Оксана Тегза – дитячий хірург, ендоскопіст і людина, яку люблять і слухаються діти. Лікарка знайшла особливий підхід до маленьких пацієнтів і переконана: часто діти набагато відповідальніше ставляться до свого здоров’я, ніж дорослі. У розмові із Zaholovok.com.ua пані Оксана розповіла про принципи роботи лікаря з дітьми і батьками, про важливість розуміння процесу лікування та про свої «лікарські секрети».
- Пані Оксано, розкажіть про свою роботу. Як поєднуєте дві спеціальності?
- Перш за все, я – дитячий хірург. Однак, у процесі роботи отримала ще й спеціалізацію ендоскопія. Тобто, я, крім хірургії, ще й дитячий ендоскопіст. Цю роботу ми почали у 2005 році. До того для проведення такого обстеження діти їздили в Мукачево в обласну дитячу лікарню: в Ужгороді не було відповідного обладнання і спеціаліста. Зараз з цим легше, бо, якщо є хворий із з підозрою на виразку або іншу проблему шлунково – кишкового тракту – так-так, у дітей бувають виразки! – можна все оглянути на місці, чим значно прискориться процесс діагностики і лікування, і воно, відповідно, буде більш якісним, більш ефективним.
- Як виник інтерес до ендоскопії?
- Почалося все з того, що, працюючи у дитячому відділенні хірургії, пройшла спеціалізацію по ендоскопії, у нас тоді з’явився старенький ендоскоп і апарати, які підтримували і забезпечували його роботу. На ньому я починала, новішого обладнання не було. І якось я почала більше цікавитися цим напрямком, більше йому приділяти уваги. Зараз ми працюємо у міській лікарні у дорослому кабінеті. Три роки тому, за допомогою бізнесменів, я зібрала кошти і купили педіатричний ендоскоп. Він не був новий, але за своєю роботою дуже відрізнявся від того, який у нас був: набагато краща оптика, набагато тонший. Чисто з технічної сторони працювалося набагато легше. І дитині набагато простіше таке «випробування» витримати: ми мали можливість порівняти, наскільки легше діти переносять обстеження. На жаль,зараз апарат вийшов з ладу.
- Розкажіть, як ви налаштовуєте дитину до процедури? Її ж часто бояться дорослі. Як з дітьми?
- Взагалі лікарі (і не тільки вони, це веде за собою відмінності підходу) поділяються на тих, хто сприймає дітей, як дітей і хай ними займаються тільки дитячі спеціалісти, і на тих, хто бачить у дітях маленьких дорослих. Із свого досвіду можу сказати, що у питаннях гастроскопії,бо колоноскопія робиться під наркозом, діти часто ведуть себе набагато краще, ніж старші: у малечі немає всіх тих назбираних «тараканів» у голові, які мають дорослі, вони більше довіряють, відповідальніше ставляться. Звичайно, на підготовку дитини до обстеження йде набагато більше часу. Але результат того вартий.
- У вас є якісь власні підходи до маленьких пацієнтів? Як ви їх «вмовляєте» на обстеження?
- Дуже важливо перед процедурою самій дитині все пояснити. Зазвичай, до мене у кабінет пацієнт заходить із батьками. Я пояснюю, що зараз буде відбуватися, як це буде робитися, розповідаю, що ендоскоп насправді тонший, ніж шматочок шоколадки або піци. Вони слухають, а я за той час намагаюся зрозуміти, наскільки дитина готова. Часто даю своїм маленьким пацієнтам самим включити апарат, привести його в дію, можу дозволити «заглянути в рот»: дитинка на екрані дивиться на свою ротову порожнину і я пояснюю, що мені просто треба глянути трохи далі. На те, аби дитина погодилася лягла і відкрила рота, йде 10 хвилин. Обстеження триває 1 хвилину. Тому на цій «прелюдії» до обстеження обов’язково присутні батьки: щоб вони не переживали, чому так довго і що там з дитиною роблять. Боязнь, іноді, у дітей є, але, повірте, у дорослих її набагато більше. Буває, що і батьки всіляко «спонукають»: обіцяють кота чи собаку, наприклад.
Перед самим обстеженням просимо батьків вийти, бо в такому випадку, діти ведуть себе спокійніше (якщо це не зовсім малюки). Якщо дитина погодилася на обстеження, то це майже 100%, що все вийде. Але буває й таке, що пацієнт слухає, погоджується, лягає і відмовляються. Це трапляється рідше, але буває. Така поведінка все одно несе загрозу для здоров’я, оскільки лікарю доведеться призначати лікування всліпу. Це значить, що воно може неабияк затягнутися, або ж що лікувати будуть зовсім не ту проблему. Зараз особливо підлітки часто мають захворювання шлунково-кишкового тракту, мають навіть виразки. Без ендоскопії це визначити неможливо. Батьки самі починають розуміти, що лікування всліпу – дорого, тому що не можна «вгадати» ідеально, маючи тільки результати УЗД.
- Якого віку був ваш наймолодший пацієнт? І що робити з такими дітками, які навідріз відмовляються від ендоскопії, а без обстеження вирішити проблему неможливо?
