Патріарх Філарет закликав розглянути питання автокефалії УПЦ КП на Всесвітньому соборі. У РПЦ нагадали, що патріарх підданий анафемі.
Глава Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) Філарет (Денисенко) звернувся до голів помісних церков з проханням розглянути питання автокефалії УПЦ КП на майбутньому Вселенському соборі.
Патріарх Філарет підкреслив, що не визнана світовим православ'ям УПЦ КП є однією з найбільших православних церков світу, яка представляє близько 15 млн православних віруючих в Україні, об'єднаних у більш ніж 4,5 тис. громад і очолюваних 40 архієреями, пише "Коммерсант-Украина".
На думку глави УПЦ КП, представники цієї церкви обов'язково повинні взяти участь у підготовці собору і його роботі нарівні з членами інших православних церков.
Якщо ж питання автокефалії УПЦ КП і декількох інших церков, що також претендують на незалежність, не буде розглянуто на соборі, то "його проведення стає невиправданим", зазначив патріарх.
У свою чергу, представники Російської православної церкви (РПЦ) впевнені, що Вселенський собор ні за яких умов не буде розглядати питання автокефалії УПЦ КП.
"Жоден глава помісної церкви не буде вступати в переговори про будь-які церковні питання з так званим Київським патріархатом, бо його глава перебуває за межами церковного спілкування і підданий анафемі. В історії світового православ'я існували канонічні аномалії, але всі вони виникали на тлі складної історичної ситуації. Філарет ж пішов на розкол заради особистої влади, тому говорити про якесь визнання УПЦ КП не доводиться. Єдине, що з ним можна обговорювати, - це питання його особистого покаяння", - заявив секретар відділу зовнішніх церковних зв'язків РПЦ з міжправославних відносин протоієрей Ігор Якимчук.
Вселенський собор - це вищі збори голів всіх православних церков, що вирішують церковно-політичні і догматичні питання, у тому числі і надання автокефалії. В останні роки ведеться підготовка до VIII Вселенського собору. Попередній собор відбувся ще в 787 році. 
«Московська
«Московська блекота»-анафема.
«1574 р. Іван ІV (Грозний) ПРИВСЕЛЮДНО «снял ВЕНЕЦ (царскую корону) с головы своей» і в Успенському Соборі Моск-Кремля царем Вел. Тверського і Московського князівств був проголошений Казанський цар Симеон Бекбулатович, до хрещення – Едігер.
„В …(1574) казанский царевич Симеон Бекбулатович, находившийся в Касимове в качестве государя, был провозглашен «царём» и поселён в Кремле. Настоящий же царь ОТКАЗАЛСЯ от всех своих титулов и почестей, приказал называть себя ПРОСТО (руссссским) Иваном Московским”[114,с.282-283].
Москва знайомилася з європейською культурою, науками… Європа, на чолі із Римським католицьким престолом, боролася з Османами та Кримом за ВПЛИВ на московську ТАТАРСЬКУ, але християнську, верхівку. І все це супроводжувалося 2-ма НЕгативними факторами:
1. З європейського боку: жорстокою до божевілля політикою окатоличення слов’янських земель.
2. З московського боку: жорстокою до божевілля політикою військової експансії. …
Як бачимо, в часи Івана IV НЕ було перешкод для заняття татарином посади в Моск-князівстві – від посади князя, чи Великого, чи удільного, до посади боярина, або «служивого человека». Єдиною умовою для набуття Вел-князя було прийняття моск-православія, як в Касимові – магометанської віри.
Для князівства такий закон видав хан Менгу-Тимур у 1272 р., та поновили хани: Узбек – 1322 р., Тохтамиш – 1392 р., Улу-Мухаммед -1445 р..
Зроблено це було свідомо, аби залучити моск-церкву та її ідейні постулати для зміцнення Золотої Орди. Християнська релігія була однією з панівних ідеологій держави. Певно і золотоординські хани розуміли силу візантійської складової половини – православної московської релігії. По суті, то була НЕ релігія, а – ідеологічна зброя (ЗНИЩЕННЯ будь-яких національних-Божих ознак життя підкорених народів вавілоно-московської вежі-імперії) в руках хана Золотої Орди.
Хан, користуючись цією зброєю (ЗНИЩЕННЯ національної-Божої гідності), ВІДЛУЧАЛИ від церкви православних (слов’янських) князів і навіть цілі міста (Псков за Узбека).
