«В Ужгороді гарні умови для розвитку молодих музикантів», – французький піаніст

«В Ужгороді гарні умови для розвитку молодих музикантів», – французький піаніст

Днями Ужгород з багатовіковими традиціями збагатив свою скарбницю знаковою історичною подією – з великим успіхом відбувся II Міжнародний конкурс піаністів імені Дезидерія Задора, членами журі якого стали авторитетні музиканти України та закордону. Поряд з конкурсними прослуховуваннями відбулась творча зустріч із почесним членом журі  Жільбером Сан Піетро ді Монте Россо – лауреатом численних міжнародних конкурсів, концертуючим піаністом, директором міжнародного конкурсу піаністів «Лазурний берег» у м. Ніцца (Франція), який поділився новаціями у сучасній методиці виховання молодих піаністів та познайомив присутніх із своїм творчим становленням.

 - Пане Жільбере, як Вам наше місто? Дні, які Ви мали змогу перебувати тут, як себе в ньому відчували?

- Я себе тут настільки добре почуваю, що навіть складно буде звідси їхати.

- Що Вас найбільше вразило?

- Вражаючим для мене стало те, що тут, у Вас на Закарпатті, є багатство поєднання різних культур та різних національностей. Люди настільки відкриті та приємні, і особливо для мене є цінним те, що люди можуть так гарно жити в мирі.

- Будучи тут вже протягом кількох днів, Ви мали нагоду вийти до міста, прослідкувати за темпом і стилем його життя. Як на Вашу думку: чи сприяє атмосфера нашого міста духовному, творчому розвитку молоді?

- Так, насправді, у Вас дуже гарні умови для зростання і становлення майбутніх поколінь, прекрасні викладачі й особливої ваги набуває ваш музичний коледж. В порівнянні з тим, що місто невелике, коледж вражає своїм розмахом та значимістю, він настільки цікавий і водночас таємничий, що кожного разу йдучи коридорами закладу, для себе відкриваю нові стежки, це справжній лабіринт. Мене надзвичайно вразила музична філармонія, яка колись була синагогою, а сьогодні тут проводяться знакові концерти, і це дуже добре мати у місті таку концертну залу. Це мені нагадало невелике містечко біля Парижу. Там був колись монастир, який зовсім занепав, він нагадував руїни, навіть дійшло до абсурду, його почали використовувати як гараж, та завдяки пану Георгію, який його викупив, старовинний монастир став чудовою концертною залою.

- Неодноразово будучи членом журі численних конкурсів, Ви мали нагоду чути багато виконавців, ці декілька днів Ви разом з нами слухали молодих виконавців з одинадцяти областей України та виконавців із-за кордону, що Ви для себе відзначили в самих конкурсантах?

- Спочатку їхнє серйозне ставлення. Їхній професіоналізм та участь в їх становленні викладачів. Також особливо цінним для мене особисто стала чудова співпраця між членами журі, що є вкрай рідко. Незважаючи на те, що кожен оцінював конкурсантів індивідуально, врешті, коли ми робили спільне підсумування, виявлялось, що бали були у нас всіх майже однакові, немов одним голосом, без консультацій.

- Тобто не складно було визначити, хто кращий?

- Були певні моменти, але це було надзвичайно мінімально, буквально до десятку балу, особлива трудність була оцінювати по 10-ти бальній системі, я звик по 100-бальній, для мене є величезною різницею до прикладу 7 чи 8 балів.

- Як ви оцінюєте рівень підготовки учасників конкурсу, що відбувся у порівнянні з тими, які Вам була нагода відвідувати раніше?

- Найперше мені сподобалось те, що у всіх категоріях був майже однаковий рівень, тому, до прикладу, відрив балів між першою та другою преміями є невеликим. А взагалі загальний рівень є дуже високим. І призери у кожній категорії можуть рівнятись на міжнародний рівень. Одну пораду, яку б я дав – більше виконувати сучасної музики.

- Можливо, Ви визначили для себе серед учасників фаворита?

