Новини

Насилля в школі. Боротися чи... приручити?

Білі бантики та мініатюрні краватки заховалися у шафі, букети вересневих квітів уже давно зів’яли, а урочистий День знань непомітно перекочував у шкільні будні. І якщо перші тижні навчання проходять під егідою «Спогади про літні канікули», то вже у наступні в окремих закладах оживе тема, яку обговорювати не хочуть ні чиновники, ні вчителі, ні учні. Мова йде про таке явище, як насилля у школі. Zaholovok.com.ua поспілкувався з фахівцями, щоб дізнатися їхню думку і подивитися на проблему зсередини.

Звідки ноги ростуть?

У ХХІ столітті психологи, педагоги і лікарі почали активно говорити про те, що випадків дитячої агресії значно побільшало. Серед причин, які породили це явище, називають сучасний спосіб життя не лише школярів. Батьки почали менше цікавитися своїми чадами, посилаючись на постійну зайнятість, а діти залізли у всесвітню павутину і... заплуталися у ній. Ігри, фільми, відеокліпи нерідко пропонують недосвідченій малечі, яка ще не навчилася робити власні висновки, не зовсім правильний сценарій життя. А в результаті інтернетівські сайти рясніють відеороликами, де видно, як школярі знущаються над своїми ровесниками, а то й на авторитет вчителя зазіхають. Вистачає там і «геройств» закарпатських учнів.

Валентина Шевчук, завідуюча центром практичної психології, розповіла нам, що для аналізу ситуації щороку в загальноосвітніх школах Ужгорода психологи проводять анкетування на тему «Молодь і протиправна поведінка». Відповіді на різні запитання анонімної анкети дають учні 8-11-х класів. Цікаво, що на питання: «Як ви ставитеся до застосування фізичної сили до іншої особи?»  кожен третій респондент відповів, що це… допустимо в окремих випадках.

Пані Валентину ця відповідь не вразила, бо сучасні діти бачать приклади насилля повсюди. Навіть засідання Верховної Ради без бійок не обходяться. Очевидно, тому діти і вважають це нормальним явищем.

 

Новий погляд на старе

Досвідчені педагоги кажуть, що «шкільне» насилля – головний біль не тільки комп’ютеризованої епохи. Конфліктували діти і у радянській школі (до речі, наглядно цю картину відтворив режисер Ролан Биков у стрічці «Чучало», яка вийшла у світ ще в 1983 році). А наші батьки легко можуть пригадати випадки, коли вчитель міг вдарити учня лінійкою по руках чи книжкою по голові. Сьогодні ж це вважається насиллям по відношеню до дитини. І хоча історії зі шкільними побоями сьогоднішні дяді і тьоті згадують не дуже охоче, проте майже завжди додають, що «тоді була дисципліна у школі». А звідси випливає, що це не випадків насилля стало більше. Це ми змінили своє ставлення до цього явища. Якщо ж повернемося до вже згадуваного дослідження психологів, то Валентина Шевчук помітила, що діти, коли говорять про насилля, мають на увазі фізичне, і не виокремлюють психологічного. Хоча практика показує (а відеоролики в Інтернеті це демонструють), що вистачає нашим школам і такого «добра».  

 

Б’ються бо байдикують

Роберт Бабич, тренер Ужгородської ДЮСШ № 1 стверджує, що його вихованці із футбольного класу часу та енергії на пустощі не мають. На шкільному стадіоні хлопці-підлітки тренуються по пять разів на тиждень, беруть участь у різних змаганнях і молодечий запал віддають на погоню за перемогою. Самі ж хлопці кажуть, що мірятися силою з кимось на вулиці їм не цікаво, бо там нема рівних. А от показати свій хист на футбольному полі перед тренером та суперниками – це вже інша справа. Світлана Чендей, мама одного із футболістів рада, що у сина є таке заняття. За хлопця жінка не переживає. Роки занять зробили з нього цілеспрямованого і активного юнака. На дурниці він розмінюватися не буде. Тренер Роберт Бабич додає, що він аж ніяк не переслідує мету перетворити усіх учнів на відомих футболістів. Але практика вже показала, що людина, яка відчула смак чесно заробленої перемоги, вміє ставити перед собою цілі і йти до них. Чи то у спорті, чи то в інших сферах. Тому спорт вже давно став чудодійною пігулкою від агресії, бо зайву енергію діти виплюскують на тренуваннях, а не у бійках чи бешкетуванні. Ложку дьогтю у спортивну бочку меду додає те, що батькам доводиться самотужки забезпечувати дітей необхідним інвентарем. «У нас звикли вкладати гроші в успішні команди, - бідкається мама Світлана, - а школярі, які тільки вчаться, нікому не потрібні».

