Мама-зв’язківець: закарпатка розповіла про службу, материнство та відрядження до чоловіка в АТО

Мама-зв’язківець: закарпатка розповіла про службу, материнство та відрядження до чоловіка в АТО

Закарпатка Іванна Тополюк у Збройних Силах України з 2005 року. І хоча свою кар’єру почала, будучи працівником одного із військкоматів області, вже невдовзі всерйоз задумалась над продовженням служби у статусі військовослужбовця. На питання про те, як вирішила приєднатись до Збройних сил України вона розповіла про свою службу та про те, як поєднувати статус військовослужбовця і люблячої матері та дружини.

- Як так склалось, що Ви вирішили змінити цивільне життя на постійний режим, виконання наказів і несення нарядів?

- Ну кардинально змінювати чогось особливо не довелось, оскільки чоловік у мене теж військовий, у Збройних силах України вже близько 24 років. Він спочатку відговорював мене від такого рішення, але потім таки здався і «дав добро». Починала службу звичайною радіотелеграфісткою. Начальник відділу при прийомі  мене на службу відразу сказав, що поки не вивчу «морзянку», контракту мені не бачити. Довелось оперативно її опановувати.

Прослуживши три місяці, Іванна потрапила у навчальний центр. За кілька років вона вирішила здобувати офіцерську освіту та вступила до столичного Військового інституту телекомунікацій та інформатизації.

- Вчитись я мала 4,5 роки, але у зв’язку із війною близько півтори роки пари ми не відвідували. За період бойових дій на Сході України у нас в групі та інших групах курсу загинуло багато хлопців.

- Ви коли-небудь думали, що Вам доведеться теж перебувати в зоні проведення антитерористичної операції? Наскільки свідомим було рішення про поїздку туди?

- В зону АТО я потрапила теж «завдяки» чоловікові. Хотіла побачити все на свої очі, щоб не сліпо довіряти телебаченню і новинам. Крім того щиро хотілось побачити свого чоловіка, бо його приїзди раз на рік-півроку – це мало для сім’ї. Чоловік під час бойових дій служив у 128-й окремій гірсько-піхотній бригаді. Коли я поїхала в Луганську область, їх підрозділ був у Донецькій. У порівнянні із попередньою відстанню теперішні 250 кілометрів між нами здавались дрібницею. Нести службу в зоні бойових дій було важко скоріше морально, фізично – ні. Оскільки я була зв’язківцем у командному центрі, то після обстрілів важко було слухати про кількість поранених і загиблих.

- Чоловік відіграв значну роль у Вашому житті. А як ви взагалі познайомились?

- Вперше ми побачились у нашому селі Кам’янецька Гута. Він тоді був старшим лейтенантом і з хлопцями приїхав збирати яблука. Вже за майже два місяці ми одружились, тому звикати одне до одного нам прийшлось вже у шлюбі. Створювати сім’ю, коли і чоловік, і дружина військові та служать у різних підрозділах, насправді нелегко, але нам це вдається.

- Що найважче у військовій сім’ї?

- Найважче було у 2014 році, коли чоловік разом зі своїм підрозділом поїхав у зону бойових дій. Також коли отримав поранення, виходив з Дебальцева. Тоді у 2014-му здавалось, що все минеться, війни не буде. Після того, як до полону потрапив наш друг, я дзвонила чоловікові і зі сльозами вмовляла повернутись. Після його поранення я теж думала, що він повернеться зі Сходу, адже йому пропонували перейти на службу в тилу. Але, хвилюючись за хлопців, він не погодився. У січні 2015 року знову поїхав у Дебальцево. Тоді сказав «ще раз і все, я більше їздити туди не буду». Потім був ще раз, і ще. Уже в 2017 році разом із бригадою повернувся до Мукачева.

Проте у свій час Іванні теж довелось недоговорювати про поїздку в зону АТО, цього разу своїй дочці.

- Коли їхала в Старобельськ, то сказала доньці, що тільки на місяць, хоча насправді відрядження могло тривати не менше трьох. Проте до військової служби донька теж ставиться схвально і всерйоз роздумувала над військовою освітою.

- А як взагалі Ви ставитесь до ролі жінки у вітчизняній армії?

- Тез, що жінці не місце в армії, не розумію, це надто сексистське ставлення. Якщо б всі були такими уважними до виконання своїх обов’язків, як військовослужбовці-жінки, то, напевно, і порядку було б трохи більше. Тим більш зараз, із розширенням можливостей для жінок-військовослужбовців обіймати посади в Збройних силах України, та можливістю отримувати конкурентну заробітну плату це суттєвий крок вперед. Головне – любити свою професію та отримувати задоволення від роботи.

Зараз Інна отримала диплом про вищу військову освіту і продовжує виконувати військовий обов’язок. На радість її та доньки, нове місце служби чоловіка теж ближче до сім’ї.

Loading...

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
CAPTCHA
Питання для відсіювання автоматичного коментування.
Введіть відповідь на питання
Loading...