Журнал Форбс опублікував аналітичну статтю закарпатця, віце-президента Асоціації «Інноваційний розвиток України» Володимира Панова «Чому в Україні бояться відроджувати СЕЗ». Це, власне, може слугувати рекомендацією для нового Кабінету Міністрів в розробці стратегії роботи з інвестором в Україні. Публікуємо в повному обсязі.
Спеціальні економічні зони необхідно розглядати не з позиції конкуренції на внутрішньому економічному ринку, а як конкурентна перевага країни в боротьбі за інвестора.
Черговий уряд не впорався з поставленими завданнями. Надії на прем'єра і команду міністрів, серед яких і міністри-іноземці, і багато нових облич, не виправдалися. Черговий шанс, і вчергове ним не скористалися. Країна − в глибокій економічній кризі. Чому? Які головні помилки, в чому недоліки? Детальне вивчення проводять багато експертів та аналітиків.Володимир Панов, віце-президент асоціації «Інноваційний розвиток України», звертає увагу ось на що: гіперзавдання уряду − це грамотна інвестиційна політика, адже залучення прямих іноземних інвестицій − шлях до створення нової економіки.
Без курсу на інвестиції
На жаль, черговий уряд так і не зумів розробити інвестиційний курс держави. Уряд зробив ставку на запозиченні коштів МВФ та інших міжнародних фондів. Це спричинило зобов'язання виконувати вимоги кредиторів, які нерідко завдають удар по країні, замість створення сучасної економіки, високотехнологічних робочих місць і власного споживчого ринку. Саме ці складові могли стати основою поступального економічного розвитку України.
Не буду піднімати питання про інвестиції в цілому, не буду акцентувати на інвестиціях фінансової природи − мова про прямі іноземні інвестиції в розміщення в Україні динамічних і сучасних виробництв, які могли б істотно змінити економічну карту країни. Велика кількість транснаціональних компаній − це інтерес міжнародного бізнесу в Україні. Як наслідок − зростання ВВП, робочі місця з високою оплатою праці, надходження до бюджетів, збільшення експортного потенціалу країни. Це і є реальна євроінтеграція.
Чому не можна у нас
Чому держава з величезним інвестиційним потенціалом займає позиції аутсайдера в залученні інвестицій, але категорично відкидає вже апробовані в усьому світі ефективні інструменти: спеціальні економічні зони (СЕЗ), спецрежими інвестдіяльності, вільні митні зони і т.д.? Якщо цими інструментами скористалися наші сусіди з постсоціалістичного простору − Угорщина, Польща, Румунія, Словаччина, Чехія, якщо ці прийоми змінили країни, які прийнято називати «східноазійськими тиграми», якщо цим користується навіть флагман світової економіки − США, то чому не можна у нас?
Що ж так налякало в далекому 2005 році Кабінет міністрів України, що всі наступні склади уряду навіть близько не підбираються до опрацювання інвестстратегії, і замість реальних дій оперують лише абстрактними поняттями?
Вважаю, є кілька причин, а можливо, і їх сукупність.
- Некомпетентність можновладців
Глибоко не вивчивши складність і багатогранність теми, повторюють лише збиті фрази про шкоду точок зростання в форматі СЕЗ і ТПР (територій з особливим податковим режимом – ред.).
- Всюдисуща боротьба з корупцією: фантазії про гіпотетичні корупційні схеми в майбутньому
Українські представники вищої влади хочуть справити враження, що вони «святіші за Папу Римського», і саме в створенні точок економічного зростання бачать корупцію, говорячи про це з таким натхненням, що починають самі в це вірити.
- Інформаційні кампанії проти створення точок зростання
У публікаціях в ЗМІ і в виступах багатьох «експертів» − надумані аргументи, які не мають під собою жодного підґрунтя: ні статистики, ні даних наукових досліджень, ні аналітики, ні реальних прикладів.
Чому не враховуються реальні успіхи держави в той час, коли в країні працювали преференційні закони? Незрозуміло, чому свій вітчизняний досвід не намагаються модернізувати, а навпаки − геть відкидають.
Заради справедливості концентровано викладемо лише основні параметри результатів роботи в нашій країні СЕЗ і ТПР.
В Україні було створено 11 СЕЗ, 72 ТПР; залучено $2,5 млрд прямих іноземних інвестицій; реалізовувалося 768 інвестиційних проектів (кошторисна вартість $6,67 млрд). У 2000-2004 роки зростання інвестицій випереджало зростання ВВП в середньому в 2,5 рази; створено 137 600 робочих місць. З 2000 по 2005 рік підприємства сплатили до бюджетів усіх рівнів $654 млн. На економічній карті України з'явилися всесвітньо відомі бренди: Jabil, Flextronics, Yadzaki, Skoda, Volkswagen, Philips, HP, Leoni, Sumitomo Electric Bordnetze.
Усі ці динамічні позитивні зміни в одну ніч було перекреслено, зате лавиною стали розростатися міфи і легенди про шкоду точок зростання в українській економіці. І незважаючи на те що жодного факту зловживань у СЕЗ і ТПР не було доведено в суді, міфи і легенди стали обростати все новими й новими теоріями змови.
Погляньмо по-новому
Спробуємо розібратися в міфах про СЕЗ, які використовуються в якості «убивчих» аргументів проти їх створення.
