Пізнати справжню Одесу за один день – досить важко. Бо все не встигнеш і всюди не побуваєш. Музеї, архітектура, опера – це «перенесення» у минуле, яке разом із сьогоденням надалі творить історію. Але, щоб справді відчути місто, треба побути у ньому простим жителем і зрозуміти, як оте «історичне» сплітається із «нинішнім» і складає описане у багатьох книгах життя в Одесі.
Зустрітися з чиновниками, які розкажуть про соціальний і економічний розвиток регіону – це одне, а поговорити про життя-буття з продавцями на Привозі – зовсім інше. Скласти пазл із однієї частини не вдасться. Тому у нас «цілісного образу» не буде: тільки клаптики з розповідей про одеське житя.
Туризм і «всьо плохо»
Одеса привітна із самого вокзалу: не встигнеш вийти з вагону, як місцевий народ запропонує і машину, і квартиру, і роботу. Все дуже голосно, із щирими усмішками і жартами.
Таксист ввічливо складає сумки у багажник, розповідає про політичну обстановку, каже, що все тут нормально, у подробиці не вдається, бо їхати – «десять метров». На українську зі львівським акцентом відповідає російською з одеським. Перепитує лише кілька фраз, які спокійно міг би перепитати і рядовий ужгородець.
«Про Одесу не написано жодного пристойного путівника. Є листівки. Путівники, якщо вони видані, то неякісні», – бідкається журналістам заступник губернатора Одеської області Зоя Казанжи. «Хочемо оголосити конкурс, можливо не путівник, але щоб написали про Одесу», – додає вона.
Чомусь усі чиновники (як «папєрєднікі», так і «нові») розмову з пресою люблять починати з туризму і доріг. У цьому випадку було так само: «Одеса їздить закордон, а внутрішній тризм – в смішному вигляді. Простіше поїхати до Львова, ніж у Криничне. Проблема у внутрішньому туризмі. Є багато цікавих об’єктів, але до них важко добратися. Одеса-Рені – дорога міжнародного значення. Питання цієї дороги – геополітичне», – каже Зоя Казанжи. І переходить до цифр: «У цьому році 90% бюджету Одеської області йде на латання доріг. В Одесі дороги ще більш-менш, в області – погана ситуація».
Радник міністра економіки з питань туризму, Президент Асоціації «Туризм Одеси» Іван Ліптуга каже журналістам, що не варто порівнювати Одесу і Львів та розповідає про своєрідну акцію мешканців Одеси, які вирішили просувати своє місто закордоном: «Одесити фотографуються з надписом «Тут класно, але я люблю Одесу» на фоні відомих туристичних об’єктів, архітектурних пам’яток. Таким чином привертають увагу до рідного міста»,– каже Іван Ліптуга і розповідає про програму розвитку туристичної інфраструктури в Україні.
Улюбленець одеситів, кухар і ресторатор, адепт одеської культури Савелій Лібкін, який дуже смачно почастував «западенських» журналістів на «Дачі», каже, що проблема у підході: Савелій вважає, що у Одеси є багато недоброзичливців (частина з них – журналісти :)), які у сезон обов’язково напишуть у стилі «всьо плохо»: про брудні пляжі, засміченість міста і ще якісь неприємності, упускаючи при цьому усі «мі-мі-мішні» моменти.
«Одеса ніколи не займалася свої промо на внутрішньому українському ринку. Одеса у порівнянні з Кримом, дешевший варіант», – запевняє заступник губернатора Одеської області Зоя Казанжи.
Негласно туристичний бізнес в Одесі, певно, тихо радіє, що потоки українських любителів моря ринуть саме до них, а не до Криму, який уже давно «не наш». Утім, минулого року, очікуваного ажіотажу не сталося: на ситуацію вплинули травневі події.
Політичне життя «по-новому»
Рік тому Одеській області призначили губернатора з Волині. Ігор Палиця до того був народним депутатом України, очолював правління ВАТ "Укрнафта". Теперішнього голову Одеської ОДА пов’язують з Ігорем Коломойським, називаючи Палицю довіреною особою Коломойського у Верховній Раді та його «ставлеником». Губернатор оправдовувався, як міг, казав, що знайомий з Коломойським, але запевняв, що до «ставленика» – далеко.
Радник і заступник Палиці Зоя Казанжи каже, що з «новим» губернатором класно працюється: «Дуже класно працювати з людиною, яка випадає зі стереотипу політика. Це перший губернатор, який не проплачує про себе статті. Це чесна позиція. Ми не контролюємо інформаційні потоки», – запевняє чиновниця.
Далі розмова йде про людей і їхні цінності, політичні вподобання і самоідентифікацію. «Важливо розуміти, які у людей цінності. Це, власне кажучи, те, за що люди ладні вмирати. Базові цінності – це безпека й ідентифікація себе», – каже Зоя Казанжи. За її словами, із нацменшин молдавани – найбільш проукраїнські. «Але коли ми говоримо про українську Одесу, то треба розуміти, що російськомовні одесити є проукраїнські особисто, а є люди з чіткою орієнтацією на Росію», – зазначає пані Зоя. «80% одеситів бачать себе в Україні, 82% жителів області бачать себе в Україні. У минулому році ці цифри були інші. Можливо, події на Донбасі вплинули», – додає вона.