 

Школа без агресії

 Ольга Демчук, інструктор організації «Мистецтво життя» з безкоштовними тренінгами побувала в школах різних регіонів України. Вона стверджує, що агресію можна легко подолати за допомогою деяких дихальних технік йоги та цікавих занять з дітьми. Мета курсу «Школа без агресії» - здружити дітей, щоб вони погралися і більше дізналися один про одного. Пані Ольга підтримує Роберта Бабича у тому, що дитяча агресія – це надлишкова енергія, яку не спрямували у мирне русло. «Раніше найгіршим покаранням було те, що тебе не випустять гратися на вулицю, - пригадує Ольга, - а тепер дітей від комп’ютера не відженеш. Вони перестали гратися у дворах та на майданчиках». Інструктор «Мистецтва життя» наполягає на тому, що якщо не контролювати дитячу агресію, то це виллється у нестабільну психіку. А далі - депресія і самогубства, статистика яких з кожним роком зростає.

Своїм вихованцям Ольга Демчук розповідає, що агресія має ефект бумеранга: ти випустиш її, а через деякий час вона повернеться. Легко це показати на прикладі. Усі діти стають в коло і по черзі починають штовхати один одного. Виходить ефект доміно. А потім хтось із учасників отримує завдання: стримати поштовх, не пропустити агресію далі. І коли у дітей запитують: «У який момент ви почуваєтеся сильнішими: коли передаєте поштовх, чи коли стримуєте його?», усі як один відповідають -- коли стримують. 

Антистресову програму фахівці радять і вчителям, як представникам «нервової» професії. Їхня основа базується, знову ж таки, на дихальних техніках йоги. Ці заняття допомагають за 10-15 хвилин привести свої емоції в норму. Оскільки вчитель – це атмосфера в колективі, то важливо, щоб він сам був гармонійним і передавав цей стан учням.

 

Шило в мішку

Боротися із насиллям у школі важко. Тим більше, шо його обєктом дедалі частіше стають самі вчителі. Та й виносити сміття з дому у нас не прийнято. Громадського обговорення набувають лише резонансні справи, та й ті журналістам коментують не дуже охоче. Валентина Шевчук, яка займається практичною психологією, каже, що таку ситуацію породжує те, що на самого вчителя суспільство поклало велику відповідальність за підростаюче покоління. І коли трапляються випадки насилля чи агресії у школі, вчитель вважає своїм обовязком розібратися у ситуації, працюючи з дітьми та їхніми батьками. А оприлюднення скандальних історій шкодить найбільше самій дитині. Тому чимало яскравих прикладів насилля у школі живуть тільки у пам’яті свідків цього процесу.

 

Вихід із безвихідної ситуації там само, де й вхід

Валентина Шевчук також підмітила, що діти за допомогою насилля вирішують свої питання з тієї причини, що не знають як по-іншому заявити про свої права та відстояти їх. Тому сучасних учнів у школах на тренінгових заняттях в ігровій формі вчать говорити про свої потреби, почуття та відчуття. Показують, як можна взаємодіяти без агресії. Та роботи педагогів тут замало. За свідченнями багатьох дітей (зафіксованими у дослідженнях українських соціологів) із насиллям вони вперше зустрілися у власній сім’ї - з боку батьків, старших братів та сестер. Навіть звичайна сімейна сварка, яка для дорослих пройде непоміченою, може залишити глибокий слід у свідомості дитини. Тому психологи й радять уникати конфліктів біля дітей. А якщо вже так сталося, що батьки посварилися у присутності малечі, то їм варто і миритися біля неї, щоб діти знали як виглядає завершений сценарій конфлікту.

 

Тетяна Довганинець, спеціально для Zaholovok.com.ua

Таня (не перевірено)

У гімназії учнів ображають прямо на уроках і прямо перед усім класом, причому вчителі. Називають їх дебілами... Використовують і інші образливі слова.
Звичайно це робить дітей жорстокими... А один одного вони принижують за фінансовим статусом. Самі ж вчителі поблажливіше ставляться до дітей з багатих сімей...
Це жахливо.

нд, 18/09/2011 - 17:08 Постійне посилання
Гість (не перевірено)

На жаль, на такі речі скаржаться не тільки "ГІМНАЗИСТИ". А те, що у дітей неодинаковий соціальний статус у школі простежується як ніколи яскраво. І чимало батьків змушені останні гроші віддавати на те, щоб одягнути свою дитину не гірше за інших, та ще й телефоном модним її забезпечити. От і виходить замкнуте коло: ми ганяємося не за змістом, а за формою. А у світі крім "шмоток" і гламуру стільки всього цікавого!

пн, 19/09/2011 - 20:21 Постійне посилання
Коментувати
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.