- Так, юного виконавця зі США – Малвіна Маі. Також був ще один учасник, який у першому турі себе дуже яскраво показав, та, на жаль, у другому турі все змінилось, і це трохи розчарувало, але це життя, так буває.

- Якщо Вас запросять у майбутньому на конкурс піаністів імені Д. Задора, чи хотіли б Ви бути знову членом журі?

- Так, звичайно, я навіть залишився б тут до наступного разу.

- Пане Жільбере, відомо, що Ви є директором престижного конкурсу «Лазурний берег» в місті Ніцца, та, власне, його очолюєте. Розкажіть, будь-ласка, що вимагається від його учасників?

- Конкурс є дуже високого рівню, де в останньому турі учасник повинен виконати концерт з симфонічним оркестром, це вимагає хорошої підготовки та професіоналізму. Хочеться відзначити, що з кожним роком рівень виконавців зростає, і це є неабиякою цінністю. Найважчим у відборі стає перший тур, де звертається увага на найменші деталі, які змінюють подальшу долю виконавців.

- Ваша діяльність вражає, окрім педагогічної, Ви займаєтесь музично-громадською діяльністю, також Ви концертуючий піаніст, скажіть, у яких Ви містах побували та що цінного для себе почерпнули?

- Я побував у багатьох країнах Європи та Азії, та найбільше мене вразила Японія. Тут, водночас, поєднаний високий професіоналізм та бездоганна організація. Щодо Китаю, де мені також пощастило побувати, він вразив мене масштабністю та розмахом, кожна подія в країні Піднебесся стає справжнім грандіозним дійством із залученням до неї неймовірно великої кількості людей. Останній концерт, який мені доводилось давати в Китаї, відбувався у досить-таки цікавому місті. Була відтворена атмосфера Парижу, навіть побудована споруда, схожа на Нотр-Дам де Парі, стилізована під французький стиль, щоб підкреслити французьку музику.

- Сьогодні Ви є відомим музикантом, скажіть, будь-ласка, що спонукало Вас стати ним і, якщо б доля склалась по-іншому, ким Ви, можливо, стали?

- З п’яти років я почав малювати, у мене побачили обдарування і я серйозно цим займався два роки. Що цікаво, заняття відбувалось в консерваторії. На верхніх поверхах займались музикою, а художнє мистецтво викладали на нижньому поверсі, у підвальному приміщенні. Поки я займався, моя мама чекала на мене в коридорі. Кожного дня повз неї проходив хлопчик, років восьми, який поверхом вище займався музикою, з яким ми згодом познайомились. Одного разу, прийшовши на заняття, ми дізнаємось, що нашого викладача немає в живих, для мене це стало величезним потрясінням, дитячий біль був настільки великим, що я не спиняв сліз. В цей самий час вже знайомий нам хлопчик йшов на заняття з музики і, побачивши нас і дізнавшись, що сталось, сказав: «Пішли зі мною, будеш займатись музикою». Це вирішило моє майбутнє.

- Хто для Вас особисто є прикладом для наслідування серед музикантів?

- Моріс Равель. Насправді це знакова постать. Концерт для лівої руки, «Дафніс і Хлоя», глибина, багатство гармоній та новацій - це для мене зразок.

- Що б Ви порадили молодим музикантам, які стають на шлях свого становлення?

- Потрібно завжди робити те, що Вам подобається, віднайти глибинне, цінне і самовдосконалюватись. Хибним стає той шлях, який примусово нав’язується, він може привести до вигорання.

- Щиро вдячна за розмову з Вами. Ваші побажання нашим молодим музикантам?

- Мені також було приємно поділитись з Вами своїми враженнями про конкурс та Ваше чудове місто Ужгород. Вашій талановитій молоді хочеться наголосити: Ви щасливі, що можете займатись улюбленкою справою – музикою, цінуйте це і творчо зростайте.

 

Розмову вела Наталія Стинич, голова циклової комісії «Теорія музики»

Ужгородського музичного коледжу імені Д.Є.Задора

 

Loading...

Додати новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде показаний.
CAPTCHA
Питання для відсіювання автоматичного коментування.
Введіть відповідь на питання
Loading...