Щодо ситуації з безпекою в Одесі Зоя Казанжи зазначає: «Рік говорю про те, що ситуація контрольована. Нещодавно знову затримали партію людей. Було більше десятка вибухів, одна жертва. Одеса як і Крим, якщо не більше, зажди була інтересом російських спецслужб, їх було дуже багато. Частина ідеологів втекли, бо їм погрожували ув’язненням і це нас врятувало. Сказати , що тут спокійно, не можу. Але сказати, що неспокійно – також. Одесити дуже прагматичні люди, нам це не вигідно», – каже чиновниця. Потім пані Зоя висловлює свою думку про канал АТВ Ігоря Маркова та розповідає жахливі плітки про російське консульство в Одесі.
Наразі ситуація у місті, яку називають контрольованою, спокою одеситам точно не додає: протягом тижня в Одесі знову пролунало кілька вибухів. А новини про затримання людей, котрі столичні ЗМІ уже навіть без лапок називають зачисткою, дійсно спонукають на думку, що у місті разом із своєрідним АТО – негласне «полювання» за інакомислячими. У тому числі й журналістами.
Мовне питання
Будь-який турист, котрий приїде до Одеси, з перших хвилин свого перебування зрозуміє: місто – російськомовне. Водії, пасажири, працівники кафе, перехожі – усі розмовляють російською. Звичайно, з одеськими «г» і «шо» :). Однак, якихось «мовних непорозумінь», в Одесі – хіба що спеціально шукати. Люди, в основному, просто можуть перепитати, попросити повторити або пояснити. Хтось відповідатиме виключно російською, хтось у стилі «my English is not good» буде старатися говорити українською, комусь сподобається змішувати слова на українсько-російський лад (як в Ужгороді «їду в маршрутке»). Але конфлікти на мовному ґрунті – хіба що з домішками політики.
«Не треба уявляти україномовних одеситів мавпочками», – каже Зоя Казанжи, у якої бездоганна українська, як для одеситки. – Такі речі – комплекс меншовартості. Це раніше, коли в Одесі розмовляли українською, люди питали, чи не зі Львова, бува, приїхали. Для молоді питання мови взагалі не піднімається», – стверджує заступник губернатора.
Катерина Велика і Бандера
Головний пам’ятник Одеси, як його часто називають самі одесити, – Катерина ІІ і засновники міста – Осип Дерибас (Хосе де Рибас), Франц де Волан, Григорій Потьомкін і Платон Зубов. Велика Імператриця, яка «дала добро» на розбудову Одеси – в особливій пошані городян. І, хоч питання «доцільності» пам’ятника Катерині не раз підіймалося і викликало шум і галас на самих верхах, одесити спокійно і з усмішкою кажуть: «Якщо вам подобається Одеса, вам має подобатись і її засновниця – Велика Імператриця Катерина».
Одним уз перших в Одесі був пам’ятник градоначальнику де Рішельє, якого досі городяни називають «наш Дюк». Протягом XIX століття у місті з'явилась ще низка пам'ятників, що прославляла «батьків» Одеси. Після Великої Вітчизняної у місті-герої Одесі спорудили кілька меморіалів, стел і пам’ятників на вшанування Перемоги. Крім цього, Одеса багата так званими «літературними» пам’ятниками – знаменитий пам’ятник Пушкіну, на який кошти збиралися усім містом, Толстому, Міцкевичу, Горькому, Шевченку, Франку – письменникам і поетам, які приїжджали до Одеси, або жили тут тривалий час.
Що ж до «комуністичних» пам’ятників, в Одеські ОДА зазначають, що місто пройшло декомунізацію у 90-х роках: «У так такому випадку я за радикальні міри, – каже Зоя Казанжи. – Однак, вважаю, що на кілька років треба оголосити мораторій на будь-які пам’ятники і всякі такі речі», – зазначає радник губернатора. І тут же додає: «Я би пам’ятник Бандері поставила на площі в Одесі. Він для мене – герой. Але це у мене зараз риторика партії «Свобода», у якої один відсоток в Одесі. Зараз це не варто робити. Мені взагалі подобається грецький підхід: вони людям пам’ятники не ставили», – каже Зоя Казанжи. Про зв’язок «пам’ятникової війни» і виборів, чиновниця зазначає: «Опозиційний блок на сьогодні має друге місце по Одесі та області після Блоку Порошенка. Не думаю, що через пам’ятники цей процент зміниться».
Куликово поле
Будинок профсоюзів на Куликовому полі в Одесі – уже теж меморіал. Поки – імпровізований. Одесити встановили тут щити із фотографіями загиблих 2 травня 2014 року. Тюльпани, гвоздики і бузок – просто купи квітів на площі. Іграшки, фотографії, «заборонені» георгіївські стрічки, вінки, лампадки, свічки… І багато болю. На площі, здається, аж бринить від нього.
За невеликий відрізок часу з Куликового поля кілька разів «забирали» той імпровізований меморіал. Але одесити знову несуть туди квіти. Кажуть, пам’ять не можна прибрати.
Аня Семенюк, спеціально для Zaholovok.com.ua
За поїздку журналісти вдячні ТОВ «Турист», Благодійному фонду «Одеса» – Президенту Фонду, депутату Одеської міської ради Андрію Жданову, санаторію-профілакторію «Біла Акація», а також Івану Ліптузі – раднику Міністра економіки з туризму, Президенту Асоціації «Турим Одеси».