможете побачити собачників, які вигулюють своїх домашніх улюбленців. На вулицях, клумбах, бігових доріжках... Буває і кролів вдома тримають. І в метро з собаками ходять, якщо з намордником. Отак.
Вокзал Масарика
Про ринки
Блошиний ринок Праги за площею як Краснодонців. На жаль, не мала змоги там добре поритися, але одну ляльку до колекції таки знайшла. Бачила старі статуетки, зброю, допотопні фотоапарати, єврейські підсвічники, поламану техніку і ще мільйон всього. Вхід на ринок платний, як у старі часи на Авангарді, але воно того варте. Як знову потраплю до Праги, піду туди. А ще, за словами тата, це єдине місце у чеській столиці, де залишилося болото.
Звичайний ринок не менш вражаючий. Річ у тім, що він розташований на місці, яке збудували на початку 20-го століття. Стіни з цієї маленької цегли, старі скульптури. Але торгують китайці і в основному, однаковим барахлом. Втім, з ними можна домовитися і за половину суми, тому для розвитку навичок торгівлі — це дуже вдале місце.
***
Взагалі про Прагу можна писати ще дуже багато: про рекламу, про українські магазини в чеській столиці, про торгові центри і хокейних фанатів, про Влтаву і нічні мости, про мозаїки і папські золоті тапки, про маленькі квартири на дахах, про відсутність бродячих псів, про закинуті дачі і модерні дитячі майданчики... Але всіх вражень не перелічити. Просто це все треба побачити, почути і відчути. Просто бути там.
Ярина Денисюк для Zaholovok.com.ua