Новини

Ф'южн по-ужгородськи, або як обрати нормальну назву для бару

Щоранку прокидаюсь, варю запашної кави по-закарпатськи і виходжу на балкон. Панорама, якою я насолоджуюсь – ранкова метушня Нового району, де всі його мешканці вилазять зі своїх мурашників-багатоповерхівок і поспішають на рейси найдорожчих маршруток в області.


Та є ще один нюанс. Будинок, в якому проживаю стоїть між двома містами. І не йде мова про Ужгород і ще якусь загублену Атлантиду. Тут все по-сучасному, торгові центри кругом, модні кафетерії та паби. На право йдеш в New York City прийдеш, на ліво – Tokyo вітає.Хоч відтань між цими містами на карті світу величезна і це не Європа, та з цього приводу щоразу заспокоюю себе, що скоро буде доступний цей омріяний безвізовий режим і можна буде посмакувати справжньої європейської кухні. Але ж одразу в голову лізе думка, що Україна побачить той «безвізовий режим» як власні вуха без дзеркала. 

Та мова про інше. От цікаво, яким чином власники тих будівель (ужгородських ресторанів, кафетеріїв, пабів та торгових центрів) підбирають назву своїм закладам? Якось не сприймається в українському місті кафе, бар, ресторан, торгівельний центр чи будь-що інше з кричущими назвами іноземних міст чи ще якоюсь вигадкою на вивісці.

Таких закладів, на жаль, в нас в Ужгороді є досхочу. Напевне більше їх відкривають з такими назвами, аби привабити іноземного туриста. Мовляв, дивіться, в нас є ірландські паби «BELFAST» та «Irish Pub «Egan». Але ж ніхто з них не знає, що там розливають Чернігівське пиво, подають український борщ з пампушками та навіть горілку з салом та цибулею.

Я б ще зрозуміла, якби у таких закладах вирувала відповідна атмосфера, можливо відвідувачів зустрічали б по-нью-йоркськи чи щось таке. Але ж не достатньо наклеїти фото-обої з хмарочосами та Статуєю Свободи і називатися кафе-піцерією «New York City» чи баром «Chicago». Або ж любуватися королевою Великої Британії та національним стягом чужої країни в тематичному «London Pub & Bar». Нам вистачає й свого королівства в Україні. Королеві Англії, напевне й не снились королівства нашого екс-презедента. Або ж посидіти у пабі «Churchill» – названий в честь британського державного та політичного діяча, 61-го і 63-го прем'єр-міністра Великобританії Вінстона Черчилля. Чому ж не відкрити в місті паб «Азіров»? Наше, українське, хоч і спотворене та з гумором. Гадаю відвідувачів було б набагато більше.

Ще багато дивацтв з іноземним інвентарем є в Ужгороді – «Pub House» по вулиці Минайській. Та сама ситуація. Меню не відрізняється нічим новим від інших, всі ті ж страви, закуски до пива тощо. Але ж що символізує сама ж назва? Пивний будиночок. Дійшов кондиції і гайда додому.

Кафе «5 Avenue» – взагалі не зрозуміло. Територіально розташоване по вулиці пр. Свободи, 3. Звертаюсь до вільної енциклопедії Вікіпедія. Та трактує слово авеню, як позначення вулиці великої ширини, зазвичай обсаджену деревами з обох боків, а в російськомовних країнах еквівалент авеню – проспект і алея. Ну нашому «російськомовному» містечку підходить проспект, бо аж ніяк в нас не обсаджена дорога деревами з обох боків. Чому ж не можна взяти приклад із бару-піцерії в самому центрі міста – «Корзо 10». Ось і назва українська, і найшвидше можна запам’ятати вулицю по якій розташоване кафе. Але ж ні, це б звучало дивно – кафе-бар-караоке «Проспект 3».