Пізніше нащадки золотоординських ханів (Чингізидів) – московські царі (фінського племені меря), теж використовували цю зброї проти лідерів (СЛОВ’ЯНСЬКОЇ) України. Згадаймо залитого КРОВ’Ю з голови до ніг московського (НАДбожного каина-иуду) «царя антихриста» Петра 1 і його чергову жертву – українського (побожного СЛОВ’ЯНСЬКОГО) гетьмана Мазепу», а значить і всіх нас: щирих побожних, руських слов’ян: «Той, хто благословляє тебе (у Бога за пазухою Країна), благословенний, і хто проклинає (московскими помоями-анафемами) тебе (Помісна УПЦ Церкви Христової), проклятий!».
Якщо би-лингво-сексуалы ино-сраного патриархата партии реги-аналов думають, що вони «НЕ при делах» до канонічного САМОзнищення – національного САМОвбивства, то помиляються. ОДНОЧАСНО служити Богові і мамоні (за якою приховується дьявол-идол) НЕ-МО-ЖЛИ-ВО. Проклинати (по суті) і вибачати (формально), ненавидіти (себе і Духа Святого) і любити (ОДНОдушно-ОДНОмовно), знаходиться з права від Бога і зліва («с социальным пакетом» для чрев и попов), бути правим-націоналістом і лівим реги-орально-анальным, НЕ зійде з рук, які отримали «всі царства світу і славу», за канонічно продану дьяволу щиру побожну душу-мову, отриману від Бога за дармо.
«...коли всякий, хто (національно) вбиває вас (щиру побожну, руську слов’янську мову-душу-Україну, наповнену Духом Святим) буде думати, що тим він служить Богові».
Едвард Кінан – прф. історії, Директор Візантійського інституту при Гарвардському університеті (США): «Майже всі великі московські князі РОБИЛИ з церквою, ЩО їм ЗАМАНЕТЬСЯ, ще задовго до того, як урешті-решт Петро І перетворив її просто на одну з ГІЛОК влади.»
«Хто буде лихословити (от ино-сраного ру-ро-идола славящего беса – бес славным ру-ро-эсперанто с клеймом богохульного ру-мата и московского 5 темперамента-лукавства) батька свого або матір свою (Україну – українську мову, мол, та „НЕ каноническая“…, есть „базарным языком“, „уличной, площадью рождённой“, „отрыжкой”, „не нужным языком”…), той нехай буде відданий на смерть; батька свого (Русь) і матір свою (Україну-мову, Духа Святого) він лихословив: кров його на ньому».
Бо вже прилучився до канонічного «ДВУязычного греха»-злочину проти Бога «ІНОплемінним ІДОЛОпоклонством» «великому господину, отцу их», мать их…, де під ширмами «украинская» в Україні НАВМИСНО, на зло Творцю мови-України, щиро НЕ спілкуються та побожно НЕ моляться на наповненій Духом Святим слов’янській руській українській мові.
«Єпископ або пресвітер, якщо того, хто справді має (щире побожне) хрещення (українською мовою, наповненою Духом Святим), знову охрестить (в чистых реги-кровей «тварин безмовних», НАДбожных каинов-иуд)...: нехай буде вивержений як той, що (канонически-общепризнано: „распни Его!”) насміхається над хрестом і смертю Господньою, і НЕ відрізняє священиків від ЛЖЕсвященников» партии реги-аналонов ино-сраного патриархата, проклинающих иносраными анафемами-блювотною, ненавистную ру-ро-идолу „НЕ каноническую“… мову-Україну, Україну-мову.
Або ми проклинаємо самих СЕБЕ, своїх предків і нащадків, свій СЛОВ’ЯНСЬКИЙ етнос, виливаємо на СЕБЕ финно-тюркские помои-анафемы, або вибачаємо і каємося, щоб припинити громадянську війну. Третього вироку: або в раю, або в аду, бути НЕ може. Идол-дьявол во время 350 летней канонической гражданской войны тешится пока мы друг-друга НЕпрощаем-проклинаем, Царства Небесного НЕ обретаем: «…коли НЕ будете прощати людям (Героям України в Україні: Мазепі, Петлюрі, воїнам УНР, УПА) провин їхніх, то й Отець НЕ простить вам провин ваших».