- Зараз, зазвичай, частіше обстежую діток з 6 років. У моїй практиці було обстеження 2,5 річної дитини. Менших у нас в Ужгороді поки просто нема чим обстежувати. Проте, така можливість є: у нас просто нема відповідної техніки. Якщо ж дитина навідріз відмовляється, то можна застосовувати медикаментозний сон. Це не наркоз. Такий метод ми рідко застосовуємо. Він помічний тим, що можу бути застосований до найменших пацієнтів (медикаментозний сон застосовується при обстеженні маленьких дітей або тих,хто дуже боїться,а обстежеження необхідне. При видаленні сторонніх тіл – ендотрахеальний наркоз). Наприклад, тоді, коли дитинка щось проковтнула – сторонні тіла. Тут часу гаяти не можна. Зараз я взагалі дивлюся дітей дорослим обладнанням, – настільки воно хороше, хоч все одно не дуже тонке. Ну і нема дитячого. На сьогодні є ендоскопи, які балансують на грані педіатричної і терапевтичної практики: вони тонкі, але можуть використовуються у дорослих. Ширина гастроскопа – від 5,9 мм., тому ми з міським ендоскопістом В’ячеславом Івановичем Шебелою працюємо над тим,щоб щось подібне з’явилося у міській лікарні. Буде добре і дітям, і дорослим. Дуже добре, що зараз педіатри почали більше уваги звертати на необхідність проведення ендоскопії дітям: раніше це не часто розглядалося. З педіатрами налагоджена робота дуже добре. Декілька разів на рік я читаю лекцію у дитячій лікарні. Сімейникам я теж розповідала і цієї весни у дорослій поліклініці зустрічалася з сімейними лікарями. Для них стало відкриттям, що маленькі діти можуть мають поліп в кишківнику, який кровить, що дитина в 6-8 років може мати виразку. Ми мусимо всі вчитися.
- Що в першу чергу має насторожити батьків?
- Якщо дитина півроку і більше скаржиться на болі в животі, якщо турбує печія, якщо є безпідставна відмова від якоїсь їжі, якщо ви довго щось лікуєте, а болі продовжуються – це має спонукати до обстеження. Якщо у сім’ї хтось із найближчих родичів мали онкологічні хвороби шлунково-кишкового тракту і є скарги – теж бажано зробити обстеження. Як тільки появляється кров у виділеннях: це може мати масу різних причин, різний колір говорить про різну локалізацію проблеми. Не треба списувати все на глисти! Була у мене пацієнтка маленька дівчинка, більше ніж півроку вони ходили по лікарях, пройшли 3 курси гельмінтотерапії, а ми знайшли поліп. Треба йти правильним шляхом-виключити найнебезпечнішу проблему: не шукати можливих проблем і варіантів тих проблем, треба шукати основну. Уважно спостерігайте за дитиною і робіть висновки.
- Ваша робота, це – це ваше покликання? Як вибирали професію? Чому вирішили працювати з дітьми?
- Після того, як я перехотіла бути танкістом, бо тато казав, що я застрягну в люці у танку (Сміється. – Авт.), я знала, що буду дитячим лікарем. З дітьми цікавіше. Вони набагато щиріші, добріші, відкритіші. З ними набагато легше налагодити процес взаємодії. Я завжди хотіла хірургічну спеціальність. На проспекті Свободи колись працювала чудовий педіатр – Клара Олександрівна Станканець, а в дитячій лікарні була хірург Людмила Володимирівна Попадинець. Я мамі завжд казала, що буду як тьотя Люда і тьотя Клара разом. У спілкуванні лікаря з дорослим пацієнтом є тільки лікар і пацієнт. У нас – все складніше: є лікар, маленький пацієнт і його батьки. Ти працюєш зразу з усіма, і, знаєте, з дитиною іноді набагато легше домовитися, ніж з батьками. Дітям якщо пояснити, нащо це потрібно і як правильно треба зробити, все буде добре, і діагностика, і лікування піде. Якщо дитина це розуміє, батьки відходять на другий план. Але, що стосується результату, то тут батьки мусять відіграти свою роль. Моя робота – це ще мрія з дитинства. Дивлюся на себе на своїх колег, взагалі на дитячу хірургічну спільноту, і можу з впевненість сказати: це точно покликання. Кожна професія, яку ти любиш і робиш добре – це покликання.
Аня Семенюк, спеціально для Zaholovok.com.ua
Довідка:
Тегза Оксана Іванівна
Дитячий хірург, ендоскопіст
1997 р. – закінчення УжНУ;
1997-1999 рр. – інтернатура по дитячій хірургії в ЛНМУ ім. Данила Галицького;
з 1999 р. – лікар у відділенні дитячої хірургії УЦМКЛ і дитячій поліклініці МДЛ;
2001 р. – стажування у НДІ педіатрії, акушерства й гінекології;
2005 р. – спеціалізація з ендоскопії. Вища категорія в дитячій хірургії, друга категорія – ендоскопії;
з 2014 р. – дитячий хірург у КЛІНІЦІ «ГЕМО МЕДИКА».
З вересня ц.р.працює на кафедрі хірургічних хвороб Ужгородського національного університету, веде практичні заняття по дитячій хірургії у студентів 5 курсу.
Найбільша радість і гордість пані Оксани – син Олег (21 рік, студент Львівського національного університету ) і донечка Олександра (1,10 року) .
*Співпрацює з колегами НДІ ПАГ та ОХМАТДИТу, колегами у Львові. Іноді потрібна консультація термінова , в телефонному режимі. Лікарі діляться інформацією,цікавими випадками і досвідом на конференціях,симпозіумах.