Звичайно, список таких назв можна продовжити вписавши сюди і кафетерії «Дольче», «Деліція», «Лічі», «Фліп», «Ла Буші», «Олд Кафе», піцерії «Крейзі Роккі» та «Чілі-піца», «Піца-Італія», «Сафарі», різноманітні ресторани, в тому числі й найелітніший той, що на Корзо. І безліч, безліч інших.
Цікаво, скільки ж таких Нью-Йорків, Токіо, Чикаго, т.д. і т. п. по Україні ще похрещених? Безліч. Але сумніваюся, що десь в Вашингтоні є ресторан з назвою «Ужгород», «Київ» чи бодай «Україна».

Беруся до пошуку українських назв закладів. Одразу ж згадую колоритні місця – ресторан «Вертеп» на вул. Корзо, на пр. Свободи кафе «Верховина», на вул. Капушанській кафетерій «Шаровари», по вул. Минайській «Сонечко», арт-кафе «Під замком», ресторани «Диканька», «Дельфін» та кілька колиб по місту. Також в Гірчичному зерні є сімейне кафе «Палачінта» та кав’ярня «Саламандра». На цьому список закладів не закінчується, але варто зазначити, що українських закладів значно менше. В моді тренд давати назви іноземні, а меню створювати з усіх кухонь. Аддже тільки у нас можна скуштувати рокот-крумплі і суші майже в кожному закладі в місті.

Звертаю увагу й на торгові центри, хоч їх не так і багато в Ужгороді – «Leon», ТЦ «УЖ», ТЦ «Дастор», ТЦ «PLAZA» тощо. Найпопулярніший і найновіший ТЦ «Tokyo». Перш ніж він відкрився, багатьох цікавило, що там буде. Те, що будуть бутіки із модними іноземними брендами не стало ні для кого Америкою. Всім хотілося чогось нового, грандіозного. Ось і назва гучна вже є. Тут і фантазія проснулась. Напевне буде щось японське, може якийсь ресторан розміститься на одному з поверхів, що буде частувати японською кухнею. Ееее ні…. Все геніальне – просте. Від самої назви торгового центру залишилася тільки й назва. Зате ТЦ «Tokyo» для жителів Нового району став певним географічним орієнтиром.

- Ти де?
- В Токіо.
- Аааа…. Ну я скоро буду.

Трохи смішно, правда ж.

Зрівнюю з ним наш старенький, збудований ще в минулому столітті універмаг «Україна», що розташований на площі Кирила та Мефодія. Місцевість довкола універмагу убога, зрівнюючи з новою бруківкою біля шикарного «Tokyo». На мить здається, що той універмаг, серед дизайнерських кафе та пабів, передає й стан нашої країни, така ж убога і занедбана в центрі Європи. Звідси й починається формування ментального ставлення до всього українського.

Після того, як наша держава пережила Революцію гідності, а наразі потерпає від дій та вчинків негативно налаштованого агресора, Україна та її народ більше почали цінувати те, що мають. Тут патріотизм і українська гідність проснулися у кожного. Символіка держави майорить на кожному куті, українські гасла звучать щодня будь-де. І це приємно бачити і чути. Український народ частіше починає купувати українське та не витрачає гроші на російське чи ще якесь імпортне. Але закарпатці завжди трохи відрізняються від інших регіонів. Кажуть, що наша область, то є центр Європи і межуємо ми з декількома її представниками. Тож на Краснодонцях можна придбати багато чого словацького та угорського, місцями румунського та польського.

Ото життя у нас.

Шкода, що український патріотизм ми рідко спрямовуємо до тих же самих назв закладів, кафе, барів, ресторанів тощо. Їх власники наслідують іноземців, а в першу чергу мали б пропагувати своє, українське. Тоді б весь світ був би в наших ногах, а не навпаки. Хотілось би бачити наше місто по-своєму європейським, але ж і по-своєму українським.

Ярміла Гармасій, студентка відділення журналістики УжНУ, спеціально для Zaholovok.com.ua
Фото з мережі

Коментувати
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.