Джон Шед сказав: «Корабель знаходиться у безпеці, якщо він стоїть у порту. Але його не для того будували». А й справді! Маючи життя, бажання і можливості нерозумно витрачати час на одяг. Нікому неважливо, скільки років вашим кросівкам, якщо ви в них гуляєте Парижем. Студент факультету туризму та міжнародних комунікацій УжНУ Іван Калитич впевнений у цьому на всі 100.
Студентські роки – це найкращий період життя. Добре, коли спудеї проводять їх з користю.
-Ваня, як виникла така ідея «погостювати закордоном»? Що посприяло більше: власне бажання чи все ж таки обраний факультет?
-Мабуть, і те, і інше. Факультет відкрив очі і вказав на можливості, дав поштовх і підтримку, а власні амбіції допомогли довести справу до результату. Хоча у випадку з практикою в Туреччині, то тут вирішальну роль зіграв факультет. Адже саме наш професорсько-викладацький склад, очолюваний Габчак Н.Ф., налагодив міжнародні зв'язки з регіональними директорами компанії ТЕЗ ТУР. Наше ж завдання, як студентів, пройти відбір; тобто показати все, що ми вміємо і чого навчились за роки студентства.
-Розкажи трішки детальніше про практику в Туреччині? Коли ти туди поїхав і що там навчився?
- Залюбки! Отже, на початку квітня, після проходження візових формальностей і оформлення документів, попереднього кількаденного тренінгу, ми відправились у подорож. Дякуючи університету, який всіляко нам допомагав з достроковою здачею сесії, ми, переповнені очікувань, вирушили підкорювати узбережжя Середземного моря. Сміється (авторсь.) Чого навчились? Напевно, застосовувати знання на практиці! Адже тут найголовніше як на мене, спробувати працювати за фахом з реальними людьми із реальними проблемами.
-Повністю згідна! А як щодо твого розпорядку дня? Розповіси трішки про свій буденний день?
- Будній день зараз проходить не дуже насичено і цікаво, оскільки я зараз в Штатах і майже весь час забирає робота, та зазвичай я планую наперед. Як правило, приділяю увагу вдосконаленню мови (на теперішній момент - це англійська), звісно ж є час і для відпочинку, і для тренування,; я відношу себе до тих, хто вважає, що в здоровому тілі - здоровий дух!
- І, мабуть, найприємніше: як ти проводиш свій заслужений вихідний?
- Хех, цей день для мене – це шось особливе. У більшості випадків його я планую заздалегідь. Як правило, в такі дні хочу завжди намагаюсь відкрити себе в чомусь новому. До прикладу, я стрибав з банджи восотою 120 м, катався на квадроциклах, займався серфінгом (але підкорити дійсно класну хвилю поки шо так і не вдалось). Сміється (авторсь.). Побував також у багатьох цікавих оку місцях, звідки завжди додаю в арсенал купу нових вражень і фото.
- Яка основна відмінна риса в менталітеті людей країни, де ти зараз перебуваєш? Чи сильно їхні звички відрізняються від наших, українських?
- Я жив пів року в Туреччині, 4 місяці в США і кілька днів у Лондоні. Сказати, що відрізняємось – це промовчати. Адже ці манери, ці вихованість і ввічливість впадають відразу в око! Знаю, звучить банально і, можливо, хтось скаже, що наші люди теж виховані і ввічливі, але не настільки. Справжньою несподіванкою, у деякій мірі здивуванням було для мене те, що ці люди навіть просто йдучи мені на зустріч, вибачались. Це саме було і в транспорті, і коли я питав дорогу; взагалі практично у всіх ситуаціях вони починали свою розмову зі мною з вибачень.А найголовніше, що кожен з них завжди готовий допомогти. Був момент у Лондоні, коли я вночі трохи заблукав у районі Вестмінстерського абатства. Людей на вулиці було мало і я запитав дороги у перехожого, який, розмовляючи по телефону кудись поспішав. Так ось, він зупинився, закінчив розмову і допоміг мені. Думаю, що ці прості речі варто було б перейняти і українцям, бо насправді наш народ дуже доброзичливий, але в силу певних обставин інколи забуває про це.
- Що вважаєш навпаки недоліком взагалі у їх характері та способі життя?
- Напевно, те, що вони мало рухаються, трішки ліниві, рідко до чогось прагнуть, маючи великі можливості, стоять на місці. Ми ж в свою чергу навпаки: не маючи великих можливостей, прагнемо покоряти висоти. І в цьому наша сила!
- Чи правда, що в Штатах усі їдять фаст-фуд і не мають звички харчуватись «правильно»?
- На жаль, нездорова їжа - це їх слабкість. Жителі США дійсно страждають надлишковою вагою і найсумніше, що кількість таких людей немала. Здебільшого це жінки і діти ( цікаво, що самі вони так не вважають). Для них це не проблема, більше того не залежність, від яких мало хто хоче позбутись.
- Якби ти мав можливість народитись вдруге, де б ти саме хотів народитись?
- Ну, тут навіть без варіантів!! Звісно, що в Україні! Недарма кажуть, що в гостях добре, а вдома найкраще. Хоча тут і є можливості швидше стати на ноги, здійснити свої плани і мрії, але немає того затишку, того душевного спокою. Люди, які тебе оточують, їх спосіб життя з часом набридають. Не минає і дня, коли б я знаходячись за кордоном,не дивився новин з України. Завжди розмовляючи в скайпі з мамою, питаюсь як справи на Батьківщині.
- Що б ти порекомендував абітурієнтам як майбутнім студентам? Чи шкодуєш ти про свій вибір ? І яку б ти "кинув" їм мотивацію, адже не за горами вересень.
- Ні дня не шкодую! Що б я порекомендував? Напевно, заглянути спершу в самого себе. Не слухати, а прислухатись до того, шо радять батьки чи друзі, чи будь хто інший. Впевнений, що кожен з них зробив свій, правильний вибір!
Як мотивацію, то повторюсь словами Томаса Фрідмана: «Щоранку в Африці прокидається газель. Вона має бігти швидше лева, інакше загине. Щоранку в Африці прокидається і лев. Він повинен бігти швидше газелі, інакше помре від голоду. Не важливо, хто ти - Газель або Лев. Коли встає сонце, треба бігти». Так ось, дорогі абітурієнти, вставайте ранком і чим дуж мчіть за тим, що вам необхідно. На цьому етапі вашого життя - це, звісно, знання!!
Валерія Зенинець, студентка відділення журналістики УжНУ