Валерія Зенинець блоґ

Зображення користувача Валерія Зенинець.

Часом я казала собі: "Я більше не можу...", – а потім, на ранок, знову могла. Можна все, було би бажання. Зараз найбільше хочу помити голову. Помити її зсередини. А чого хочете ви? Боюсь людей, які мовчать про свої бажання. Бо спочатку вони мовчать, а згодом ідуть. Один за другим, третя за четвертим. Натомість, залишають на мені сліди своїх підошв. Сусіду вінду потрібно поміняти, а мені, певно, життя...

Зображення користувача Валерія Зенинець.

Мабуть, усі захоплюючі  історії починаються словами «колись давно»; у моєї буде трішки інший старт, та сподіваюсь, виявиться вона не менш цікавою. Ще з народження я приносила всім букети турбот. Ще б пак! Тоді як усі тьоті і дядечки, щоб поніжити свої тільця і пивні животи на сонці, поринали з головою у відпустку, моя мама засмагала у пологовому будинку. Як ви вже здогадались, я народилась в спекотну літню пору.

Зображення користувача Валерія Зенинець.

Що таке Новий рік? Колись, ще зовсім маленькій, він уявлявся мені найбільшим святом, звісно після дня народження. Тоді це було так казково: листи до Миколая, написані ще зовсім кучерявим почерком і сніжинки на шибках, вирізані на уроках трудового навчання. Ніщо не могло зламати святу віру у Діда Мороза маленької душі.

Зображення користувача Валерія Зенинець.

Це відчуття, коли прокидаєшся і згадуєш, хто тобі наснився. Через тебе в мене просто зносить дах, і я не можу собі пояснити, звідкіля взялась ця потреба щодня тебе бачити. Тілом просто гуляє протяг , а кістки все дужче болять спогадами про зустрічі, яких по суті й не було... Закриваю книгу, беру сумку і прощаюсь з брудним вікном потягу. Обережно, двері зачиняються. І наступна станція - наша розлука. Вийти можна, але хіба це вихід?

Зображення користувача Валерія Зенинець.

Кожного ранку я сиджу на терасі. Час від часу, люди мене помічають, кидаючи такі типові погляди. Наївні, не розуміють, що це я за ними спостерігаю. А ж ось повз кофейні будиночки пройшлись дві сукні, заблищали червоним атласом, пустили бісики очима і ледве помітною посмішкою зникли за рогом. Мабуть, далі причаровувати чоловіків.

Зображення користувача Валерія Зенинець.

Кажуть, що можна прожити все життя так і не скуштувавши шматочка шоколаду, але кому потрібне «таке» життя? :)