Новини

Будинок Гізелли в Ужгороді зберіг ідентичність із 1900-х років. ФОТО

Gizella-ház– будинок Гізелли (зараз Ужгородське музичне училище ім. Дезидерія Задора) має понад 100 років, і досі радує жителів міста і туристів. Тут у буквальному сенсі зберігся дух старовини та тодішньої культури: керівництво музучилища доклало усіх зусиль, аби при ремонті не були втрачені важливі історичні деталі.

Будівля колишнього дівочого римо-католицького ліцею святої Гізелли, збудованого у 1902-1903 роках, прикрашена статуєю покровительки навчального закладу. Гізелла Баварська (близько 985 – 1065 рр.), як свідчать історичні джерела, була дружиною першого угорського короля Іштвана, підтримувала розвиток освіти, а після своєї смерті оголошена святою. Стиль споруди – історизм, або ж еклектика. Зараз будівля Ужгородського музучилища – одна з тих у місті, які затримують на собі погляди туристів та тішать ужгородців, котрі цінують історію міста.

Світлана Стегней, директор музичного училища імені Дезидерія Задора,розповідає, що дуже довго шукала підрядників, які могли б відновити усі деталі фасаду під час ремонту, а також фірму, що погодилася б виготовити дерев’яні вікна точно такими, як були.

«Дуже багато часу витратила на пошуки людей, робота яких мене би задовольнила. Я не могла погодитись ані на найменші зміни в деталях віконних рам. І, не повірите, знайшла таку фірму в Ужгороді. Надзвичайно задоволена їхньою роботою. Вони дуже швидко, десь за місяць, виготовили й замінили нам усі вікна, зберігши їхню красу та ідентичність. Я не могла погодитися ні на який пластик! Це було б знущання над будівлею та її історією. Радію, що відстояла свої переконання, і маю нагороду: теперішній вигляд училища, яким милуються усі туристи», – зазначає Світлана Стегней. Вона також заперечує думку, що дерев’яні вікна погано зберігають тепло: «Якщо добре зроблена робота, то дерев’яні не гірші, а кращі металопластикових. У нас замінили вікна – і одразу було відчутно зміни».

Окрім фасаду й вікон, які у грудні минулого року привели до ладу, училище може похвалитися старовинними дверима: їм теж більше ста років, і керівництво закладу дуже не хоче їх замінювати на нові, навіть зі збереженням вигляду й деталей. «Вони дихають історією. Вони стільки бачили і чули! Тому ми, порадившись, вирішили, що ці двері служитимуть нам, скільки зможуть. Культурна спадщина повинна цінуватися. І кому, як не нам самим, дбати про це?», – каже пані Світлана.

Олег Олашин, дизайнер, активний учасник руху за збереження культурної спадщини міста, дослідник і засновник порталу Transcarpathian Heritage: «Збереження історичної столярки будинку Ґізелли — надзвичайно рідкісний випадок для Ужгорода. Такі приклади якісної реставрації можна перерахувати на пальцях однієї руки, причому вони будуть стосуватись приватних будівель. Натомість тут маємо відповідальний підхід до питання збереження вікон саме з боку державного закладу. Вікна відтворено максимально деталізовано — масивний імпост з обломами, штульп з канелюрами та декором — все відповідає старим оригінальним вікнам. Виготовлення точних та деталізований копій вікон будівлі музучилища — справді надихаючий приклад. Втім, дуже шкода, що керівництво музучилища не зберегло автентичну металеву фурнітуру і не використало її у відновлених вікнах. Ідентичність будівлі, архітектурного та історичного ландшафту міста ховається саме в таких, на перший погляд незначних, деталях».

Тетяна Смріга, керівник Мистецького центру «Кубло» (ГО «Асоціація сприяння освіті та культурі «ЛІК»), координатор проекту із захисту культурної спадщини CHOICE«Ми місто»:«Ужгород руйнують щодня, і звичайно ж, легше помітити, коли чергову столярку виламали й замінили на пластик, повністю зруйнувавши вигляд історичного будинку, ніж позитивний приклад. Кажуть, що вікна – це очі будинку. Уявіть, якщо людині виколоти очі та вставити штучні – форма не та, за розміром не підходять, і загалом обличчя виглядає дуже моторошно.

Ми зараз адаптуємо для Ужгорода львівський «Довідник облаштування міста», там мають бути показані негативні й позитивні приклади поводження з архітектурною спадщиною. Так от з позитивними у нас біда – нема що й показати. Тому вважаю, що випадок музучилища – це історична подія для нашого міста. Щиро дякую усім тим, хто її створив, і сподіваюся, що це стане початком нового, уважнішого ставлення до міста, в якому ми живемо».

Коментувати
Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.