Міф перший. СЕЗ в Україні − це офшори для «відмивання» компаніями коштів
Офшор використовується для оптимізації оподаткування та ведення діяльності під мінімальним контролем, при цьому така форма залучення іноземного капіталу абсолютно прийнятна і ефективна для ряду країн. Але між СЕЗ і офшорами існують кардинальні відмінності.
По-перше, зареєстровані в СЕЗ підприємства розміщують свої виробництва на її території, а в офшорі підприємства ведуть діяльність за його межами.
По-друге, підприємства СЕЗ платять податки за пільговою ставкою, виходячи з результатів їх діяльності, а підприємства, зареєстровані в офшорі, платять фіксовані ставки податків.
По-третє, підприємства СЕЗ отримують статус резидента держави, а в офшорних зонах підприємство має статус нерезидента.
Міф другий. СЕЗ підсилюють непрозорість економіки і породжують корупцію
Всі звинувачення про прозорість допуску в СЕЗ, корупційні схеми і т.п. не мають під собою доказової бази. За період роботи регіональних рад за твердженням інвестпроектів і надання статусу суб'єктів СЕЗ, до складу яких входили представники державних органів влади, в т.ч. правоохоронних і контролюючих, не було жодної скарги з боку потенційного інвестора про дискримінацію чи корупцію.
Що стосується зловживання пільгами, то такий прецедент офіційно стосувався тільки одного підприємства − з м'ясопереробки, в одній СЕЗ, в одному регіоні. При цьому фактичних порушень законодавчих норм не було, оскільки можливості для здійснення схем завезення м'ясосировини в рамках пільгового режиму СЕЗ було закріплено на законодавчому рівні. Потрібно було просто внести поправку про обмеження безмитного ввезення м'ясосировини на територію СЕЗ і ТПР − і таких операцій і втрат для держави можна було б уникнути.
Але в нашій країні уряд боровся за порятунок національного мʼясовиробництва більш ніж кардинальними методами, в результаті ліквідувавши всі пільгові інвестрежими для всіх СЕЗ і ТПР у всіх регіонах країни, тим самим втративши довіру інвесторів, які розмістили своє виробництво в Україні.
Міф третій. СЕЗ створюють нерівні умови для підприємництва
Спеціальні економічні зони − це інструмент залучення інвестицій, який дозволяє вступити в світову боротьбу за інвестора, але при цьому в законодавстві прописуються чіткі критерії для отримання статусу суб'єкта СЕЗ. Мета створення СЕЗ − залучити світових гравців з великими капіталовкладеннями, високим рівнем трудомісткості, технологічності і продуктивності виробництва, високим ступенем переробки продукції в межах зон. Держава, створюючи всі умови для розвитку виробництв, тим самим стимулює інвестиції в реальний сектор економіки.
Помилково стверджувати, що це СЕЗ породжують нерівні умови для розвитку підприємництва, адже всі, хто хоче працювати в СЕЗ, можуть у визначеному законодавством порядку стати суб'єктом зони і вести свою діяльність на її території. Необхідно розглядати СЕЗ не з позиції конкуренції на внутрішньому економічному ринку, а в якості конкурентної переваги країни в боротьбі за інвестора.
Міф четвертий. Створюючи СЕЗ і ТПР, держава зазнає втрат, надаючи суттєві податкові та митні пільги
Пільги − це умовно надані суми, які не мають матеріального втілення (по суті, це намальовані на папері цифри). Пільговий режим − це потужний інвестиційний стимул, який привертає інвестора і дозволяє йому прийняти рішення про інвестування в ту чи іншу країну. Це більше ніж цифри − це конкурентоспроможні ринкові умови для можливості розвитку бізнесу на визначеній території.
Що стосується ефекту СЕЗ для держави, наведу приклад тільки 2004 року: при наданих пільгах на суму 33,3 млн надходження в бюджет країни склали 245,7 млн гривень. Вигоди для держави очевидні. А якщо врахувати створення робочих місць, зростання ВВП, експорту, залучених інвестицій в країну, то створення СЕЗ в економічній площині повністю себе виправдовує.
Міф п'ятий. Відродження СЕЗ і ТПР в Україні породжує економічну відособленість регіонів і сепаратизм
СЕЗ націлені на покращення економічного та соціального розвитку конкретних регіонів, при цьому жодним чином не змінюють територіальну цілісність країни і не порушують державний суверенітет.
Більш ніж очевидно, що міфи далекі від реальності. Можновладцям необхідно нарешті компетентно розібратися в цьому, поставити крапку і з чистого аркуша розробити стратегію інвестиційної політики України. Дуже важливо на питання інвесторів, що Україна може запропонувати інвестору, мати чітку і ясну відповідь.
Потрібен перший поштовх
Чому в якості інвестиційного прориву пропоную використовувати стратегію «точок зростання»? Очевидно, що це найшвидший шлях до оздоровлення економіки. Ніхто не заважає Кабміну і парламенту паралельно проводити політику стабілізації на валютному ринку, судову реформу, дерегуляцію (або дуже грамотне регулювання) економічних процесів і підвищення прозорості економіки. Це дуже потрібний, але і дуже довгий шлях. А результати необхідні вже сьогодні. Потрібен «перший поштовх». Точки зростання − оптимальний варіант, який може кардинально змінити не тільки економічний фон країни, але і впровадити нову модель державного управління, спрямованого на створення кращих умов для розвитку бізнесу.